36 Система показників і джерела інформації міжнародної статистики сільського господарства

Система показників

Сільське господарство є одним з найконтрольованіших статис­тикою видів економічної діяльності. Статистичні дані отримують за допомогою проведення сільськогосподарських переписів і обстежень, у тому числі дані про дохід, площу угідь фермерів, виробництво продукції рослинництва і тваринництва та матеріальні й енергетичні витрати. Біль­шість статистичних служб світу регулярно обстежують фермерські домашні господарства на сезонній чи річній основі для спостереження за виробництвом сільськогосподарської продукції. Ці обстеження можна також використовувати для одержання даних про методи ведення сільського господарства та іншої інформації. Обстеження сіл відіграють ана­логічну роль. Вибіркове обстеження польових культур для розрахунку річної врожайності з метою складання прогнозів урожаїв є важливим джерелом даних про зміни в продуктивності. Інші джерела включають інтерпретацію зображень, отриманих шляхом дистанційного зондування, дані метеослужб, дослідження університетів і сільськогосподарських департаментів, дані адміністративного обліку, запису фермерів та обстеження доходів і витрат сільських жителів.

Інформація про площу має особливо важливе значення в сільсь­когосподарській діяльності. Вона може бути виражена в площі (км²) і в місці розташування (географічні координати). Про структурні зміни можна судити за структурою випуску чи витрат або безпосередньо шляхом аналізу змін у сільськогосподарській практиці, наприклад у методах обробки ґрунту.

У традиційній статистиці сільського господарства головна увага приділяється виробництву сільськогосподарських продуктів.

Крім цього становлять інтерес таки показники:

Випуск:

у т. ч.

Однолітні культури

Багаторічні культури

Худоба

Інші продукти

Витрати:

у т. ч.

Боротьба зі шкідниками (культури)

Витрати кормів

Боротьба з хворобами і хижаками

Витрати поживних речовин

Енерговитрати

Підготовка ґрунту, сівба і вирощування

у т. ч.

Обробка ґрунту

Сівба

Вирощування

Продукція сільського господарства являє грошове вираження виробленої продукції рослинництва і тваринництва за фактичними цінами реалізації за календарний рік.

Для розрахунку індексу фізичного обсягу продукції сільського господарства використовується показник її обсягу в порівнянних цінах.

Продукція рослинництва включає вартість продуктів, отриманих з урожаю даного року, вартість вирощування багаторічних насаджень і зміну вартості незавершеного виробництва від початку до кінця року.

Продукція тваринництва включає вартість вирощування худоби, птиці та інших тварин, виробництва молока, вовни, яєць, меду та ін.

Рівень рентабельності (збитковості) продукції, реалізованої сільськогосподарськими підприємствами, характеризується відношенням прибутку до собівартості реалізованої продукції.

Загальна земельна площа — площа поверхні суші разом із внутрішніми водами, що знаходиться усередині державного кордону.

Сільськогосподарські землі — земельні ділянки, які використовують для одержання сільськогосподарської продукції. До їх складу входять орні землі, землі під постійними культурами, косовиці і пасовища.

Орні землі — це систематично оброблювані вгіддя, які використовують під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав і чисті пари.

Землі під постійними культурами — зайняті багаторічними насадженнями, а також плодорозсадники.

Косовиці — земельні ділянки, які використовують для сінокосіння.

Пасовища — ділянки землі, зайняті природними чи сіяними травами, придатними для випасу худоби і не використовувані під косовицю.

Посівні площі по культурах установлюються з урахуванням господарського використання врожаю. Уточнена площа обчислюється шляхом підсумовування площі збережених озимих, а також площі посівів ярових культур і збереженої укісної площі багаторічних трав.

Валовий збір — це зібраний і оприбуткований урожай сільськогосподарських культур з усієї зібраної площі, як основних, так і з повторних і міжрядних посівів. Валовий збір зернових культур, соняшнику, цукрових буряків (фабричних) у сільськогосподарських підприємствах встановлюється у вазі після доробки (очищення, сушіння), по інших культурах — в оприбуткованій фізичній масі.

Середня врожайність сільськогосподарських культур обчислена, виходячи з валового збору з основних посівів з 1 га зібраної площі.

Поголів’я худоби встановлюється за станом на 1 січня на основі щорічних обліків (переписів) і включає поголів’я усіх вікових груп відповідного виду худоби.

Виробництво м’яса — продаж на забій усіх видів худоби і птиці державі, на ринку через власну торгову мережу і підприємства громадського харчування, обмін за бартерними операціями та ін.

Виробництво молока характеризується фактично надоєним ко­ров’ячим, козиним, верблюжим, кобилячим молоком незалежно від того, чи було воно реалізовано, або частина його спожита в господарстві на випоювання телят і поросят. Молоко, висмоктане телятами при підсосному їхньому утриманні, в продукцію не включають і не враховують під час розрахунку продуктивності корів.

Середній річний надій молока від однієї корови наводиться в розрахунку на середнє поголів’я корів на початок року і початок кожного звітного періоду. У сільськогосподарських підприємствах при визначенні надою молока від однієї корови із загального поголів’я корів у господарстві виключаються корови, що знаходяться на відгодівлі, корови м’ясної череди і виділені для групового підсосного утримання телят.

Виробництво вовни включає всю фактично настрижену овечу, козину, верблюжу вовну і козиний пух, незалежно від того, чи була вона реалізована або використана на внутрішньогосподарські потреба. Вовна, отримана з овчин при промисловій переробці їх на шкіру (так звана кисла вовна), у продукцію не включається. Вага вовни показується фізична, безпосередньо після стрижки овець.

Виробництво яєць включає їхній збір за рік від усіх видів свійської птиці, включаючи яйця, використаних на відтворення птиці (інкубація та ін.).

Середньорічна чисельність працівників сільгосппідприємств визначається підсумовуванням облікової чисельності працівників за всі місяці звітного року і розподілом отриманої суми на число 12. Чисельність тимчасових працівників, залучених на сільсько­господарські роботи з пенсіонерів, домашніх господарок, учнів, які працюють в окремі дні, обчислюється шляхом розподілу кількості відпрацьованих ними людино-днів на число робочих днів у місяці.

37 Міжнародні зіставлення продукції сільського господарства.

При зіставленні показників продуктивності праці у сільському господарстві двох країн можна вирішувати ряд наукових і практичних питань, що дають можливість:

1. Об’єктивно порівняти абсолютні рівні та темпи розвитку продуктивності праці у сільському господарстві двох країн; вжити заходів, що забезпечують досягнення більш високого рівня продуктивності праці у сільському господарстві.

2. Встановити рушійні сили й техніко-економічні фактори зростання продуктивності праці у сільському господарстві обох країн, які зіставляються, для обґрунтування оптимальних масштабів і напрямів капітального будівництва у сільському господарстві, його матеріально-технічного оснащення і заходів щодо економічного стимулювання виробництва і праці.

3. Обґрунтувати шляхи подолання економічних суперечностей, що гальмують розвиток сільського господарства окремих країн.

4. Узагальнити техніко-економічні фактори, що зумовлюють у провідних галузях землеробства і тваринництва відмінності рівня і руху продуктивності праці в країнах, що порівнюються.

Методика порівнянь і зіставлень рівнів та динаміки продуктив­ності праці у сільському господарстві повинна ґрунтуватися на двох методологічних принципах: на зіставній концепції продуктивності у сільському господарстві, а також на єдності методів розрахунку показників продукції, що зіставляються (у чисельнику), і затрат праці (у знаменнику) в обох країнах. Для досягнення цієї мети слід попередньо вирішити такі завдання: 1) критично оцінити методологію обчислення продуктивності праці у сільському господарстві обох країн; 2) встановити науково обґрунтовану єдину методику порівнянь і зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві двох країн, що враховує особливості і джерела офіційної статистики та відображає ідентичний економічний зміст певного показника продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці в міжнародній практиці, як правило, визначають за виходом продукту певної споживної вартості на одиницю робочого часу, який на нього затрачено. Цей показник безпосередньо характеризує рівень продуктивності праці. Оберненим показником називають трудомісткість продукції — кількість робочого часу, затраченого на одиницю продукту певної якості. Для характеристики її вдаються до системи прямих і побічних показників.

Для зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві окремих країн особливого значення набувають порівняння власне сільськогосподарської продукції без повторного обліку кормів. Затрати праці слід визначати у робочому часі зайнятості на вироб­ництві (робочих годинах, днях, тижнях та ін.) з певною тривалістю робочого дня. При визначенні показників використовують показники чисельності працюючих на підприємстві, в галузі, в економіці в цілому чи лише робітників, а часто і загальної чисельності зайнятих фахівців чи лише працездатних, чи середньооблікових і середньорічних працівників, які обліковуються по-різному.

При зіставленні господарської продуктивності праці затрати праці слід визначати у відпрацьованих годинах валового робочого часу, з яким збігається поняття робочого часу, що регулюється і оплачується. Під валовим робочим часом (на відміну від чистого чи нормативного) розуміють тривалість зайнятості на виробницт­ві без урахування часу, затраченого на дорогу до місця роботи чи від місця роботи до житла, без перерви на визначений час вживання їжі та відпочинку. Особливого значення для зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві набуває приведення нормативних затрат на виробництво продуктів до валового робочого часу фізичних осіб, які зайняті на фермах.

Рівні і динаміку продуктивності праці у сільському господарст­ві зіставляють за певною системою показників.

Показники трудомісткості основних сільськогосподарських продуктів визначають за затратами валового робочого часу в годинах, фактично зайнятими на виробництві робітниками на одиницю продукту, що вимірюється у натуральному виразі (1 ц, 1 т, 1 тис. шт.). Зіставляти рівні можна за умов однакової якості продуктів того чи іншого виду у двох країнах. Рівні продуктивності у трудомісткостях не зіставні для різних продуктів. Однак динаміка продуктивності праці при виробництві однорідних (тим біль­ше одноякісних) продуктів цілком зіставна для країн, що порівнюються.

Рівні й динаміку продуктивності за трудомісткістю натуральних продуктів розраховують за формулою

де i_t — індекс динаміки трудомісткості окремих t-х сільськогосподарських продуктів; Т₀, Т₁ — затрати праці в одиницях валового часу в базисному і звітному періодах, год; q₀, q₁ — фізичні обсяги виробленої продукції у натуральному виразі в цих самих періодах.

Таким чином порівнюються і зіставляються показники продук­тивності праці в основних галузях землеробства і тваринництва.

Показники погодинної продуктивності праці у сільському гос­подарстві, землеробстві і тваринництві обчислюються після виходу сільськогосподарської продукції у фізичному обсязі за зіставними цінами на одиницю валового робочого часу (1 людино-год) фізично зайнятих осіб. Абсолютні рівні зіставляються у приведеному ціновому виразі, а динаміка обчислюється за загальноприйнятою індексною формулою

де i_ω — індекс динаміки господарської продуктивності праці.

Показники продуктивності праці у сільському господарстві в цілому визначаються за фізичним обсягом чистої продукції на одиницю затраченого робочого часу без урахування затрат як сільськогосподарського, так і промислового походження, тобто за валовим доходом чи частиною національного доходу, виробленою у сільському господарстві.

Динаміка обчислюється за такою формулою:

де І_ω — індекс динаміки продуктивності праці; N₀, N₁ — чиста продукція у базисному і звітному періодах; Т₀, Т₁ — затрати праці у ці самі періоди.

Чиста продукція N визначається балансовим методом відніманням від валової продукції проміжного споживання, продуктив­но використаних у сільському господарстві.

Показники повної продуктивності праці у сільському господарстві можна уточнити за умови порівняння затрат живої та уречевленої праці в загальній вартості виробленого продукту.

Якщо визначати динаміку продуктивності праці лише за затратами живої праці замість сукупних затрат праці, то підвищується рівень продуктивності праці. Отже, слід враховувати не тільки живу, а й уречевлену працю. Оскільки зі зростанням продуктивності праці в результаті її технічного переоснащення частка уречевленої праці різко зростає, то за більш тривалий період звичайний рахунок лише за затратами живої праці суттєво підвищує показник зростання продуктивності. Знаючи структуру витрат виробництва і суспільну вартість сільськогосподарської продукції за тривалий період, можна уточнити дійсне зростання продуктивності праці після виходу продукції на одиницю сукупної праці. Крім того, за змінами складу вартості можна уточнити затрати порівнянної сукупної праці, а потім визначити індекс динаміки зростання продуктивності праці.

Якщо показники частини уречевленої, необхідної і додаткової праці записати як d_c + d_v + d_m (коли прийняти вартість продукту за одиницю), затрати сукупної праці — як Т_с, а затрати живої праці — Т_ж, можна визначити сукупні затрати уречевленої та живої праці у робочому часі конкретної живої праці:

Отже, індекс динаміки сукупної праці після певних перетворень виражається у такому вигляді з поправкою величини сукупних затрат праці за часткою живої праці (необхідної і додаткової) у вартості продукту:

де q₀, q₁ і Т₀, Т₁ — зазначені вище позначення обсягів продукції і затрат живої праці у базисному і звітному періодах, год; (d_v0 + d_m0), (d_v1 + d_m1) — відповідно частки необхідної і додаткової праці у цих періодах.

Поправочний коефіцієнт (d_v1 + d_m1) / (d_v0 + d_m0) буде меншим за одиницю, оскільки відбулися зміни в органічній будові капіталу і підвищилася продуктивність праці.

Система часткових показників продуктивності праці по суті є характеристикою техніко-економічних компонентів чи факторів господарської продуктивності праці. У сільському господарстві до них належать, наприклад, затрати праці на одиницю площі під культурою і на одну голову продуктивної чи тяглової тварини; урожайність культури чи продуктивність тварин; рівень механізації виробництва і праці та ін. Систему окремих показників широко використовують під час аналізу продуктивності праці в конкретних галузях сільського господарства.

Важливе значення має система побічних показників продуктивності праці. До них належать виробіток середньорічного працівника у сільському господарстві, норма виробництва продуктів сільського господарства на одну особу, частка зайнятого у сільському господарстві населення, ступінь використання трудових ресурсів у сільському господарстві тощо.

Так, в офіційній статистиці США застосовують побічний показник забезпечення населення після виходу продукції сільського господарства на одного середньорічного працівника. З погляду аналізу й міжнародних зіставлень важливо з’ясувати зв’язок цього побічного показника з нормою виробництва продуктів сільського господарства на душу населення. Цей взаємозв’язок можна виразити за допомогою побудови індексів цих показників:

де І_з.н І_в І_д.н — індекси відповідно забезпечення населення одним середньорічним працівником, виробітку середньорічного працівника, норми виробництва продуктів на душу населення.

Як правило, великі значення коефіцієнтів забезпечення населення середньорічними працівниками сільського господарства супроводжуються одночасно високими рівнями продуктивності праці та нормами виробництва у цій галузі на душу населення. Але на ці показники в індустріальних країнах чи районах з високою густотою населення впливає значна частка продуктів сільського господарства, які ввозяться.

Чисельність середньорічних працівників у сільському господарстві США набагато менша від чисельності фахівців сільського господарства. Чисельність останніх завжди менша від кількості працюючих, зайнятих у найнапруженіший період. Під час таких напружених жнивних робіт залучаються робітники, службовці та інші групи міського населення. Тому трудові резерви слід визначати за фондами робочого часу, які можна використати у сільському господарстві. Їх слід розраховувати не за чисельністю середньорічних працівників і тих, що зайняті у найнапруженіший період, а за чисельністю зайнятих у сільському господарстві фахівців. Існує залежність між коефіцієнтом використання трудових ресурсів у сільському господарстві, фондами робочого часу і співвідношеннями чисельності середньорічних робітників та фахівців, зайнятих у сільському господарстві. Цю залежність також можна виразити за допомогою індексів:

де І_в.р І_з.п І_с.ф — індекси відповідно використання трудових ресурсів, зайнятості середньорічного працівника, сезонності праці зайнятих фахівців.

Особливу увагу слід також звернути на взаємозалежність виробітку середньорічного працівника, який часто вважають показником інтегральної продуктивності праці, показником власно господарської продуктивності праці та кількістю відпрацьованого робочого часу. При зіставленнях рівнів чи вивченні продуктивності праці в динаміці виробіток продукції одним середньорічним працівником може бути використаний як показник продуктивності праці лише при порівнянні фактичного річного навантаження в людино-годинах. Тому можна використати таку формулу:

де І_п.п І_в.п І_р.н — індекси продуктивності праці, виробітку та річ­ного навантаження в людино-годинах середньорічного працівника.