Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

ється, розквітає і гине. Розквіт душі кожної культури знаходить вираження в елементах духовної культури: нації, живопису, архітектури тощо. Старіння культури, її занепад О. Шпенглер називає цивілізацією, її головна ознака — світове місто, мегаполіс. У них «всмоктуються» кращі люди, перетворюючись на масу, натовп. У цивілізації панують техніка, машини, політика, бюрокра­тія, гроші. Поступово в цивілізації дух згасає, культура гине. Такий висновок О. Шпенглера. У створеній ним теорії замкнених культур, хоча і підкреслюється самобутність кожної культури, але заперечується їхній діалог, можливість їх пізнання, вплив одна на одну, існування загальних історичних законів.

Якщо М.Я. Данилевський вважав цивілізацію найвищим рівнем розвитку етносу, в теорії О. Шпенглера цивілізація — занепад культури, то в концепції А. Тойнбі це — самостійно існуюча одиниця історії. Вона є стійкою спільністю людей, об'єднаних духовними традиціями і географічними рамками. Головний кри­терій цивілізації — духовний фактор, який він вбачає в релігії.

Досліджуючи історію, А. Тойнбі знаходить у ній спочатку 21, потім 19, а до се­редини XX ст. вона налічує лише п'ять «живих» цивілізацій (ісламська, право­славно-християнська, індуїстська, далекосхідна, західнохристиянська) і дві реліктові (монофізити Вірменії, Єгипту; буддисти). Кожна цивілізація, вважає А. Тойнбі, проходить у своєму розвитку чотири стадії: генезис (народження), зростання, злам, розпад.

На відміну від О. Шпенглера, який пророкував загибель кожної культури, християнський історик А. Тойнбі вважає, що духовна спільність, духовна єдність на основі релігії стане головним фактором будь-якої історичної спільності людей. Разом із тим потрібно зазначити, що на релігійній основі поки що не вдалося ані в минулому, ані тепер забезпечити достатньо тривале мирне існування і розвиток будь-якого суспільства. Дослідження історії неможливе за допомогою лише однієї парадигми. До неї потрібно підходити з різних по­зицій, враховуючи її єдність і різноманітність.

Якщо поняття суспільно-економічної формації розкриває насамперед логіку історії, її єдність, закономірність, повторюваність і особливості кожної стадії (формації), то поняття культури та цивілізації характеризують різноманітність-і гуманізм історичного процесу, унікальність і неповторність життєдіяльності її суб'єктів.

5.2.4. Історичний прогрес

Проблема прогресу — це не просто питання філософії історії, а жит­тєва проблема долі людини і всього людства, а в ширшому масштабі — і всьо­го світового буття. Процес історичного розвитку передбачає накопичення якісних новоутворень, які за необхідності ведуть соціальну систему від її по­чаткового стану або до підвищення рівня її організації, або до її знищення,

351

Систематичний курс філософії

або збереження в цілому того ж рівня з деякими модифікаціями. Такі форми розвитку відображаються в категоріях прогресу, регресу й однолінійного розвитку. Розглядаючи історію людства, повертаючись думкою в глибину віків, ми бачимо неперервний ланцюг поколінь людей, які змінюють одне одного. Кожне з них народилося, жило, раділо, боролося, працювало, страж­дало і зрештою йшло в небуття. Всесвітня історія складається з вічно перерв­ного життя індивідів із неперервного ланцюга того, що створено їхніми зусил­лями.

Шлях людства — довгий і тернистий. На «сцені» історії зіграна нескін­ченна кількість великих і малих, героїчних і трагічних спектаклів, відбулося безліч кривавих війн. Підраховано, що за шість тисяч років в історії людства на Землі було понад 20 тисяч війн, які забрали багато мільйонів людських життів — значно більше, ніж зараз проживає на земній кулі; історики зареєст­рували всього 292 мирних роки за 3600, що минули. Впродовж небагатьох місяців і днів руйнується те, що створювалося століттями та тисячоліттями. В історії виникають могутні держави, розквітають і гинуть колосальні імпе­рії. Із великих, що йшли в авангарді людської цивілізації, етноси ставали малими, з багатих — бідними. У революціях згорала влада одних соціальних груп і народжувалася влада інших.

Мисляча частина людства вірить у прогрес, тобто не лише в еволюцію, а в поступальний рух суспільства до вищої розумної мети, до ідеалу блага, гідного загального бажання, яке спокутує всі жертви і страждання. На думку Г. Лейбніца, незважаючи на зворотний рух, який іноді відбувається, врешті-решт прогрес буде торжествувати. Г. Гегель визначав всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи — прогрес, який ми можемо пізнати в його необ­хідності.

____________________________________________________________________

Проблеми історичного процесу в українській філософії активно розроб­ляються в XIX ст., коли постала необхідність осмислити сутність націо­нального буття, національної ідеї та національної свідомості.

Відомий учений у галузі історії, мовознавства, етнографії, перший ректор Київського університету М. Максимович виступав як проти вузького емпіризму, так і абсолютизації раціональних форм осмислення дійсності. Він обстоював зв'язок, єдність теорії та практики, аналізу і синтезу, вима­гав конкретного історичного підходу до вивчення не лише явищ природи, але й феноменів культури, суспільного життя. Максимович підкреслював, що завжди потрібно враховувати історичний досвід, умови та рівень стану суспільства. Це дозволяє визначити етапи його подальшого поступу.

Професор Рішельєвського ліцею в Одесі К. Зеленецький історію роз­глядав як життя роду людського, що знаходить втілення в житті народу. Сутність людства складається з тих самих стихій, що й сутність кожної людини: духовної (діяльність релігії, інтелектуальна діяльність) і тілесної (про­мислової, мануфактурної, торгової діяльності). Вибираючи та здійснюючи

352

• Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

мету, народ має свою особистість. Суспільно-політична історія є історією боротьби взаємовідносин осіб, які відображають життя людства. Кожний народ має свою історію і проходить три періоди розвитку: дитячий, зрі­лість і старість. Перший характеризується перевагою фантазії, другий — розсудливості, третій — розуму. Ставлячи питання про розвиток філософ­ської думки в Україні, Зеленецький зазначав, що вона була не історією філософського знання, а історією відношення до нього.

_____________________________________________________________________

Роздуми про соціально-історичний прогрес ведуть до суперечливих пи­тань, наприклад: чи стає людство фізично і духовно більш здоровим і щасли­вим, чи ні? Чи розвивається вишуканість розуму та почуттів людей, або сучасні люди не просунулися у своєму інтелектуальному розвитку ні на крок порів­няно з розумовою величчю тих, хто жив давно? Що принесла людям сучасна техніка — цей «ідол» людства? Чим авангардизм та абстрактне мистецтво кра­ще полотен майстрів епохи Відродження?

У чисто логічному розумінні прогрес є всього лише абстракцією. Розвиток мистецтва показує це особливо добре. Наприклад, порівняйте такі шедеври, як «Іліада» Гомера, «Божественна комедія» Данте, «Гамлет» Шекспіра, «Фауст» Гете. Який із цих творів можна назвати вищим за геніальністю та художньою майстерністю? Кожний із них — велике творіння.

У науці перевага на боці більш сучасного дослідника: він або різко обме­жує значимість свого попередника, або заперечує його теорію як помилкову. Проте Гете нічого не заперечував у Шекспіра. Час немовби більш підсилює силу художнього шедевру.

Сучасна епоха більше демонструє суперечності, які є наслідком суспіль­но-історичного розвитку. Багато вчених стверджує, що люди біологічно, інтелектуально та морально вироджуються, доводячи це тим, що збільшу­ється число хворих на рак, а також людей із серцево-судинними, нервово-психічними, алергічними та іншими недугами; багато народжується дітей із відхиленнями від норми, збільшується кількість розумово відсталих. По­трібно також враховувати людей, які страждають наркоманією, алкоголіз­мом тощо.

Порушення екологічної рівноваги, забруднення навколишнього середо­вища, нагромадження термоядерних, хімічних, біологічних засобів масового знищення стало «подарунком» учених. Унаслідок всього цього сучасне людство підійшло всупереч своїй волі до краю провалля свого буття в цьому світі.

_______________________________________________________________________

Важливий внесок у розвиток вітчизняної філософії історії здійснив М. Кос­томаров — один із організаторів Кирило-Мефодіївського братства. Його соціально-світоглядна й історіософська концепції детально викладені в програмних документах: «Книги буття українського народу» і «Статуті

353