Систематичний курс філософії

лінійного тлумачення історії. Спочатку — для позначення процесу переходу від варварського до культурного, цивілізованого суспільства. Пізніше — вже для номінації самого цього суспільства, уособленням якого поставало для мислителів другої половини XIX ст. західноєвропейське. Із цього часу започатко­вується — спершу поодинокі, а з плином часу й дедалі чисельніші — спроби подолання моноцентричного (прогресистського чи регресистського, європо- чи азіацентричного) розуміння всесвітньо-історичного процесу та розробки прин­ципово іншого, нелінійного осмислення історії. Видатними представниками та­кого некласичного розуміння історичної реальності є, насамперед, прибічники цивілізаційного напряму у світовій історії філософії кінця XIX — першої половини XX ст. М.Я. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі.

_______________________________________________________________

В А. Тойнбі цивілізація (як термін) постає з кількома смисловими наван­таженнями. Абстрактне розв'язання питання про цивілізацію як основну оди­ницю виміру історичного процесу надихнуло мислителя на такі висновки:

умоспоглядальні поля історичного дослідження, межі яких були вста­новлені з урахуванням історичної специфіки певної країни, нині є суспільствами з широкою протяжністю в просторі і в часі, на відміну від національних держав або політичних союзів;

* такі політичні союзи (національні держави, міста-держави тощо) вужчі у своїй просторовій протяжності та коротші в часовій тривалості щодо сус­пільств, до складу яких вони входять (як частина входить до цілого); вони є окремим виявом конкретних соціальних спільностей. Не держава, а сус­пільство є тим соціальним «атомом», який повинні досліджувати історики;

жодне з суспільств, які досліджуються, не охоплює всього людства, не по­ширюється на всю планету і не має своїх ровесників серед суспільств свого різновиду; наприклад, наше західне суспільство (одне з початкових представників суспільства цього різновиду) не досягло своєї зрілості. Повний час життя окремого суспільства не збігається з часом життя різновиду;

неперервність, наступність у розвитку суспільств виражені значно слаб­ше, ніж неперервність між фазами історії одного суспільства, тому є сенс розрізняти ці два типи неперервності.

Розглядаючи цивілізацію як специфічне суспільство, Тойнбі робить основоположний висновок щодо дослідження історії: її справжній пред­мет — життя суспільства як у внутрішніх, так і зовнішніх його аспектах. Внутрішня сторона є виявом життя окремого суспільства в послідовності періодів його історії, у сукупності всіх спільнот, що його складають. Зов­нішній аспект — це відносини між окремими суспільствами, розгорнуті в просторі та часі.

________________________________________________________________

Проблема цивілізаційної структурованості історії не з позицій європоцент­ризму — становлення та розвиток однієї та єдиної цивілізації (західноєвро­пейської) на противагу всім іншим, «доцивілізованим» народам, — а як проб­лема множинності цивілізацій. Ми вже говорили, що він виділяє в історії

372