Розділ 8 • Філософія освіти

Сократ був цілком щиро впевнений, що мудрості неможливо навчити так, як учать ремеслу в майстерні: там є певний набір правил і навичок, низка по­стійно повторюваних операцій, послідовність і схему яких можна пояснити та показати, запам'ятати та перейняти. Мудрою людину робить той внутрішній бог, який допомагає видобувати уроки з досвіду минулого життя: досвід сам собою навчити не може, і різні люди із схожих поворотів долі роблять для себе різні висновки. Цю божественну милість справжньої мудрості можна передати близькій людині хіба що в тісному та дружньому однодушному спіл­куванні, з руки в руку, як силу магнетизму. Однак, поряд із божественною софією вибраних богами мудреців існує й успішно діє людська Софія демі­ургів (творців). І «хто запитує богів про те, що можна знати завдяки рахунку, міри, ваги, і про такі подібні речі, той поступає нечестиво», — ось чому, за словами Ксенофонта, навчав своїх слухачів Сократ. «Що боги надали людям пізнавати і робити, тому, — говорив він, — повинні вчитися».

Сократ приніс у філософію свою мудрість деміурга — мудрість творця, який висікає з каменя відламок ідеального зразка. Філософи до Сократа по­ділили світ на істину та її привид, мінливе та чуттєве вважали ілюзією, істину стали шукати поза відчуттями в побудовах розуму, вважаючи, що думка тому й існує, щоб відкрити істинне буття. За маскою речі ховається її природа, зверху — розмаїття речей, глибше — одноманітність «стихій» — головних корінних елементів. Сократ уперше відкрив для філософії новий світ, — світ населеної образами душі, світ «ейдосів», ідей, світ «ідеального». І перший вказав на те, що образ речі в душі не лише слід враження, яке відбулося, але й зразок для творення нових речей. Ось чому він слова не міг сказати, щоб не згадати деміургів. Сократ відкрив для філософської мови цю галузь анало­гій і метафор, якою були природні, родові або політичні зв'язки, а для філо­софської мови — сферу творчої діяльності людини.

Якби Сократ не був деміургом і сином деміурга, він вчив би інакше? І якби не були Платон і Арістотель спадкоємцями сократівської мудрості, чи знайшли б вони для філософії іншу мову? Явно чи неявно, усвідомлено чи неусвідом- лено мірою всіх речей стала для цих трьох великих філософів творча діяльність людини, а не природний і даний людині незалежно від її волі й активності ритм природних процесів. Це — вимога життя, відгук філософії на швидкий розвиток техніки та науки в сучасному їй світі. Професійне мистецтво і нау­кове знання, «техне» й «епістеме», обговорюються у філософії тепер невідривно одне від одного, а часто і як прямі синоніми, і все частіше в цей синонімічний ланцюг включається й «софія». Філософія заговорила мовою майстерень, або мовою життєвої мудрості. Мета діяльності філософії, тоді ще не зовсім відома і зрозуміла, також знаходилася в людському житті, серед його «деміургів» (кожна людина — творець, яка «працює» зрештою на соціум). Життя постійно змінюється, але воно вірне своїй ідеї, якщо вбачати в ньому риси будування, перетворення природи, планомірної та доцільної діяльності. Таким чином, муд­рість була властива не лише богам або природі, але й людям. І все ж мудрість і знання — різні поняття, які перебувають у різних площинах. Ця відмінність

471