§ 9. Зобов'язальне право

9.1. Загальні положення про зобов'язання

Зобов'язання — це правовідносини, в силу яких одна огоба (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кре­дитора) певну дію — передати майно, отримати гроші тощо, або

456

Глава 12

Основи цивільного права України

457

утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від бор­жника виконання його обов'язку. Цивільно-правове зобов'язан­ня — це такі правовідносини, в яких управомочена особа діє як кредитор, зобов'язана особа — як боржник.

Об'єктом зобов'язальних відносин є конкретні блага, заради яких між суб'єктами виникають юридичні зв'язки.

Підстави виникнення зобов'язань — це певні юридичні факти або їх сукупність, з настанням яких правові норми пов'язують виникнення зобов'язальних відносин між кредитором і борж ником. Зобов'язання виникають:

• з договорів та інших правочинів (в тому числі з двосто­ ронніх чи багатосторонніх договорів), передбачених законом, а також із правочинів, хоч і не передбачених законом, але які йому не суперечать;

• у результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури та мистецтва та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

• внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

• внаслідок інших юридичних фактів.

Значна більшість зобов'язань є договірними. Крім того, зо­бов'язання можуть виникати з договорів, які хоч і не передба чені чинним законодавством, але не суперечать йому. Це досить актуально в наш час, коли законодавець не встигає законодавчо врегульовувати всі відносини, які виникають у товарно-еко­номічній сфері.

У деяких випадках виникає необхідність заміни сторін у зо­бов'язаннях. Заміна кредитора іменується уступкою вимоги (це-сія), а заміна боржника — переведення боргу. Уступка вимоги здійснюється укладенням договору між первісним і новим кре­дитором. Згода боржника на це не вимагається, йому лише по­відомляють про зміну кредитора. На відміну від цесії, переве­дення боргу має місце лише за згодою іншої сторони, тобто кре­дитора. Адже він зацікавлений у належному виконанні зобов'язання. Ці дії оформлюються укладенням правочину. Якщо основний правочин був укладений в письмовій формі, то така ж форма вимагається і для уступки вимоги чи переведення боргу.

Виконання зобов'язань — це здійснення його сторонами по­кладених на них прав і обов'язків, що складають його зміст, на­лежним чином відповідно до умов договору чи закону, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділово­го обороту чи вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання зобов'язання полягає в точному та своє­часному виконанні сторонами договору всіх зобов'язань відпо­відно до умов угоди та вимог закону, а за відсутності таких вка­зівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Крім того, боржник не має права виконувати зобов'язання частинами, якщо інше не випливає з суті договору або не визначено договором чи законом. Не допускається також одностороння відмова від виконання зобов'язання чи зміна умов договору, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Згідно з принципом реального виконання зобов'язання воно повинно бути виконано в натурі, тобто не допускається заміна боржником предмета виконання зобов'язання.

Спосіб виконання зобов'язання — це порядок виконання, ви­значений нормативними актами чи договором.

Зобов'язання повинні виконуватись в установлений строк. Якщо строк не визначено, то зобов'язання повинно бути викона­не на вимогу кредитора. Боржник повинен виконати таке зобов'я­зання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо інший строк не випливає з закону, договору чи суті зобов'язання.

Для належного виконання зобов'язання існують також певні засоби стимулювання боржника. Такими засобами є відшкоду­вання збитків, а також інші способи забезпечення виконання зо­бов'язання. Такими способами є неустойка (штраф, пеня), за­става, порука, завдаток, гарантія, притримання. Вони забезпе­чуються законом чи договором і є додатковими до договору.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена зако­ном чи договором сума, яку боржник повинен передати креди­торові у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'я­зання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочен­ня виконання. Право на неустойку виникає незалежно від на-

458