Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Копейчиков - Правознавство, 2006.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
12.07.2019
Размер:
5.15 Mб
Скачать

Глава 7

~>снови конституційного права України

251

законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.

Разом із тим, не допускається фінансування політичних партій: а) органами державної влади та органами місцевого само­врядування, крім випадків, зазначених законом; б) державними та комунальними підприємствами, установами й організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам; в) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями, г) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями; ґ) анонімними особами або під псевдонімом; д) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Політична партія зобов'язана щорічно оприлюднювати в за­гальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

а) Міністерство юстиції України за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

б) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії за додержанням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі.

Політичні партії зобов'язані подавати на вимогу цих конт­ролюючих органів необхідні документи та пояснення.

У разі порушення політичними партіями Конституції та законів України до них можуть бути вжиті такі заходи: а) попе­редження про недопущення незаконної діяльності; б) заборона політичної партії1

§ 11. Загальна характеристика

системи органів державної влади

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову Єдиним органом за­конодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Прези-

1 Докладніше див.: Хрестоматія з правознавства. — С. 82 87

дент України є главою держави і виступає від її імені. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України1. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності та спеціалізації.

11.1. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні

Верховна Рада України розглядає та вирішує питання дер­жавного і суспільного життя, що потребують врегулювання за­конами України, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені Конституцією України. Вона приймає за­кони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

До повноважень Верховної Ради України належать:

а) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції України;

б) призначення всеукраїнського референдуму з питань, ви­ значених ст. 73 Конституції;

в) прийняття законів;

г) визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

ґ) призначення виборів Президента України у строки, перед­бачені Конституцією;

д)заслуховування щорічних і позачергових послань Прези­дента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

є) усунення Президента України з поста в порядку особли­вої процедури (імпічменту);

є) надання згоди про призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

1 У конституційному праві, характеризуючи обсяг прав, обов'язків, по­вноважень, наявність конституційних гарантій діяльності, мають на увазі конституційний статус суб'єкта (Верховної Ради, Президента, Кабінета Міністрів, народу України, органів державного управління і органів місце­вого самоврядування тощо). Цей статус визначається відповідними зако­вами і Конституцією України. Так, відповідно до ст. 5 Конституції народ за своїм конституційним статусом є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади (див. докладніше: Юридична енциклопедія, 2001. — Т. 3. — С. 281).

252