Глава 10

Основи екологічного права України

391

Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» складається з преамбули і 16 розділів (72 статей). Він регулює відносини охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечен­ня екологічної безпеки життєдіяльності людини та спрямова­ний на утворення сприятливих умов економічного і соціального розвитку України у сфері здійснення екологічної політики, мета якої:

а) збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища;

б) захист життя і здоров'я людей від негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього середовища;

в) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи в процесі охорони, раціонального використання й поновлення природних ресурсів;

г) створення постійних правових, економічних і соціальних основ організації навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і наступних поколінь.

§ 5. Складові природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу та водно­го простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особли­ву природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виокремлені з метою збереження природного середовища, ге­нофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загально­го екологічного балансу та екологічної безпеки України. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охо­роняється як національне надбання, щодо якого встановлюєть­ся особливий режим охорони, відтворення і використання.

До природно-заповідного фонду відносять:

а) природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні лан­ дшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

б) штучно створенні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Території природних заповідників, заповідні зони біосфер-них заповідників, землі та інші природні ресурси, надані націо-

нальним природним паркам є власністю народу України. Реш­та об'єктів природно-заповідного фонду може перебувати і в інших формах власності. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні уро­чища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевлас­ники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

Охорона об'єктів природно-заповідного фонду забезпечуєть­ся шляхом:

• встановлення заповідного режиму;

• організації систематичних спостережень за станом заповід­ них природних комплексів та об'єктів;

• проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;

• додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів при­ родно-заповідного фонду під час здійснення господарської, уп­ равлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно- планіровочної документації, землевпорядкування, лісовпоряд­ кування, проведення екологічних експертиз;

• запровадження економічних важелів стимулювання їх охо рони;

• здійснення державного та громадського контролю за до­ держанням режиму їх охорони та використання;

• встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів;

• проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

• проведення інших заходів.

До того ж, ці об'єкти можуть використовуватися:

• у природоохоронних цілях;

• у науково-дослідних цілях;

• в оздоровчих та інших рекреаційних цілях¹;

• в освітньо-виховних цілях;

• для потреб моніторингу навколишнього природного сере­ довища.

¹ В Україні створюються рекреаційні зони, тобто ділянки суші й вод­ного простору, призначені для організованого масового відпочинку (див.. Популярна юридична енциклопедія. — С 427).

392