Глава 2

Основи теорії держави

73

равляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від рядових товаришів по партії та перетво­рюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію У партійних елітах теж ведеться боротьба, що при­зводить до заміни однієї партійної еліти іншою.

Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії — X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер — вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зво­диться до того, що: в сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контролюються народ­ними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндуст-ріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50—60-х роках XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в неза­лежних державах колишнього Радянського Союзу.

Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки й техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність їх зводиться до того, що покращити політику можна за допомо­гою кращого управління. Інженери, техніки, науковці, менед­жери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роб­лять в економіці, можуть успішно керувати й політичними процесами. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність полягає у запереченні державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне запе­речення політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідни-

ками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є етатизм, тобто олержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г Моска різновидами диктату­ри вважав соціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спону­кань, спираючись на які можна обгрунтувати будь-яку анти-людську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844—1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабсь­ку, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої ежж, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером.

Основною ідеєю німецького фашизму було проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними н соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголо­шувалася вищою, істинними представниками роду людського, а інші - напівтваринами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: ••Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури», — цинічно заявляв один із спо­движників А. Гітлера - Генріх Гіммлер.

Фашизм вихваляв тоталітарну державу, де всі аспекти жит­тя суспільства чітко регламентовано. У такій державі - «живо­му організмі народу» - вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда приду­шується, практично ліквідуються всі права і свободи.

Лідери фашизму обґрунтовували ідею вождизму. На чолі дер­жави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право — ае те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має шщий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Усе, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова вла­ди. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і не­заперечним авторитетом, вождем на певній території.

У відносинах між людьми та між державами проповідувався і сили. Насильство було оголошено важливим чинником

74