7.6. Виникнення інституціоналізму і його розвиток на початку хх ст.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. характеризується пануванням в економіці мо­нополій, централізацією виробництва і капіталу, а також соціальними супереч­ностями в суспільстві. Своєрідною реакцією на панування монополій у ринковій економіці стає новий напрям в економічній науці - інституціоналізм як альтер­натива неокласичній теорії.

Його особливість полягає в тому, що прихильники інституціоналізму в осно­ву аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а пов'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони крити­кували їх за те, що останні відмовились від аналізу поведінки людини як особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Вони критику­вали неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. Інституціоналізм став своєрідним опозиційним напрямом в економічній науці. хоч і не мав знач­ного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго залишався таким.

Еволюціонуючи, інституціоналізм набув нових рис, змінилося його місце, в науці, ідеї інституціоналізму позначалися на поглядах багатьох економістів. Оскільки його агентам притаманні прагматизм і реалістичний підхід до аналізу економічної дійсності, значення інституціоналізму постійно зростає.

У рамках раннього інституціоналізму склалися три основні напрями: 1) соціально-психологічний; 2) соціально-правовий; 3) емпіричний (кон'юнктурно- статистичний).

Засновником соціально-психологічного напряму вважається Т.Веблен (1857 - 1929рр.). У 1899 р. він опублікував свою першу працю "Теорія бездіяльного класу", в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Він своєрідно тлумачив предмет економічної науки. У центр дослідження Веблен ставить ідею розвитку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Ставить завдання розширити сферу дослідження економічних явищ за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей.

Веблен виступає як прихильник еволюціоналізму, який він, однак, поєднує із соціал-дарвінізмом, розширюючи поняття природного добробуту, боротьби за існування та сферу суспільного життя.

Рушійними силами, що спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Ваблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість.

У розвитку людського суспільства Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною стадією еволюції є дикунство, якому притаманні колективістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Подальша еволюція суспільства прохо­дить через варварство до сучасної машинної системи.

Головною суперечністю капіталізму Веблен вважає суперечність між "індустрією" і "бізнесом". "Індустрія" - це безпосередній процес виробництва, що ґрунтується на машинній техніці. "Бізнес"- це певна інституціональна систе­ма, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит тощо.

Суперечність між ними проявляється в тому, що "бізнес" перешкоджає роз­витку машинної техніки. Сфера "індустрії", за концепцією Веблена, має на меті підвищення продуктивності й ефективності виробництва на відміну від сфери "бізнесу", яка домагається високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу.

Майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування "індустрії", керованої технократією, але він не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства.

Засновником соціально-правового інституціоналізму вважається Д.Коммонс (1862 - 1945рр.). Систему його поглядів викладено в таких працях, як "Розподіл багатства" (1893р.), "Правові основи капіталізму" (1924р.), "Економічна теорія колективних дій" (1950р.).

Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути. Про­те якщо Веблен на перший план висував психологічні й біологічні фактори, то в Коммонса такими е юридичні, правові норми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім'я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо, досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних.

Вихідною економічною категорією Коммонс оголошує юридичне поняття угоди. Сама угода становить основний елемент кожного економічного інституту і включає три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі суперечності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил "угоди". Коммонс допускає не тільки мирне врегулювання конфлікту, а й примусове. Як приклад він наводить діяльність ве­ликих холдінгових компаній, котрі є провідними колективних інститутів і найбільш визначними учасниками угод.

Творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі - кон'юнктурно - статистичного став У.Мітчелл (1874 - 1948рр.). У центр досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія у нього - це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних результатів. Одним з них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зводиться логіка сучасного жит­тя. Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства.

Грошова економіка має недоліки, їй притаманні суперечності, але вона, за словами Мітчелла, - найкраща форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям встановлення взаємодії і співробітництва в суспільстві.

Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Ши­роко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не тільки дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму.