Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції_Історія економіки та економічної думки.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
07.05.2019
Размер:
360.11 Кб
Скачать

12.4. Господарство України в роки Другої світової війни та повоєнної відбудови

Початок Другої світової війни приніс Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі ( Східна Галичина і Західна Волинь в 1939 р., Північна Буковина й Південна Бессарабія в 1940 р.) були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому. Це привело до важливих економічних змін. Було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт. На селі здійснювалася експропріація власності заможного селянства.

Водночас радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі Сходу країни направляли ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливу увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок Великої Вітчизняної війни 1941р. в Західній Україні фактично було ліквідоване безробіття. Будівництво, реконст­рукція фабрик і заводів збільшили потребу в робочій силі. Розпочалося пересе­лення робітників у східні райони України. Проводилась земельна реформа. Су­цільна колективізація сільського господарства не ставила її головної мети. Кон­фісковані землеволодіння передавалися селянським комітетам, яким належало поділити її серед безземельних і малоземельних селян. Решта мала послужити основою для створення радгоспів і колгоспів. Колективізація розпочалася навес­ні 1940 р., а до середини 1941 р. було колективізовано близько 13% господарств.

Поспіх в одержавленні засобів виробництва і торгівлі, коли, незважаючи на політичну й економічну недоцільність, було націоналізовано сотні дрібних, фактично ремісничих підприємств, а також кооперації, надмірне скорочення приватної торговельної мережі, бюрократична неповороткість нових управлінсь­ких структур у сфері виробництва й обслуговування призвели до значних пере­боїв у постачанні населення товарами першої необхідності. Ці та інші упущення, що негативно вплинули на матеріальне становище населення, не кажучи вже про репресії, не могли не викликати, а в багатьох випадках і зміцнити політичні сум­ніви значної частини західноукраїнського суспільства.

В 40-х роках ХХ ст. остаточно виявилося призначення збудованої „матері­ально-технічної бази соціалізму" як, потужного воєнно-промислового комплек­су. На початку війни господарство України було переорієнтовано на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Майже все обладнання з українських електростанцій було вивезене і встановлене на нових станціях. Зерно та інші види продовольства форсованими темпами ви­возились на державні заготівельні пункти. Що неможливо було вивезти - спалю­вали. У Донбасі були затоплені всі шахти, зруйновані мости, залізниці, телегра­фні лінії тощо.

Фашистський режим, встановлений на українських землях, визначив перед собою завдання - підкорити й колонізувати Україну. Серед інших заходів окупа­ційної влади окремо слід підкреслити примусову мобілізацію робочої сили з України. Німці з властивою їм педантичністю здійснювали пограбування Украї­ни, вивозячи з неї промислове устаткування, культурні цінності, худобу, зерно, м'ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем та викопані фруктові дерева. Проми­слові підприємства, що залишилися непошкодженими, були оголошені власніс­тю Німеччини і нещадно експлуатувалися.

Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики в 1941р., вдавалися до тактики „спаленої землі», тобто знищували за собою все, що би міг використати противник. Як наслідок, - Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, аніж будь-яка інша європейська країна. На руїни були перетворені 720 великих і малих міст, 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підпри­ємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково- дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, МТС. Десять мі­льйонів чоловік залишились без даху над головою. Проте найстрашнішими були людські втрати, що становили 8млн.чол. (військові - 2,5млн., цивільні - 5,5 млн.). Загальні ж демографічні втрати, які включають убитих в боях, померлих у конц­таборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становлять 14,5 млн. чол.

Відбудова зруйнованого господарства відбувалася в надзвичайно складних умовах. За роки війни змінилася структура економіки. Відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Як і раніше, випереджуючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставала харчова й легка промисловість. До травня 1945р. було відбудовано й введено в дію майже 3 тис. великих проми­слових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробни­чих потужностей.

Особливо складним у повоєнний період було становище в сільському гос­подарстві. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння, робочих рук. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Оплата праці була символічною, існували селяни в основному за рахунок обробітку присадибних ділянок. Селяни також не забез­печувалося пенсіями. Майже всі колгоспники не мали паспортів і без особливо­го дозволу не могли залишити села. Катастрофічний стан сільського господарст­ва України довершила посуха, що знищила врожай у південних областях респу­бліки. Почався голод 1946 - 1947 рр., який охопив Одеську, Ізмаїльську, Кірово­градську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську області. А в цей час ек­спорт зернових із СРСР тільки в 1946р. становив 1,7 млн. т. При цьому поставки здійснювалися за цінами нижче світових і переважно - в кредит. Становище було жахливим, уряд змушений був надати, хоч і мізерну, допомогу голодуючим.

Після голоду розпочалося повільне піднесення сільського господарства. З метою боротьби проти порушення Статуту сільськогосподарської артілі в 1946р. почали обмежувати присадибні індивідуальні господарства. Введені були гро­шові й натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубу­вання садів. У 1947р. Перший секретар ЦК КПУ М. Хрущов розпочав в Україні гучний проект, що передбачав об'єднання колгоспів у так звані „агроміста". Але цей проект викликав незадоволення селянства і уряд змушений був відмовитись від нього.

У цілому ж до початку 50-х років ХХ ст. сільське господарство залишалося збитковим.

У грудні 1947 р. з метою зміцнення фінансів було здійснено грошову ре­форму, яка ще більше погіршила становище простого населення. Її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші обмінювали на нові у співвідношенні 10:1. Вклади в ощадних касах розміром до 3000 крб. переоцінювались карбова­нець за карбованець, віз 3000 до 10000 крб. - з розрахунку 3:2, а понад 10000 - зменшувалися наполовину. Кошти колгоспів і кооперативних організацій обмі­нювалися як 5:4, тобто вилучалось 20% їхніх грошових нагромаджень. Оскільки ці заходи призвели до збільшення дотацій промисловості, то в 1949 р. були під­вищені оптові ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень. 31 бе­резня 1950 р. був підвищений курс карбованця щодо іноземних валют, переведе­но його на власну золоту базу.

Значні зміни в перші повоєнні роки сталися в західних областях України. Тут розпочалася форсована ліквідація приватної власності, примусове залучення селян до колгоспів, поспішна індустріалізація. Розширювалися старі виробницт- ва: видобуток нафти, природного газу. Створювалися нові галузі промисловості: хімічна, виробництво автобусів, радіоапаратури.

У цілому в 1950 р. промислове виробництво становило 10% загальноукра­їнського (проти 3% у 1940 р.).

Отже, післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шля­хом командно-адміністративних методів управління. Поряд із вагомими успіха­ми в промисловості, сільське господарство значно відставало. Характерною ри­сою повоєнної відбудови було й те, що економічний розвиток відбувався пере­важно на екстенсивній основі.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.