Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці

1. Економічне становище в Україні в 1914 -1919 рр.

2. «Воєнний комунізм» та нова економічна політика в Україні.

3. Індустріалізація та колективізація в УРСР. Соціально-економічний стан Західної України в 20-30-хроках ХХ ст.

4. Господарство України в роки Другої світової війни та післявоєнної

відбудови.

5. Причини і форми застійних явищ в економіці 70-х - першій половині 80-х років ХХ ст.

6. Пошуки шляхів реформування господарської системи в другій поло­вині 80-х років ХХ ст.

7. Економічна думка в Україні в період панування радянської економічної системи.

12.1. Економічне становище в Україні в 1914 -1919 рр.

Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку України. Припи­нилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти, заводи і фаб­рики збільшували воєнні замовлення і скорочували виробництво предметів ши­рокого вжитку. Металургійна промисловість України йшла до занепаду й розру­хи; після деякого пожвавлення занепала кам'яновугільна промисловість Донба­су. При майже стабільній кількості робітників у залізорудній промисловості ви­добуток залізної руди скоротився. Катастрофічно зменшувався випуск продукції хімічної, текстильної, харчової та інших галузей промисловості. Зазнало великої розрухи сільське господарство. Внаслідок руйнувань, заподіяних транспортному господарству, скорочувались обсяги перевезень. Нестерпна інфляція та зростан­ня державної заборгованості зробили ще тяжчим становище широких верств на­селення.

Складний і суперечливий етап економічної історії України ознаменувала національно-демократична революція 1917-1919рр. У березні 1917 р. представ­ники української інтелігенції утворили Центральну Раду ( ЦР ), що ставила за мету домогтися автономії у складі Росії. Але ЦР не змогла налагодити ефектив­ного державного управління, забезпечити стабільність і порядок, організувати економіку. Тільки після прийняття Третього універсалу і створення Української Народної Республіки (УНР), тобто через кілька місяців Центральна Рада обна­родувала основні принципи своєї економічної політики. Значне місце в Третьому універсалі відведено вирішенню аграрних питань. Оголошувалося скасування приватної власності на „землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні монастирські, кабінет- ські та церковні". Ці землі мали перейти в руки трудящих селян без викупу. У Третьому універсалі також декларувалась необхідність „доброго упорядкуван­ня виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої ор­ганізації праці". Проголошувалося введення восьмигодинного робочого дня. Од­нак уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в реалізації цієї програми.

Центральна Рада поступово відмовилась від негайного вирішення аграрного пи­тання.

Малоефективною виявилась політика Центральної Ради щодо фінансів та промисловості. Бракувало грошей навіть для виплати зарплатні. Не виконувалася й обіцянка щодо встановлення державного контролю над промисловістю. Оста­точно банкрутство економічної політики Ради стало очевидним після окупації України німецькими та австро-угорськими військами. Центральна Рада переста­ла існувати.

З приходом до влади гетьмана П.Скоропадського в українській національ­но-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризувався на­маганням відновити правопорядок та ліквідувати „соціалістичні експерименти" Центральної Ради, насамперед в економіці. Засуджуючи діяльність „соціалісти­чної Центральної влади" він виступив за відновлення приватної власності й сво­боди підприємництва. Ці його погляди були втілені у „Грамоті до українського народу" від 29 квітня 1918 р. Розпочалася розробка аграрного законодавства. В липні 1918 р. був опублікований „Проект загальних основ земельної реформи". Передбачалося збільшити кількість землевласників за рахунок виділення селя­нам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Землею за викуп наділялися лише заможні господарі. Лісові угіддя за­лишалися за власниками і серед селян не ділилися. В цілому Проект був консер­вативним і більшістю селян не сприймався.

Відновлювалися старорежимні порядки і в промисловості. Уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам. На виробництві обмежува­лась свобода профспілкової діяльності, рівень зарплати визначався власником фабрики і т.ін. Внаслідок такої політики влітку і восени 1918р. Україною проко­тилася хвиля робітничих страйків і селянських заворушень, які разом з іншими причинами призвели до ліквідації «держави Павла Скоропадського».

У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією. Її економічний курс не відзначався послідовністю, особливо на початку діяльності. Одним із пе­рших своїх заходів Директорія оголосила про намір ліквідувати нетрудові гос­подарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір встановити в Україні національний варіант радянської влади, прагнув цим самим вибити з рук більшовиків один з найважливіших пропагандистських ко­зирів. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітни­ків та трудової інтелігенції. Законодавча влада в УНР належала Трудовому Кон­гресові. Внаслідок такої політики Директорія залишилась без підтримки перева­жної більшості спеціалістів.

Непослідовність курсу Директорії виявилась і в розробці аграрної політи­ки. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу і цим задовольняючи маси селянства, вона пообіцяла поміщикам компенсацію затрат на агротехнічні, меліоративні та інші вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевлас­никами залишалися будинки, худоба, виноградники та ін. Проголошувалась не­доторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів. Конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Згідно із законом Директорії УНР від 4 січня 1919 р. українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. Хоча ці заходи обумовлювалися необхідністю зберегти від розпаду економічне життя, та все ж в умовах більшовицької агітації були розці­нені як пропоміщицькі та прокуркульські й відкидалися.

У результаті збройного повстання, що відбулося на початку листопада 1918 р. відкрилася нова сторінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Австро-Угорської монархії й проголошена Західноукраїнська Народна Респу­бліка ( ЗУНР ). Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУРН стала Українська Народна Рада. В її програмній декларації від 5.11.1918р. проголошувалося наро­довладдя, основи економічної політики республіки, гарантувалися права і свобо­ди громадян, їх національна та соціальна рівність. Для вирішення аграрного пи­тання був створений Генеральний Секретаріат із земельних справ.

Найбільшою турботою Секретаріату було забезпечення населення й армії продуктами харчування. Гострою проблемою була нестача промислових виробів.

Тому Секретаріат внутрішніх справ змушений був вжити ряд радикальних захо­дів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності він зосе­редив у своїх руках. Завдяки цим заходам вдалося врятувати людей від голоду.

За умов постійного руйнування й воєнних дій західноукраїнському урядові вдалося налагодити роботу адміністрації краю, уникнути поширення епідемій, забезпечити функціонування шкіл, залізниці, пошти, телеграфу, а почасти - й те­лефону.

Було проведено земельну реформу. В її основі лежав принцип збереження приватної власності на землю. Конфіскації підлягали лише державні землі, землі, що належали членам пануючої династії, землі двірські й церковні, землі, набуті з метою спекуляції, а також ті, які перевищували певну дозволену норму площі. Наділення землею передбачалося почати одразу після закінчення війни. До того часу землею мали розпоряджатися земельні комітети.

Успіхи державного будівництва ЗУНР були перекреслені воєнними невда­чами Радянської Росії на полях битви першої світової війни. Непослідовність і нерішучість українських національних урядів у проведенні економічних перет­ворень були найголовнішими причинами поразки національної революції і втра­ти державності.