Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції_Історія економіки та економічної думки.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
07.05.2019
Размер:
360.11 Кб
Скачать

1.3. Періодизація історії економіки та економічної думки

З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періо­дизації. Наприклад, російський історик-економіст Л.І. Мечников в основу періо­дизації поклав географічний фактор (водні шляхи сполучення), німецький еко­номіст Б.Гільдебранд застосував для цього історію грошей, американець Є. Хентінгтон - клімат, англієць А.Тойнбі - культуру, релігію тощо. У 60-х роках 20 ст. набули популярність теорії „індустріального суспільства" (французького соціо­лога Р.Арона) і „стадій економічного розвитку" (американського соціолога У.Ростоу). Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Її представниками є Д.Белл, Г.Кан, З.Бжезінський (США), Ж.Серван-Шренбер і А.Турен (Франція). В основу цієї теорії, що ділить всесвітню історію на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство, покладено рі­вень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

Теорія стверджує, що залежно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважає „первинна,, стадія економічної діяльності (сільське господарство), „вторинна" (промисловість), а в наш час воно вступає в „третинну" сферу пос­луг, де провідна роль належить науці й освіті. Кожній з цих стадій властиві спе­цифічні форми соціальної організації (для першої - церква і армія, для другої - корпорація, для третьої - університети).

Існував і формаційний підхід до періодизації історії, розвинутий марксист­сько-ленінською теорією. В його основу покладена ідея виникнення, розвитку і зміни засобів виробництва, форм власності на засоби виробництва. Історія суспі­льства розглядалась як історія розвитку способів виробництва в їх хронологічній послідовності: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістич­ний, комуністичний.

Для вивчення даного курсу пропонується періодизація економічної історії, заснована на загальноцивілізаційному підході.

Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових те­орій. Вже в первісному суспільстві люди замислювались над економічними яви­щами.

Виникнення економічної науки пов'язують із зародженням політичної економії, перші кроки до її формування зробили меркантилісти (ХУІ - XVIII ст.), фундаментом стали роботи В.Петті, П.Буагільбера, Р.Кантільйона, учення фізіократів - Ф.Кене, А.Тюрго та інших представників класичної політекономії. Як система економічних знань політична економія сформувалась у вченні А.Сміта (70 рр. XVIII ст.). Засновником школи рікардіанства став Д.Рікардо. На основі теорій А.Сміта і Д.Рікардо К.Маркс і Ф.Енгельс створили марксистську політичну економію. Із критикою марксистського економічного вчення виступи­ла так звана стара історична школа, а пізніше її послідовники - молода історич­на школа, що виникли в Німеччині. У другій половині ХІХ ст.. сформувалась не­окласична економічна теорія А.Маршалла, Дж.Б .Кларка, В.Парето. Вона зароди­лась у лоні маржиналізму. У цей же період із марксистського економічного вчення виокремився соціал-реформізм. Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. у США виник новий напрямок економічної думки - інституціоналізм, його основополо­жником був Т.Веблен. Саме неокласицизм і інституціоналізм стали основою ро­звитку більшості сучасних теорій західної економічної думки.

Розвиток ринкового господарства, його особливості у різних країнах сві­ту, формування світового ринку зумовили модифікацію всіх основних напрямів економічної теорії. У цей період державно-монополістичного розвитку популяр­ним стає економічне вчення Дж.М.Кейнса. Він здійснив переворот в економічній теорії, поставивши у центрі уваги макроекономічний рівень досліджень. Головна ідея кейнсіанства полягає в тому, що ринкова система не є досконалою, саморе­гульованою, а повну зайнятість і економічне зростання країни може забезпечити активне втручання в економіку держави. Світова криза 30-х років ХХ ст. довела життєздатність цієї теорії і підірвала основи неокласичного напряму економіч­ної думки. Після кризи кейнсіанського регулювання у 60 - 70-х роках ХХ ст. почалось відродженння в нових формах економічного лібералізму. Його прихильники змушені були визнати необхідність державного впливу на економіку, але не вважали це вирішальним у досягненні стабільного економічного розвитку. Вони наполягали на здатності конкурентного ринкового механізму у довгостро­ковому періоді відновлювати рівновагу.

У широкому розумінні нова класична теорія включає теорію монетаризму і новітню неокласичну концепцію, сформулювану теоріями «раціональних очі­кувань», «адаптивних очікувань» і теорією «економіки пропозиції». «Нова кла­сична» економічна теорія у наш час перебуває в стані розвитку і формування. Спроба поєднати два напрями сучасної економічної теорії - кейнсіанство і нео­класичну теорію виявилася у появі течії - « неокласичного синтезу» (одним її аваторів є П.Самуельсон).

Сучасна економічна думка характеризується розвитком таких напрямів: економічний лібералізм, економічний дирижизм та неоінституціоналізм. Особ­ливою течією є так званий неокласичний синтез, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною школою.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.