Тема 11. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець хх - початок XXI ст.)

1. Динаміка світового господарського розвитку другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

2. Нові індустріальні країни. Основні риси стратегії їхніх економічних програм.

3. Характерні особливості сучасних міжнародних економічних відно­син.

4. Соціонально-інституціональний напрям в сучасній економічній ду­мці.

11.1. Динаміка світового господарського розвитку другої половини хх - почат­ку ххі ст.

Друга половина ХХ ст. для економічно розвинутих країн характеризується якісно новим етапом економічного розвитку. Найважливішим фактором еконо­мічного розвитку є науково-технічний прогрес. Більшість інвестицій вкладається в сферу масового споживання й послуг, розвиток соціальної інфраструктури. Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок призвели до суттєвих змін у трудовому процесі. Головними особливо­стями науково-технічної революції стали її універсальність і комплексність. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінилися предмети праці, засоби праці і сама людська праця. Змінюється роль і місце лю­дини. Робітники виконують функції переважно розумової праці по обслугову­ванню устаткувань і керування ними. Відповідно, збільшується кількість праців­ників з високою професійною і загальною освітою. На початку ХХІ ст. приблиз­но 2/3 робочих місць потребують такого рівня підготовки.

Найбільш динамічно розвивалась промисловість, в її структурі також відбу­лися структурні зміни: провідна роль залишилася за машинобудуванням, енерге­тикою, нафтохімією, виникали нові галузі виробництва. Інтенсивно розвивають­ся: оборонна промисловість, виробництво енергоносіїв, фармацевтика, обробна промисловість. З середини 70-х рр. ХХ ст. швидкими темпами росло виробницт­во комп'ютерів. Створювалися гнучкі системи виробництва, які дозволяли часто змінювати асортимент вироблюваних товарів (використання робототехніки), розвивати біотехнології.

Процеси механізації, машинного виробництва продукції, концентрації виро­бництва відбуваються в сільському господарстві, яке перетворюється на індуст­ріальну галузь.

Значні капітали вкладаються в розвиток енергозаощадних технологій, в тех­нологічну перебудову виробництва. У зв'язку з використанням новітніх техноло­гій відбувається інтенсифікація виробництва.

Запровадження новітніх технологій у виробництві привело до зниження за­трат, збільшення обсягів і асортименту товарів і послуг. Зросла роль і соціально-економічне значення інформації, розвиваються засоби масової інформації. Що­річно збільшуються асигнування на науково-дослідні та конструкторські розроб­ки. З'являються науково-виробничі комплекси, які створюються за рахунок дер­жавних і приватних коштів. Зростають капіталовкладення у невиробничу сферу - на освіту, науку, медицину.

Однією із ознак цього періоду є посилення монополізації економіки, масовим явищем стало виникнення транснаціональних корпорацій ( ТНК ). Виробниц­тво, що організоване на новітніх технологіях, потребувало нових ринків збуту продукції, а тому фірми намагались вивезти її за кордон. ТНК - це монополії, що створювали за кордоном власні або спільні філії, їх діяльність, як правило, була дуже диверсифікованою. У 2000 році ( за даними ООН ) у світі налічувалось бі­льше 65 тисяч транснаціональних корпорацій. Кожна ТНК діяла не менше ніж у 6 країнах. Прибуток найбільших корпорацій нараховував приблизно 500 млрд. дол. США на рік. У наш час ТНК контролюють більше 50% світового виробниц­тва, 67% міжнародної торгівлі, більше 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології, «ноу-хау», близько 90% прямих зарубіжних інвестицій.. Практично всі сировинні ринки контролюють ТНК. Посилення їх могутності відбувається за рахунок злиття і поглинання фірм. Це є результатом централізації і концентрації капіталів у глобальному масштабі.

Невід'ємною рисою цих процесів є зростання ролі держави в економічних процесах. І як наслідок - зростає доля державної власності. В більшості країн світу відбувається державне регулювання економікою. Інструментів такого регу­лювання використовувалось багато, залежно від того, яка економічна (теоретич­на) модель була взята за основу.

Структурні зміни, які відбуваються в промисловості і сільському господарст­ві, призводять до того, що значна частина трудових ресурсів із матеріальної сфе­ри переходить до сфери послуг. На початок ХХІ ст. у сільському, лісовому і ри­бному господарстві розвинутих країн залишилось працювати лише 10% робочої сили, у промисловості і будівництві - 20-25% і від 2/3 до % усіх зайнятих - пра­цюють у сфері послуг, де виробляється більше половини ВВП. Така структура зайнятості дозволила науковцям, перш за все - економістам, прийти до висновку, що завершився індустріальний етап цивілізації і почався перехід до постіндустріального етапу. Значні зміни відбулись в соціальній структурі суспільства, зро­сла чисельність середнього класу ( від 50% до 70% ).

У 50 - 60-х рр. ХХ ст. в найбільш розвинутих країнах світу - США, Канаді, Швеції, Японії, Великобританії, Франції, Західній Німеччині, Швейцарії, Бельгії, Нідерландах та деяких інших країнах склалася економічна система, яка поєдна­ла ринкові принципи організації господарства і систему соціальних гарантій і програм - соціально орієнтована ринкова економіка або змішана економіка. Характерною ознакою її був високий рівень доходів та споживання переважної більшості населення. Тому часто цю систему називають суспільством загального масового споживання.

Та на початку 80-х рр. ХХст. економічне процвітання змінилося глибокою економічною кризою, яку вдалося подолати лише в середині 80-х. Відтоді почи­нається велике економічне піднесення, до якого приєдналося декілька десятків країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Завдяки досягнутим еконо­мічним успіхам з 90-х років ХХ століття триває поступова економічна інтегра­ція, що є закономірністю на шляху до загальної глобалізації соціально-економічних процесів.