8.7. Загальні умови і основні напрямки розвитку економічної думки в Україні наприкінці хіх - початку хх ст.

Економічна думка в Україні в ХІХ - на початку 20 ст. знаходилась під впли­вом соціально - економічних процесів того часу. Розпад феодально-кріпосниць­кої системи перейшов у тривалу кризу. В цей період в Російській імперії почав­ся промисловий переворот, але кріпосний лад усіляко гальмував розвиток про­мисловості, необхідного їй внутрішнього ринку, а також ринку вільної робочої сили.

Напрями і течії економічної теорії в зазначений період формуються в напря­мі тих основних ідей шкіл, які складалися і розвивалися на Заході. Це, насампе­ред, ідеї класиків, ідеї марксизму.

Серед ідеологів дворян, які прагнули подолання економічної відсталості кра­їни шляхом реформ, помітне місце займав відомий вчений, засновник Харківсь­кого університету В. Каразін (1773-1842рр.). І хоча В. Каразін не виступав про­ти кріпосного права, але він прагнув ліквідації найтяжчих і найгрубіших форм особистої залежності селян від поміщиків. Він вимагав ліквідувати панщину і замінити її грошовим оброком, а також виступав за використання найманої праці.

Найглибший аналіз кризового стану феодально-кріпосницького ладу містить­ся в працях видатного українського економіста й статистика Д.Журавського (1840-1896рр.). Широко використовуючи статистичний матеріал, Д.Журавський показав на прикладі Київської губернії стан і перспективи розвитку основних га­лузей господарства, і відмітив, що занепад поміщицьких господарств пов'язаний з низькою продуктивністю кріпосної праці.

Відомим представником української економічної думки в роки реформ був професор Київського університету І. Вернадський (1821-1884). Він був прихи­льником англійської класичної школи політичної економії з її постулатом не­втручання держави в хід економічного розвитку, та ідеями вільного ринку, і ви­ступав за приватну ініціативу та вільну конкуренцію. В своїх роботах « Курс по­літичної економії », « Нариси політичної економії » та ряді інших І. Вернадський розглянув ряд важливих питань політичної економії. Він виходив з того, що праця є « головним і єдиним джерелом багатства », що вона й визначає врешті решт відношення людини до предметів і людини до людини. Визначення ролі праці, вартості та джерел доходів наближало І. Вернадського до доктрин класич­ної школи, зокрема, поглядів Д.Рікардо.

Період від кінця ХІХ до початку ХХ ст. був насичений дуже складними полі­тичними та суспільно-економічними процесами як в Україні, так і в Російській імперії в цілому. В центрі передової економічної думки того часу знаходились проблеми подолання відставання України від провідних капіталістичних держав Заходу, проблеми індустріалізації та впровадження здобутків технічного прогре­су в промисловість та сільське господарство. Економічна думка в Україні цього періоду була представлена в роботах М.Туган-Барановського, Є. Слуцького, Д. Ляшенка, М. Коссовського, В.Левитського, В. Косинського, О. Миклашевського, М.Птухи.В цей час в Україні ідуть економічні дослідження в таких напрямах, як історико-економічний аналіз, проблеми статистики, демографії, теорії і практики сільськогосподарської кооперації, економіки промисловості, фінансів. Ці галузі економічного знання відзначені в Україні працями таких відомих науковців того часу, як М. Бунге, Т. Рильський, К. Вобкий, Р. Орженицький, Є.Слуцький, А. Бориневич, П. Фомін та інші.

Однією з найцікавіших робіт того часу є праця М. Туган-Барановського «Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма» (1906р.). Характеризуючи в ній основні напрями економічної думки, М. Туган- Барановський вважав основною визначальною рисою їх формування зміну зага­льного плану суспільно - економічної думки. Він виділяє три основні напрями політичної економії:

1) захисники нерегульованого ринку (товарно-господарського ладу);

2. прихильники ідей соціалізму як антиподу товарного виробництва;

3. прихильники змішаної системи, в якій зберігається товарно-господарський лад, але він пом'якшується шляхом посилення державного втручання в економі­чні процеси.

До першого напряму він відносить А. Сміта, Д. Рікардо, а також роботи пред­ставників школи маржиналізму - К. Менгера, Ф. Візера та Є. Бем-Баверка. До другого напряму відносяться роботи К. Маркса та ортодоксальних марксис­тів.

До третього напряму відноситься німецька історична школа, яка представлена роботами Г. Шмоллера та Л. Брентано.

М.Туган-Барановський показав, що між цими школами йде гостра полеміка, оскільки один напрям виключає інший. Він підтримує ідеї австрійської школи граничної корисності, і вважає, що вона запропонувала підхід, який обіцяє наза­вжди покінчити з суперечками про цінність. Визнання граничної корисності го­ловним фактором, що визначає цінність, дає «аріаднину нитку» для виходу з ла­біринту суперечностей при поясненні цінності товару.

Вплив соціальних факторів на економічні явища в роботах М.Туган- Барановського відображається через розробку соціальної теорії розподілу, осно­вними положеннями якої виступають:

1) Залежність заробітної плати від зростання продуктивності суспільної праці (НТП) та соціальної сили робітничого класу (дієвість профспілок).

2. Прибуток - історична категорія, соціальною основою якої є власність на за­соби виробництва.

3. Історичний взаємозв'язок між заробітною платою і прибутком обумовлює розподіл доходів.

Ідею змішаності (марксизму як соціалістичного вчення і суб'єктивізму маржинальної концепції) економіки відстоював у своїх роботах В.Левицький. Спираючись на теорію реалізації і криз Ж.Ш.Сісмонді, він заперечував прогре­сивну роль капіталізму. Розвиток ринкових відносин у Росії і Україні вважав

штучним явищем, закликав зупинити їх розвиток. Капіталістичній економіці український народник протиставляв дрібне народне господарство селян і реміс­ників та різні форми кооперативного господарства. М.Левицький був теоретиком і практиком кооперативного руху в Україні. На основі ідей його праці «Артіль­ний договір» протягом 1894 -1896 рр. на Півдні Україні було організовано 85 ко­оперативних спілок, або артілей.

Економічна думка обох частин України - як у Російській, так і в Австрійській імперіях - становила єдність як складова культури одного народу, однак розви­валася в різних соціально-економічних і політичних умовах.

Першим дослідником економіки ринкових відносин у Галичині був В. Навро- цький ( 1847 - 1882рр. ) - публіцист, етнограф, статистик і економіст. Він був прихильником соціалістичних ідей. Виступав з гострою критикою теорії «еко­номічної гармонії» Ф.Бастіа, доказуючи антагоністичні інтереси експлуататорів та експлуатованих. Гнівно реагував на знеземелення галицьких селян, засуджу­вав монополію шляхти у виробництві і продажу алкогольних напоїв, критикував колонізаторський характер австрійської податкової політики.

Із захистом соціалістичних ідей виступали О.Терлецький (1850 -1902рр. ), М. Павлик (1853 -1915рр. ), І. Франко ( 1856 -1916рр. ).

Наприкінці ХІХ ст. більшість українських вчених були прихильниками неок­ласичної теорії, яка розвивалася на основі маржиналізму. Більше прихильників стає у суб'єктивно-психологічного напряму досліджень, теорії попиту та пропо­зиції, загальної економічної рівноваги, виробничих ресурсів. Так М.Вольський предметом економічної теорії вважає «працю із суспільного погляду», яка охоп­лює всі сфери матеріальної і духовної людської діяльності. Політекономія - це наука про людину, її діяльність, що спрямована на задоволення матеріальних і духовних потреб. Д.Піхно ( 1853 - 1913рр. ) в роботах «Закон попиту і пропози­ції: до теорії цінності», «Основи політичної економії» та інш. аналізував обмін і споживання як основні сфери, корисність блага вважав джерелом і мірилом ціни.

Досліджував роль потреб у формуванні попиту, ввів класифікацію потреб, хара­ктеризував їх конкретні форми.

Найвідомішим представником маржиналістського нарямку був Р.Орженцький ( 1863 - 1923рр. ). Аналізуючи теорію граничної корисності, він прийшов до висновку, що цінність і ціна блага формуються не на особистих, а на суспільних оцінках корисності благ.