Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції_Історія економіки та економічної думки.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
07.05.2019
Размер:
360.11 Кб
Скачать

8.3. Суть індустріалізації в Україні. Її найважливіші фактори

У східній Україні упродовж 60-80-х років ХІХ ст. завершився промисловий переворот. Найхарактернішою ознакою цього було повсюдне застосування у ви­робництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів. Основним промисловим паливом стало кам'яне вугілля. Активно застосовувались досяг­нення науки і техніки. Значний поштовх одержали традиційні в Україні галузі промисловості, пов'язані з сільським господарством.

Наприкінці ХІХ ст. у Катеринославській та Херсонській губерніях виникли 17 великих металургійних заводів, 9 з яких - належали іноземцям. На кошти іно­земного капіталу (англійського, бельгійського, французького) були збудовані за­вод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка ( нині Донецьк), Дніпровський за­вод у селищі Кам'янському (нині Дніпродзержинськ), Гданцівський завод біля Кривого Рогу та інші. Іноземні акціонерні компанії з основним капіталом майже в 63 млн. крб. займали ключові позиції в кам'яновугільній, залізорудній, металу­ргійній промисловості України. В 1900р. переважно іноземцям належали 65 під­приємств сільськогосподарського машинобудування. Значним досягненням у процесі індустріалізації стало будівництво Харківського та Луганського парово­зобудівних заводів.

На початку ХХ ст. активним став процес монополізації. Причиною цьому стала економічна криза 1900-1903рр., внаслідок якої збанкрутіли сотні дрібних підприємств, натомість виник ряд великих монополістичних об'єднань. Монопо­лії проникли в усі сфери господарства. За рівнем концентрації промислового ви­робництва Україна вийшла на одне з перших місць у світі. Підприємці, в основ­ному - іноземні, монополізуючи виробництво, встановлювали ціни, забезпечува­ли високі прибутки шляхом жорстокої експлуатації трудового люду.

Таким чином, ставши на шлях індустріалізації, Україна зробила значний крок уперед в економічному розвитку. Вона пертворилася в один з найрозвину­тіших районів імперії. Тут склалися такі центри, як Донецький вугільно-металу­ргійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукровобуряковий район.

Однак, у зв'язку з початком Першої світової війни, індустріалізація в Україні так і залишилась незавершеною. До того ж, царський уряд проводив ко­лонізаторську політику щодо України. Фактично однобічний характер мав і то­варообмін. Ціни на українську сировину залишалися низькими, а вартість гото­вих російських товарів була надзвичайно високою. Так українська економіка не могла мати високої прибутковості. Отже, незважаючи на надзвичайно високі те­мпи індустріалізації в Україні, завершити її до початку першої світової війни не вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залишалася аграрно-індустріальною.

8.4. Столипінська аграрна реформа, її прогресивне значення зрушення в сільському господарстві

Після реформи 1861 р. сільське господарство швидше розвивалося на Пів­дні України, де поміщицькі господарства на кінець ХІХ ст. перейшли на удоско­налену техніку. В цілому в Україні раціонально, інтенсивно розвивалася незнач­на частина господарств. Залишалася низка пережитків панщинно-кріпосницької системи господарювання. Реформи не зрівняли селян у громадських правах з ін­шими суспільними верствами. Все це гальмувало господарську ініціативу і куль­турний розвиток селянства.

Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання стали причинами боротьби у пореформеному селі на всій Російській імперії, в т.ч. й на східноукра­їнських землях. Уряд намагався стабілізувати становище в країні шляхом пере­будови земельно-аграрних відносин (1905-1907рр.).

Була проведена аграрна реформа, що дістала назву „ столипінської" за ім'ям її автора і втілювача в життя голови Ради міністрів П.А.Столипіна. Вона мала розв'язати земельне питання. В Указі від 22 листопада 1906 р. були викла­дені основні положення реформи.

Столипінська аграрна реформа передбачала здійснення таких заходів: 1) руйнування общини, яка відіграла значну роль в масових селянських виступах 1905-1907рр., і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною землею на основі общинного права, належної йому частини в особисту приватну власність; 2) надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; 3) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північно­го Кавказу, Середньої Азії.

Кожний селянин мав право вимагати від громади виділення йому землі в одному масиві, що отримав назву "відруб". Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі й створювати " хутір". Цей захід повинен був служити створенню заможних селян-фермерів.

У цілому столипінська аграрна реформа мала успіх в Україні. Нею скорис­талися, перш за все, селяни, які хотіли і вміли господарювати. Реформа приско­рила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного селянського землеволодіння, стимулювала роз­виток агрономічних заходів. За період 1909-1913рр. продуктивність сільського господарства зросла в півтора рази. Земські агрономи організували прокатні ста­нції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян створюва­ли товариства з питань оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак модернізація українського села здійснювалась повільно в порівняні з країнами Західної Європи і була перервана світовою війною 1914р.

Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві мав місце і на західноукраїнських землях. Однак Східна Галичина, Північна Буковина, Зака­рпаття залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорської імперії. В Західній Україні зберігалося велике поміщицьке й церковне землеволодіння. Поміщикам належало понад 40% усіх земель. Великими землевласниками були польські, румунські, угорські, німецькі поміщики. Поміщицькі господарства ба­зувалися на відробітках селян. Великого поширення набули відробітки за проце­нти, які сплачували за борг взятого до „нового врожаю" збіжжя за „порцію" - певну суму грошей, яку поміщики позичали селянам, за землю, за штрафи при потравах у полі, за порушення лісового чи рибальського законодавства тощо. Щоб вижити селянська біднота вимушена була шукати заробітки поза селом, швидкими темпами зростала трудова еміграція. Почалася масова еміграція укра­їнських селян до Америки, здебільшого США і Канади, у менших розмірах - до Бразилії та Аргентини, де було чимало неосвоєних територій і уряди цих країн охоче приймали емігрантів. Окрім того, місцеве селянство виїжджало на сезонні роботи до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії та прикордонних російських губер­ній.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.