1934 Р. - № 4 (квітень). - с. 1-7).

Без історичної освіти не може бути марксистської освіти. Історія повинна ознайомити з «культурою, створеною всім розвитком люд­ства», і допомогти її революційній переробці...

Створення справді марксистських підручників, на яких вихову­ються мільйони, - найкрупніше політичне завдання. Історики по­винні приділити питанням викладання історії в нижчій, середній і вищій школі незрівнянно більше уваги, ніж до цих пір. Наші науко­во-дослідні установи повинні мати спеціальні групи осіб, які б пра­цювали з питань методики історії...

Історія радянської України і радянської Білорусії має серйозне, міжнародне значення.

Українські і білоруські націонал- і соціал-фашисти, що знаходять­ся на службі у польського і німецького фашизму, при активній участі білогвардійської українсько-білоруської еміграції прагнуть органі­зувати кадри для боротьби з соціалізмом, для відриву радянської України від СРСР...

168

Українські фашисти використовують історію як одне із важливих знарядь у своїй пропаганді підготовки інтервенції проти УРСР. На субсидії німецького і польського фашизму в Берліні і Варшаві існу­ють уже кілька років українські науково-дослідні інститути, що ви­дають десятки історичних «праць». Авторами їх є колишні міністри і «діячі» гетьманщини і петлюрівщини. Вони обґрунтовують близькість України з давніх часів то з Німеччиною, то з Польщею в залежності від того, звідки ці автори отримують субсидії.

Комуністи - історики України повинні в найкоротший термін на­писати історію України. Це справа їх честі. Це буде дієвим виконан­ням рішень XVII з'їзду партії.

...Необхідно повести рішучу боротьбу з «чесними болтунами» від історії, що протягом кількох років не дають ніякої продукції... Треба посилити науково-громадську роботу істориків... /.../

Директиви тов. Сталіна щодо викладання історії повинні стати керівними і для всіх інших ділянок роботи історичного фронту.

Документ № 2.

Із передової статті

«Историческое образование на новом этапе» («Борьба классов». - 1934 р. - № 4-6 (травень). - С. 1-4).

Постанова ЦК партії і уряду від 16 травня ц.р. про викладання громадянської історії в школах СРСР переводить всю справу істо­ричної освіти в нашій країні на новий, вищий ступінь.

/.../Наші марксистські історичні підручники повинні різко і прин­ципово відрізнятись від старих царських або нинішніх буржуазних підручників історії...

Старі підручники царського часу при всій строкатості своїх полі-I тичних і методичних установок, при всіх своїх розмірковуваннях про «гуманність» і навіть історичну «об'єктивність» мали цільову уста­новку так відібрати і подати історичні факти, щоб здійснити завдан­ня націоналістичного, релігійного виховання молодих поколінь в дусі покірливості і відданості царизму.

...Ми можемо і повинні навчитися і в наших ворогів. Перш за все наші педагоги і автори підручників повинні звернути увагу на тех-

169

ніку і методику подачі історичного матеріалу в буржуазних школах і підручниках. Прекрасне оформлення, жива, доступна, яскраво-кон­кретна мова шкільних підручників буржуазії, її вміння піднести потрібні їй факти у відповідному висвітленні - все це повинно бути нами ретельно вивчено і з врахуванням наших умов запозичено і перероблено.

Документ № 3.

Із статті А. Уніка

«Программа по истории для средней школы» («Борьба классов». - 1934. - № 5-6. - С. 25-27).

Постанови ЦК ВКП(б) 1931 і 1932 рр. про масову школу, поста­нови ЦК ВКП(б) 1933 р. про підручники дають методологічні уста­нови для складання програми. Директивами є вказівки В.І. Леніна в його лекції «Про державу» і в «Зауваженнях на тези Н.К. Крупської про політехнічну школу». Складанням програм і підняттям її на прин­ципову висоту повинні зайнятися наші науково-дослідні інститути на чолі з Інститутом історії Комакадемії, залучаючи до цієї роботи масове вчительство, враховуючи досвід його роботи. Тільки тоді програма стане керівником учителя, даючи йому правильну політич­ну орієнтацію в основних питаннях історії.

Документ № 4.

Із статті М. Нечкіної

«Об учебнике и «чувстве исторической перспективы» («Борьба классов». - 1934. - № 5-6. - С. 21-24).

...Неможливо зрозуміти революційний рух без вивчення проти­лежної сторони барикади: історія революцій повисає в повітрі... Ненормальність становища усвідомлюється самими учнями. Найбільш «допитливі» із них задають викладачеві багатозначне за­питання: «Скажіть, а в історії було що-небудь крім революцій?».

Цілі епохи уявляються учням без урядів. Цілі сторіччя, очевидно, «обходились» без урядової політики. Був єдиний революційний рух...

170

Документ № 5.

Із статті Г. Панкратової

«Борьба за победу социализма и историческая наука в СРСР» («Борьба классов». - 1934. - № 2. - С. 1-27).

...В Україні марксисти почали спеціально працювати в галузі історії України лише після Жовтневої революції. Наукова робота, як і підготовка кадрів істориків України, знаходилась в руках таких во­рожих марксизму націоналістів, як Грушевський і його школа. /.../ Соратники Грушевського - соціал-фашистські історики Гермайзе, Слабченко та інші - керували кафедрами в Київському та Одесько­му університеті, їх прямий зв'язок з контрреволюцією був розвінча­ний на процесі «Союзу визволення України», видними діячами яко­го вони були.

Позиції української буржуазної історіографії підкріплялись ще й тим, що на чолі істориків-марксистів в Україні ряд років стояв пря­мий агент фашизму і шкідник Яворський... Його контрреволюційна система поглядів про українську буржуазію як рушійну силу рево­люції в Україні, про гегемонію куркульства, про підпорядкування класової боротьби ідеї національної боротьби за створення само­стійної української держави, про дрібну буржуазію і дрібнобуржу­азні партії як носіїв революційності і попередників більшовизму і т.п. знаходила майже безперешкодне поширення в журналах, книгах в підручниках, що передали всю українську історичну науку в моно­польне розпорядження Яворському і його контрреволюційній і шкідницькій групі...

Історики-марксисти України з допомогою Товариства істориків-марксистів і М.М. Покровського розкрили куркульську, контрре­волюційну суть історичної схеми Яворського, хоч провели цю ро­боту із запізненням і не до кінця розкрили учнів та помічників Яворського.

171

Документ № 6.

Із статті І. Клабуновського

«Учитель истории и повышение его квалификации» («Борьба классов». - 1935. - № 5. - С. 60-67).

...Кадри істориків у нашій середній школі можна поділити на на­ступні групи: по-перше, партійно-комсомольська молодь, що закін­чила радпартшколи і має деякий стаж роботи з гуртком або семіна­ром з історії партії і історії революційного руху, систематичного курсу історії вони не проходили; по-друге, молодь, що закінчила середню школу (9-10-річну) або технікум, ця група викладачів проходила істо­рію в окремих її витягах і систематичних знань з історії теж не має; по-третє, особи, які закінчили радянські педагогічні і економічні вузи по соціально-економічному розділу, вони володіють матеріалом з історії СРСР і з нової історії Заходу (в рамках підручника Фрідлян-да), але зовсім не знайомі ні з стародавньою історією, ні з історією середніх віків; і, нарешті, невеликий прошарок педагогів-істориків, що збереглись у школі від дореволюційного часу і закінчили свого часу історико-філологічний факультет.

Документ № 7.

Із статті А. Шестакова

«Основные проблемы учебника «Краткий курс истории СССР» («Историк-марксист». - 1937. - № 3 (61). - С. 85-98).

Коли ми, працюючи над підручником, стали розбиратися в загар­баннях і приєднаннях окремих народів, що входили в склад Російсь­кої імперії, то прийшли до висновку, що ці загарбання не завжди були однакові, що ми не повинні всю колоніальну політику фарбувати в один і той же колір: в ній є різноманітні відтінки, які не можна ігнору­вати. Так, Україна в середині XVII ст. приєднується до Росії, а Грузія в 180] р. офіційно приєднується Росією. Щоб правильно оцінити, на­приклад, останній факт, необхідно показати взаємини Грузії з Іраном, Туреччиною і Росією, що боролись між собою за завоювання Грузії. Приєднання до Росії в обстановці, що склалась, було для Грузії най-

172

меншим злом, і про це в підручнику написано чорним по білому. Те ж саме необхідно сказати і про Україну, яка довгий час пригнічувалась польською шляхтою і з цієї причини приєдналась до Росії.

...У Покровського взагалі всі селянські повстання перетворені в рево­люції. Український національно-визвольний рух він також називав бур­жуазною українською революцією, що, звичайно, ні в які двері не лізло...

Необхідно видати хоч би невеличкі книжки, по 5-6-10 друкова­них аркушів, які б містили суворо перевірений матеріал з історії Грузії, Вірменії..., України, Білорусії. Зараз у нас немає жодної сер­йозної марксистської книжки з цих питань.

Документ № 8.

Із статті Арціховського В., Воєводського М.,

Кисельова С., Толстова С.

«О методах вредительства в археологии и этнографии» («Историк-марксист». - 1937. - № 2. - С. 78-91).

...Розвитку наукової роботи в галузі археології та етнографії нема­ло шкоди нанесли троцькістсько-зінов'євські і бухарінські шкідники. Шкідники зуміли проникнути і зайняти керівні посади в найкрупні­ших дослідницьких закладах цієї галузі науки...

...У своїй «науково-дослідній» і організаційно-керівній роботі вони залишались такими ж контрреволюціонерами-шкідниками. По-пер­ше, в штучно створюваній нездоровій атмосфері постійних непо­трібних дискусій... По-друге, діяльність цих людей привела до того, що численні антиленінські, фальсифікаторські теорії, що висувались в галузі історії, виявились достатньо представленими в друкованій продукції...

...Шкідники в галузі археології і етнографії займались вивченням талмудизованих абстракцій, відриваючи форму від змісту.../.../

Перед археологами і етнографами стоїть тепер завдання ліквідації наслідків шкідництва. Завдання це дехто розуміє неправильно. Наприклад, одноденна газета, випущена до пленуму 20 березня 1937 р., висунула в передовій статті гнилий лозунг: «Стахановською роботою бити ворога»...

...Велика країна повинна і буде мати велику історичну науку, почесне місце в якій повинні зайняти археологія і етнографія СРСР.

173