- •1. Про основні ідеї історичної симптоматології
- •2. Про історичну альтернативу як наукову проблему
- •3. Про психоаналітичний підхід до історії
- •4. Про історію повсякденності
- •5. Про усну історію
- •6. Про філософську школу діалогу культур
- •7. Про регіональну історію як сучасний напрям історичних досліджень
- •8. Про європейський досвід
- •9. Про так звану об'єктивність історичної науки
- •10. Про деромантизацію історії як методологічну проблему
- •11. Про сцієнтизм іантисцієнтизм в історичній науці й освіті
- •1.«...А новітній фольклор невблаганно своє зазначає»,
- •1. Про Леніна, ленінізм, компартію, несприйняття населенням ідеології комунізму.
- •2. Про радянську дійсність, ставлення народу до нових «комуністичних цінностей», фальшивість ленінських лозунгів.
- •2. «Яке суспільство, такі й чутки...»
- •1. Гиппиус 3. Живые лица: Стихи. Дневники. - Тбилиси, 1991.
- •2. Пришвин м.М. Дневники. 1914 - 1917. - м., 1991.
- •3. Бунин и.А. Окаянные дни. - м., 1991.
- •4. Вернадский в.И. Дневники. 1917 - 1921. - к., 1994.
- •1. Єфремов с. Щоденники, 1923 - 1929. - к., 1997.
- •3. «...Доводиться товаришів українців
- •3 Промови м.М. Покровського при закритті конференції
- •4. Історія і філософія в україні у 1920-1930-х роках: трагічні долі, схожі сюжети...
- •5. Історична самосвідомість
- •6. Кілька документальних штрихів до долі музеїв в україні
- •7. Історична освіта під пресом
- •8. Задокументована історія в українському фольклорі 1920-1930-х років
- •9. Історична наука і освіта в дзеркалі періодики 1930-х років
- •1934 Р. - № 4 (квітень). - с. 1-7).
- •10. Ідейний зміст підручників з української історії у власній інтерпретації авторів
- •11. Про цінності справжні
- •1. Листи до й. Сталіна, г. Петровського, с. Косіора.
1934 Р. - № 4 (квітень). - с. 1-7).
Без історичної освіти не може бути марксистської освіти. Історія повинна ознайомити з «культурою, створеною всім розвитком людства», і допомогти її революційній переробці...
Створення справді марксистських підручників, на яких виховуються мільйони, - найкрупніше політичне завдання. Історики повинні приділити питанням викладання історії в нижчій, середній і вищій школі незрівнянно більше уваги, ніж до цих пір. Наші науково-дослідні установи повинні мати спеціальні групи осіб, які б працювали з питань методики історії...
Історія радянської України і радянської Білорусії має серйозне, міжнародне значення.
Українські і білоруські націонал- і соціал-фашисти, що знаходяться на службі у польського і німецького фашизму, при активній участі білогвардійської українсько-білоруської еміграції прагнуть організувати кадри для боротьби з соціалізмом, для відриву радянської України від СРСР...
168
Українські фашисти використовують історію як одне із важливих знарядь у своїй пропаганді підготовки інтервенції проти УРСР. На субсидії німецького і польського фашизму в Берліні і Варшаві існують уже кілька років українські науково-дослідні інститути, що видають десятки історичних «праць». Авторами їх є колишні міністри і «діячі» гетьманщини і петлюрівщини. Вони обґрунтовують близькість України з давніх часів то з Німеччиною, то з Польщею в залежності від того, звідки ці автори отримують субсидії.
Комуністи - історики України повинні в найкоротший термін написати історію України. Це справа їх честі. Це буде дієвим виконанням рішень XVII з'їзду партії.
...Необхідно повести рішучу боротьбу з «чесними болтунами» від історії, що протягом кількох років не дають ніякої продукції... Треба посилити науково-громадську роботу істориків... /.../
Директиви тов. Сталіна щодо викладання історії повинні стати керівними і для всіх інших ділянок роботи історичного фронту.
Документ № 2.
Із передової статті
«Историческое образование на новом этапе» («Борьба классов». - 1934 р. - № 4-6 (травень). - С. 1-4).
Постанова ЦК партії і уряду від 16 травня ц.р. про викладання громадянської історії в школах СРСР переводить всю справу історичної освіти в нашій країні на новий, вищий ступінь.
/.../Наші марксистські історичні підручники повинні різко і принципово відрізнятись від старих царських або нинішніх буржуазних підручників історії...
Старі підручники царського часу при всій строкатості своїх полі-I тичних і методичних установок, при всіх своїх розмірковуваннях про «гуманність» і навіть історичну «об'єктивність» мали цільову установку так відібрати і подати історичні факти, щоб здійснити завдання націоналістичного, релігійного виховання молодих поколінь в дусі покірливості і відданості царизму.
...Ми можемо і повинні навчитися і в наших ворогів. Перш за все наші педагоги і автори підручників повинні звернути увагу на тех-
169
ніку і методику подачі історичного матеріалу в буржуазних школах і підручниках. Прекрасне оформлення, жива, доступна, яскраво-конкретна мова шкільних підручників буржуазії, її вміння піднести потрібні їй факти у відповідному висвітленні - все це повинно бути нами ретельно вивчено і з врахуванням наших умов запозичено і перероблено.
Документ № 3.
Із статті А. Уніка
«Программа по истории для средней школы» («Борьба классов». - 1934. - № 5-6. - С. 25-27).
Постанови ЦК ВКП(б) 1931 і 1932 рр. про масову школу, постанови ЦК ВКП(б) 1933 р. про підручники дають методологічні установи для складання програми. Директивами є вказівки В.І. Леніна в його лекції «Про державу» і в «Зауваженнях на тези Н.К. Крупської про політехнічну школу». Складанням програм і підняттям її на принципову висоту повинні зайнятися наші науково-дослідні інститути на чолі з Інститутом історії Комакадемії, залучаючи до цієї роботи масове вчительство, враховуючи досвід його роботи. Тільки тоді програма стане керівником учителя, даючи йому правильну політичну орієнтацію в основних питаннях історії.
Документ № 4.
Із статті М. Нечкіної
«Об учебнике и «чувстве исторической перспективы» («Борьба классов». - 1934. - № 5-6. - С. 21-24).
...Неможливо зрозуміти революційний рух без вивчення протилежної сторони барикади: історія революцій повисає в повітрі... Ненормальність становища усвідомлюється самими учнями. Найбільш «допитливі» із них задають викладачеві багатозначне запитання: «Скажіть, а в історії було що-небудь крім революцій?».
Цілі епохи уявляються учням без урядів. Цілі сторіччя, очевидно, «обходились» без урядової політики. Був єдиний революційний рух...
170
Документ № 5.
Із статті Г. Панкратової
«Борьба за победу социализма и историческая наука в СРСР» («Борьба классов». - 1934. - № 2. - С. 1-27).
...В Україні марксисти почали спеціально працювати в галузі історії України лише після Жовтневої революції. Наукова робота, як і підготовка кадрів істориків України, знаходилась в руках таких ворожих марксизму націоналістів, як Грушевський і його школа. /.../ Соратники Грушевського - соціал-фашистські історики Гермайзе, Слабченко та інші - керували кафедрами в Київському та Одеському університеті, їх прямий зв'язок з контрреволюцією був розвінчаний на процесі «Союзу визволення України», видними діячами якого вони були.
Позиції української буржуазної історіографії підкріплялись ще й тим, що на чолі істориків-марксистів в Україні ряд років стояв прямий агент фашизму і шкідник Яворський... Його контрреволюційна система поглядів про українську буржуазію як рушійну силу революції в Україні, про гегемонію куркульства, про підпорядкування класової боротьби ідеї національної боротьби за створення самостійної української держави, про дрібну буржуазію і дрібнобуржуазні партії як носіїв революційності і попередників більшовизму і т.п. знаходила майже безперешкодне поширення в журналах, книгах в підручниках, що передали всю українську історичну науку в монопольне розпорядження Яворському і його контрреволюційній і шкідницькій групі...
Історики-марксисти України з допомогою Товариства істориків-марксистів і М.М. Покровського розкрили куркульську, контрреволюційну суть історичної схеми Яворського, хоч провели цю роботу із запізненням і не до кінця розкрили учнів та помічників Яворського.
171
Документ № 6.
Із статті І. Клабуновського
«Учитель истории и повышение его квалификации» («Борьба классов». - 1935. - № 5. - С. 60-67).
...Кадри істориків у нашій середній школі можна поділити на наступні групи: по-перше, партійно-комсомольська молодь, що закінчила радпартшколи і має деякий стаж роботи з гуртком або семінаром з історії партії і історії революційного руху, систематичного курсу історії вони не проходили; по-друге, молодь, що закінчила середню школу (9-10-річну) або технікум, ця група викладачів проходила історію в окремих її витягах і систематичних знань з історії теж не має; по-третє, особи, які закінчили радянські педагогічні і економічні вузи по соціально-економічному розділу, вони володіють матеріалом з історії СРСР і з нової історії Заходу (в рамках підручника Фрідлян-да), але зовсім не знайомі ні з стародавньою історією, ні з історією середніх віків; і, нарешті, невеликий прошарок педагогів-істориків, що збереглись у школі від дореволюційного часу і закінчили свого часу історико-філологічний факультет.
Документ № 7.
Із статті А. Шестакова
«Основные проблемы учебника «Краткий курс истории СССР» («Историк-марксист». - 1937. - № 3 (61). - С. 85-98).
Коли ми, працюючи над підручником, стали розбиратися в загарбаннях і приєднаннях окремих народів, що входили в склад Російської імперії, то прийшли до висновку, що ці загарбання не завжди були однакові, що ми не повинні всю колоніальну політику фарбувати в один і той же колір: в ній є різноманітні відтінки, які не можна ігнорувати. Так, Україна в середині XVII ст. приєднується до Росії, а Грузія в 180] р. офіційно приєднується Росією. Щоб правильно оцінити, наприклад, останній факт, необхідно показати взаємини Грузії з Іраном, Туреччиною і Росією, що боролись між собою за завоювання Грузії. Приєднання до Росії в обстановці, що склалась, було для Грузії най-
172
меншим злом, і про це в підручнику написано чорним по білому. Те ж саме необхідно сказати і про Україну, яка довгий час пригнічувалась польською шляхтою і з цієї причини приєдналась до Росії.
...У Покровського взагалі всі селянські повстання перетворені в революції. Український національно-визвольний рух він також називав буржуазною українською революцією, що, звичайно, ні в які двері не лізло...
Необхідно видати хоч би невеличкі книжки, по 5-6-10 друкованих аркушів, які б містили суворо перевірений матеріал з історії Грузії, Вірменії..., України, Білорусії. Зараз у нас немає жодної серйозної марксистської книжки з цих питань.
Документ № 8.
Із статті Арціховського В., Воєводського М.,
Кисельова С., Толстова С.
«О методах вредительства в археологии и этнографии» («Историк-марксист». - 1937. - № 2. - С. 78-91).
...Розвитку наукової роботи в галузі археології та етнографії немало шкоди нанесли троцькістсько-зінов'євські і бухарінські шкідники. Шкідники зуміли проникнути і зайняти керівні посади в найкрупніших дослідницьких закладах цієї галузі науки...
...У своїй «науково-дослідній» і організаційно-керівній роботі вони залишались такими ж контрреволюціонерами-шкідниками. По-перше, в штучно створюваній нездоровій атмосфері постійних непотрібних дискусій... По-друге, діяльність цих людей привела до того, що численні антиленінські, фальсифікаторські теорії, що висувались в галузі історії, виявились достатньо представленими в друкованій продукції...
...Шкідники в галузі археології і етнографії займались вивченням талмудизованих абстракцій, відриваючи форму від змісту.../.../
Перед археологами і етнографами стоїть тепер завдання ліквідації наслідків шкідництва. Завдання це дехто розуміє неправильно. Наприклад, одноденна газета, випущена до пленуму 20 березня 1937 р., висунула в передовій статті гнилий лозунг: «Стахановською роботою бити ворога»...
...Велика країна повинна і буде мати велику історичну науку, почесне місце в якій повинні зайняти археологія і етнографія СРСР.
173
