6. Кілька документальних штрихів до долі музеїв в україні

У 1920-1930-х роках

Радянський тоталітарний політичний режим, як і взагалі будь-який інший тоталітарний режим, спеціально створював і активно викорис­товував найрізноманітніші прийоми і методи маніпулювання громадсь­кою думкою. Тотальний контроль над усіма сферами духовного жит­тя суспільства є атрибутивною ознакою такого режиму влади. Потре­бам комуністичної влади в Україні в 1920-1930 роки була підпорядко­вана не тільки власне історична наука та історична освіта, а й ті галузі знань та інтелектуальної діяльності, які мали найбільший вплив на духовну сферу людей, його історичну пам'ять. Йдеться про ті галузі історичної науки та допоміжних дисциплін, які найтісніше зв'язані з повсякденним життям людей і є своєрідними каналами взаємопро­никнення теорії та філософії історії в її народні першоджерела. В пер­шу чергу це стосується історичного краєзнавства, музеєзнавства, ет­нографії, архівної справи, археографії та ін.

Національна революція в Україні 1917-1920 рр. спричинила справжній вибух історичного краєзнавства, що відразу позначилось на роботі музеїв. На хвилі національного піднесення здійснювались заходи щодо обліку й охорони пам'ятників історії і культури, на базі краєзнавчого руху швидко розвивалась мережа самодіяльних місце­вих музеїв. З утвердженням більшовицької влади почали виникати музеї нового профілю - історико-революційні (Музеї Революції), антирелігійні (історії релігії і атеїзму) та ін.

142

Але в цілому становище музеїв, особливо тих, які мали значний «дореволюційний стаж» і зосереджували у своїх експозиціях без­цінний матеріал, що засвідчував вікові традиції українського наро­ду, було надзвичайно тяжким. Про це свідчать численні документи, але не ті, що відносились до офіційних звітів, повідомлень, довідок чи ін. Реальну, правдиву картину становища музеїв передавали справжні ентузіасти і професіонали цієї справи.

Крім занепаду старих музеїв, які ідеологічно не влаштовували більшовицьку владу, спостерігався процес варварського знищення цінностей, які відображали культурний поступ українського народу. їх рятування було, як правило, лише справою громадськості.

Більшовики України змушені були, виконуючи вказівки Москви, де під впливом авторитетних діячів науки та культури, стривожених масовим нищенням культурних цінностей, почали діяти органи охо­рони пам'яток, теж видати кілька урядових декретів, спрямувати листи на місця, дозволити утворити спеціальні органи для налагод­ження пам'яткоохоронної діяльності.

У січні 1919 р. було утворено Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтв і старовини - ВУКОПМІС. У його роботі брали участь Д. Багалій, В. Барвінський, М. Біляшівський, С. Гіляров, В. Модзалевський, О. Новицький, Н. Полонська-Василенко, М. Сум-цов, С. Таранущенко, Ф. Шміт та інші добре відомі в Україні вчені.

Але в більшовицького керівництва України міцно запанувала тен­денція зневажливого, а інколи й ворожого ставлення до музейної справи.

Громадянська позиція активістів пам'яткоохоронної роботи не відповідала схемам суспільного розвитку, накресленим після 1929 р. більшовицькою владою в СРСР та Україні. Знищення кращих пред­ставників української інтелігенції, розгорнута під фальшивими лозунгами війна проти культурної спадщини, небачений раніше іде­ологічний тиск на духовну сферу, нещадна боротьба з традиційни­ми духовними цінностями, як ядром національного духу українців, стали основними напрямами «наступу більшовиків на всіх фронтах». Йшов нещадний адміністративний та моральний тиск на провідних вчених. У 1927 р. не витримав організованої владою травлі й по­кінчив життя самогубством академік Д. Щербаківський - завідую­чий відділом етнографії історичного музею ім. Шевченка у Києві.

143

Музеї попадають під жорсткий партійний контроль. Основним об'єктом нагляду був стан «масово-політичної роботи» в музеях, а критерієм оцінки ефективності такої роботи - кількість відвідувачів. Велика кількість музеїв була реорганізована, пріоритет віддавався музеям «нового типу». У серпні 1933 р. було звільнено з посади ди­ректора Дніпропетровського музею Д.І. .Яворницького. Влада роби­ла все, щоб перетворити музеї в «ідеологічні установи», зробити їх придатками гігантської пропагандистської машини.

Деякі документи, що публікуються, допомагають пролити світло на окремі епізоди протистояння комуністичної влади і ентузіастів музейної справи, показати суть державної політики в Україні щодо музеїв - їх політизації, підпорядкування ідеологічним потребам ре­жиму.

Документ №1

Із звіту про роботу Херсонського музею старожитностей і образотворчих мистецтв.

9 лютого 1923 р.

Звітний 1922 рік був дуже тяжкий для всього Херсонського краю. Нечуваний голод винищив четверту частину населення. /.../ Сам я із сім'єю тулився в сирому і холодному приміщенні при музеї. Харчува­лись на засоби, що добували від продажу домашнього скарбу. Хер­сонський повітовий виконком нічого не виділяв на утримання Музею. Навіть жалування, як мізерне воно не було, платили через 4-5 місяців, поки воно не обезцінювалось в кілька разів. Проживши зиму і весну в таких умовах, довелось мені залишити /думки/ про планомірну ро­боту, - тим паче, що треба було думати про врятування колекцій.

Приміщення музею, що кілька років залишалось без ремонту, продовжувало руйнуватися. /.../

...Середня місячна відвідуваність музею впала до 72 чол. - проти 1-21/2 тисяч за попередні роки. За весь звітний період відвідали музей всього 5 екскурсій (відмов не було) - проти 37-56 колишніх років. Так різко відбились на музеї ненормальні умови його життя, що межували з можливістю загибелі результатів впертої, більше ніж тридцятирічної праці.

144

Поповнення колекцій Музею йшло лише за рахунок зруйнованих навколо культурних цінностей. Так, вдалось майже повністю вряту­вати передану у владу неосвіченого повітвиконкому колекцію до­історичних старожитностей із Скадовська - результат його багаторіч­них розкопок поблизу Херсона; купу «справ», випадково вцілілих від ліквідації місцевою надзвичайною архівною комісією - архівів закладів старого режиму, книги із бібліотек уже не існуючих навчаль­них закладів і десятки два хороших картин, що попали чомусь на стіни різних присутніх місць. /.../

В 5-у річницю Жовтневої революції місцевий виконком виявив мені високу честь, виділивши мене одного з групи працівників осві­ти героя Праці імені Жовтневої Революції.

Завідуючий музеєм В.1. Гошкевич

ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 2. - Спр. 1211. - Арк. 25-26.

Документ №2

Запис Наркома освіти УСРР М.О. Скрипника в книзі відгуків Дніпропетровського історично-археологічного музею.

11 січня 1928р.

1 928 р., 11 січня оглядав Краєвий Музей і заслухав пояснення його фундатора проф. Яворницького. Один з найліпших музеїв Ук­раїни; безліч любові й праці вкладено в нього. На жаль, приміщення музею не дозволяє ширше розвинутися йому - і старовинні речі за­раз губляться серед нового побутового матеріалу та зразків мистець­ких. Треба руба поставити питання про добудову нового будинку для музею.

Народний комісар освіти М. Скрипник.

ЦДАВО. - Ф. 166. - Оп. 6. - Спр. 3420. - Арк. 12.

145

10* УдодО.А.

Документ №3

З матеріалів і пропозицій до Пленуму міськкому КП(б)У

з питання про стан і завдання культурного будівництва

на Дніпропетровщині.

Листопад 1931р.

Музеї

Краєвий музей. /.../ Зараз музей, маючи на меті бути однією з ла­нок провідника масово-політичної освіти, провадить свою роботу в двох напрямках: 1) науково-дослідницьку та 2) масово-політосвіт-ню. В галузі науково-дослідної роботи музей має величезне досяг­нення, зокрема в переведенні історично-політичного і соціяльно-еко-номічного дослідження тієї Наддніпрянської смуги, що буде затоп­лена водою в зв'язку з Дніпрельстаном, для чого проводяться роз­копки. Це дослідження дало величезну силу зібраного матеріалу, що дає нові факти, нові установи та нові питання, деякі з них дають повний матеріал, особливо наукового значіння.

Масово-політична робота. В дореволюційний час музей переваж­но відвідували буржуазно-міщанські маси та учні навчальних уста­нов. Після революції відвідують переважно робітничо-селянський прошарок та учні радянської школи, інтерес яких до історично-ми­нулого щороку зростає. Про що свідчать такі цифрові дані:

З 1902 до 1917 р. пересічно за рік відвідувано - 6.858 чол.

31925р. -8.642чол.

31930р. -54.815чол.

За 10 міс. 1931 р. -53.421чол.

Екскурсії обслуговуються читанням лекцій та поясненнями, які спрямовані, на ґрунті матеріялістичного світогляду, ув'язати кожну епоху в загальний історичний процес з характерними для нього кля-совою боротьбою та соціяльними рухами.

Музей Революції, організувався 1923 року, як виставка при Істпарті, яка складалася з декількох десятків фотографій, прокля-мацій, експонатів. Існувала безсистемність у розташуванні матерія-лу. Ці матеріяли по змісту не повністю відбивали історію робітничо­го руху, в яких зовсім відсутні були революційні події Дніпропет­ровщини, особливо недостатньо висвітлювалась історія Дніпропет­ровської парторганізації.

146

В 1926 році реорганізується з виставки в музей революції - іде систематизація матеріялу, провадиться збір матеріялів на терені Дніпропетровщини; влаштовується відділ Жовтневої революції та Громадянської Війни. Навколо музею організовується актив запіль-ників, червоногвардійців - учасників Жовтневої революції. Згодом (1929 року) улаштовуються відділи - «Історія КСМ» і «Комінтерн та МОДР». На сьогодні музей ґрунтовно перебудував та заповнив основні відділи, яких зараз налічує 9. Крім цього організовано 9 пересувних виставок, де відбиваються всі політичні кампанії. Поширена робота музею весь час збільшувала інтерес робітничо-колгоспівських мас, коли в 1925-27 рр. відвідування музею пересічно щороку було 10-12 тисяч,то в 1928р.-18.000, в 1930р. -46.275, за 11 міс. 1931р. 32.000. /.../

Художній музей. Організувався в 1913 році, в якому було 127 експонатів. Своє помешкання має тільки з 1922 р., з цього ж часу і збільшується кількість експонатів. Плянова робота музею почалась з 1924 р., з якого часу матеріял розтошовується по добах, які відби­вали б суспільну формацію доби. Зріст кількости експонатів дійшов в 1931 р. до 1.700. За цей же час збільшується відвідування, так на­приклад, коли з 1913 р. до 1924 р. відвідало музей всього 9.651 чол., то в 1925р. було 14.000, в 1930 р.-44.251 і в 1931 р. 50.000.

Робота всіх 3-х музеїв Дніпропетровщини має низку значних не­доліків. Перш за все їх робота недостатньо пов'язана зі завданнями соціялістичного будівництва.

ДАДО. - Ф. 18. - Оп.1. - Спр. 925. - Арк. 24-25.

Документ №4

Із щоденників С.О. Єфремова. 1927 р.

7 червня. Утопився Данило Щербаківський. /.../ Людина надзви­чайно чесна, сильної вдачі - з тих, що не гнуться, тільки ламаються. І він зламався. Страшна, непоправима втрата.

8 червня. Зранку викликала мене сестра Щербаківського Євгенія Михайлівна. /.../ Був тут і Курінний, і дав мені перечитати листа Данилового.

147

«Я втомився. Залишити музей, якому віддав кращі роки свого життя, не маю сили. Боротися з кваліфікованою підлістю Онищука й Винницького не вмію, терпіти постійної провокаційні візити Вин­ницького далі не можу. Від ревізії музею комісією Укрнауки нічого доброго не жду, - отже, вона й досі не починається. Досвідчені інтри-ганти нашого музею зуміють обробити ревізійну комісію так само, як обробили громадську лінію в справі виходу Онищука з Академії або обробили Семка в нашій справі. /.../ Отже, результат ясний - ще більше обплюють, зганять, з білого зроблять чорне, з чесного чоло­віка - подлеца. Цього пережити я не можу».

Такий акт обвинувачення кинув Щербаківський з своєї дочасної могили. Кинув не тільки тим інтригантам, яких він тут згадує і які рік за роком пиляли його дерев'яною пилкою пліток, причіпок, інтриг, а і цілій совітській системі. Це та система, що вигнала Біляшівсько-го з музею й посадила Винницького, нетямущого хлопчака, що вса­дила до другого музею христіяннішого комуніста Врону, що вигриз­ла з Полтавського музею Рудинських та Мощенка. Комуніст з «на­хилом до мистецтва» облюбує собі посаду і починає вигризати лю­дину, що часто створила все діло. ...Гірших, підліших, більш повних приниження часів ще, мабуть, не бувало... /.../

11 червня. Знайшли тіло Щербаківського. Сьогодні поховали. Під звуки фанфар та фанфаровитих теревенів. Спершу заклювати, заг­ризти людину, а тоді спорудити їй пишний похорон - о, на це нас вистарчить!

Єфремов С. Щоденники: 1923 - 1929. -К.:Рада, 1997.-С. 512-514.

Документ №5

Наказ №16 Наркома освіти УСРР

від 31 серпня 1933 року.

Обстеження Дніпропетровського Історико-Археологічного Му­зею, проведене Дніпропетровськими обласними організаціями та Наркомосом, виявило цілком незадовільне політичне становище музею - буржуазно-націоналістичну побудову експозиції, що в

148

основному її покладено ідеалізацію Запоріжжя та Гетьманщини при затушковані класової боротьби, повний відрив роботи музею від зав­дань соціялістичного будівництва; концентрацію у музеї класово-ворожого елементу. Дніпропетровський музей являв собою органі­зацію, що здійснювала ворожу буржуазно-націоналістичну та кле­рикальну роботу.

Для радикальної перебудови роботи Дніпропетровського музею - НАКАЗУЮ:

Директора Дніпропетровського Історико-Археологічного музею академіка Яворницького з посади директора та від роботи в музеї звільнити.

Директором музею призначити т. Карпенко Г.

Дніпропетровському Обл. ВНО разом з Обл. РСІ негайно пере­глянути склад робітників музею, очистивши від класово-ворожих елементів.

Запропонувати Обл. ВНО зміцнити музей перевіреними марксо-ленінськими кадрами, подавши відповідні кандидатури на утвер­дження НКО.

Сектору науки НКО разом з новим керівництвом музею та Обл. ВНО протягом 2 декад розробити схему організації Дніпропет­ровського історичного музею.

Нарком освіти В. Затонський

ДАДО. - Ф. 439. - Оп. 1. - Спр. 10. - Арк. 110.

149