Циліндрична форма термоусадкової етикетки «Sleeve» дає змогу дизайнеру краще розмістити текст, фон і малюнки навіть на дуже складній поверхні упаковки. Ця етикетка широко вико­ристовується для споживчої тари різних груп і видів продоволь­чих і непродовольчих товарів: мінеральних вод, соків, пива, рос­линних олій, оцту, молока, кисломолочних продуктів, морозива, джемів та консервів, соусів, майонезів, продуктів дитячого хар­чування, лікеро-горілчаних виробів, віскі, вина, одеколонів, ду­хів, шампунів, лакофарбової продукції, батарейок, інструментів, олівців, ручок, клеїв тощо.

Підвищення змістовності етикеток базується на використанні спеціальних матеріалів і фарб, магнітних та електронних при­строїв, скритих зображень і водяних знаків спеціального покрит­тя та інших технічних доробок, що забезпечують захист від зло­вмисного сканування та інших способів копіювання етикеток.

Самоклейні етикетки вимагають відповідних підкладок, які випускаються двох типів.

11.2. Закупорювальні засоби

Характеристика закупорювальних засобів

Одним з найдавніших закупорювальних засобів вважають віск, який використовували для закривання античних амфор ще 3-4 тис. років тому. Віск непроникний для повітря та здатний упереджувати випадкове чи умисне відкривання споживчої тари.

Новим спрямуванням було використання коркових пробок, які виготовляються з кори коркового дуба і застосовуються у вироб­ництві різних напоїв, зокрема вин, коньяків та горілок.

У кінці XIX ст. Джон Сміт запропонував агломеровану пробку, яку виготовляли пресуванням шматочків та порошку кори. Ці пробки були дешевші, але мали низьку стійкість до вологи. Пізніше з' яви­лась збірна коркова пробка, яка складалася з пресованого корпусу, до якого прикріплено суцільний круг, що контактує з вмістимим пляшки.

Для оцінки ущільнюючої дії пробок використовують випробуван­ня їхніх механічних властивостей і нейтральної дії на продукт. При закупорюванні корковою пробкою важливе значення має її висота. Особливу проблему становить використання пробкової кори, зовні­шній вигляд якої зворотно пропорційний якості матеріалу. Особливе значення мають дефекти якості обладнання для виготовлення кулез-

них пляшок, погіршення якості вин, пов'язане з наявністю трихлорані- золів. Застереження, зумовлені використанням закупорювання із та­кого матеріалу, можуть бути необґрунтованими при використанні пробок, що складаються із пробкової кори, синтетичних мікросфери- чних частин і зв'язуючого матеріалу, або синтетичних пробок на ос­нові термопластичних еластомерів чи співполімерів, отриманих фор­муванням шляхом спільної екструзії.

Коркові пробки широко використовують для закупорювання пляшок з вином у Португалії, Іспанії, Італії, Франції, Марокко, Алжирі і Тунісі, а також в інших країнах Європи, Австралії, ПАР і США. У перспективі очікується застосування інших матеріалів, у тому числі і синтетичних.

З метою запобігання забруднення шампанських вин і появи присмаку пробок у Франції створено нову систему. Згідно з нею коркові пробки забезпечуються запобіжними пристроями перед закупорюваннями пляшок із шампанським.

Пробка типу «vision» є екструдованою з наступним шліфу­ванням і має властивості, близькі до натуральної коркової.

На початку XIX століття з'явились металеві закупорювальні засоби для металевої та скляної тари.

Металеву тару залежно від конструкції можна закупорювати металевими кришками двома способами. Перший спосіб перед­бачає утворення закатного шва між кришкою та корпусом тари, внаслідок чого після закупорювання кришка і корпус тари стано­влять єдине ціле (консервні банки). Другий спосіб базується на посадці з натягом металевої кришки в корпус металевої тари. Прикладом служить банка з фарбою. При такому способі після закупорювання можна відокремити кришку від тари і забезпечи­ти багаторазове закупорювання. Спільним для цих двох способів є те, що кришку і корпус виготовляють на одному підприємстві з однакового матеріалу, за однією технологією.

Металеві закупорювальні засоби для скляної тари включають кришки широкогорлі та пробки вузькогорлі відповідних типів: СКО, СКК, СКН.

Застосування кришок СКО має ряд недоліків:

• наявність у просторі під кришкою кисню повітря, який нега­тивно впливає на якість продукції, призводить до зменшення вмі­сту вітамінів і деяких мікроелементів, погіршує збереження при­родного кольору і аромату;

• закривання СКО жорстке з пластичним деформуванням елементів кришки, що спричиняє склобій із-за великих наванта­жень на горловину тари і, відповідно, зумовлює втрати продукції;

• тара відкривається за допомогою ключів, що створює незруч­ності для споживача.

Кронен-пробка, що використовується при способі СКК, може мати прокладку із пресованої кори коркового дуба або полімерну чи комбіновану (картон-полімер), яка дешевша за коркову.

Розширюється застосування металевих кришок типу «твіст- офф» та «прес-он твіст-офф». Вони не пропускають повітря все­редину упаковки і гарантують герметичність упродовж терміну зберігання продуктів, закритих у скляну тару, та знімаються без інструмента. При повторному закриванні кришки таких типів за­безпечують повну герметичність, мають попереджувальну кноп­ку, яка гарантує недоторканість продукції на шляху від виробни­ка до споживача.

У світовій практиці найбільш розповсюдженим способом заку­порювання скляних банок і пляшок, що характеризуються високими бар'єрними властивостями до дії кисню повітря і стійкі до складни­ків харчових продуктів, вважають паровакуумний спосіб з викорис­танням кришок «твіст-офф». Для цього способу розроблено спеціа­льно технологію виготовлення обладнання, кришок і тари. Кришки виробляють із лудженої жерсті 0,155—0,22 мм підвищеної жорст­кості, внутрішню і зовнішню поверхню яких покривають спеціаль­ними лаком або емаллю. На периферійну частину внутрішньої по­верхні наносять ущільнюючу пасту (пластизоль), яка повинна бути стійкою до дії високих температур під час термічного обробітку про­дукції. При цьому важливо забезпечити шар пасти рівномірним по товщині, без розривів, відшарувань і деформацій. Зовнішня поверх­ня кришок буває кольоровою, а також із логотипом.

За конструкцією кришки «твіст-офф» поділяють на п' ять типів:

• «R» — Regular — стандартна кришка загальною висотою до 10 мм;

• «S» — Step — кришка з гумовою прокладкою та рельєфом усередині;

• «F» — Fluted — кришка із заглибленням по внутрішньому краю для зручності відкривання;

• «В» — Safety Button — кришка зі спеціальним заглибленням у середині з її внутрішньої сторони для візуального і акустичного контролю якості (наявність вакууму);

• «М» — Medium — кришка середньої глибини загальною ви­сотою 13 мм;

• «D» — Deep — глибока кришка загальною висотою до 15 мм;

• «Р» — PT (PTA/PTR) — кришка без упорів для закриття з виключенням обертання під час пастеризації або стерилізації. За

упорами їх поділяють на 4, 6, 8 шт.; за групами — для пастеризо­ваної, стерилізованої та продукції з агресивним середовищем.

Кришки зі вставленими в них вкладишами для індукційного запаювання можуть встановлюватися на різні види тари, у тому числі на контейнери.

Машини для індукційного запаювання мають два основні вуз­ли: джерело енергопостачання та індукційну головку. Електрич­ний генератор як джерело енергопостачання, поставляє високо­частотний струм в індукційну головку. Остання концентрує його в необхідній кількості.

Індукційне запаювання попереджує попадання кисню і во­логи всередину упаковки, завдяки чому зберігається свіжість і аромат продукції, можливе значне збільшення тривалості її зберігання. Запаювання горловини фольгою виключає проті­кання продукції під кришкою навіть при зовнішньому тиску на пляшку. Принцип індукційного методу герметичної упаковки полягає в такому. Після заповнення тари і її закупорки кришки пляшок або банок зі вставленим металізованим вкладишем ко­роткочасно поміщають в індукційне електромагнітне поле. Під його дією відбувається безконтактний розігрів металізованого шару. За рахунок нагрівання фольги розплавляється зварюваль­ний шар і утворюється міцне з'єднання вкладиша з ребром го­рловини тари.

При правильному підбиранні матеріалу для вкладиша запаю­вати можна майже всі види тари. Пластикова тара з відповідними кришками досить надійно герметизується. Тара зі скла потребує спеціального оброблення перед запаюванням. Запаювати контей­нери з металевими кришками також можливо, але не рекоменду­ється, оскільки металева кришка в процесі запаювання нагріва­ється і може служити причиною травм.

Процес індукційного запаювання відбувається при нагріванні металізованого вкладиша в кришці пляшки або банки, який може нагріватися до 70—120 °С. Інші частини системи (рідина, пляш­ка, кришка) у процесі запаювання не нагріваються електромагніт­ним полем. При цьому температура всередині тари не перевищує звичайну більш ніж на 1—3 °С, після закупорювання виключа­ється доступ кисню до вмістимого.

Серед металевих закупорювальних засобів виокремлюють ко­впачок типу «Алка», гвинтовий ковпачок, кришка-етикетка, мюз- ле.

Ковпачки типу «Алка» (з козирком або без нього) раніше ви­користовували для значної частини вітчизняної горілки. Нині їх

витіснили гвинтові алюмінієві ковпачки, які застосовують для за­купорювання горілки, коньяків, лікерів тощо.

Німецька фірма «Alcoa CSI Europe» створила нові види нагвин- чувальної закупорки для пляшок із газованою водою і ароматизо­ваними напоями, заповненими в стерильних умовах при низьких температурах. Ця закупорка складається із двох частин, викорис­товується за призначенням після стерилізації сумішшю надоцто- вої кислоти і пероксиду водню і забезпечена спеціальним ущіль­ненням. Матеріалом для виготовлення ущільнювача такої закупорки є пластики і алюміній. Застосування цієї закупорки дає змогу звести до мінімуму попадання кисню у заповнені пляшки із скла або ПЕТ. Нагвинчування закупорки здійснюється за допо­могою автоматів.

Кришка-етикетка призначена для закупорювання (запаюван­ня) полімерних стаканчиків, які використовують для пакування в'язких харчових продуктів. Вона являє собою алюмінієву фоль­гу, на яку нанесено друк, покриту з обох сторін лаком.

Полімерні закупорювальні засоби з'явилися разом з появою полімерної тари. До них належать пробки та кришки для скляної та полімерної тари, полімерні закупорювальні засоби типу «бли­скавка».

Полімерна пробка діаметром 28 мм вважається найпоширені­шою у світі для закупорювання полімерних пляшок з мінераль­ною водою, слабо- і сильногазованими безалкогольними напоя­ми, рослинною олією тощо. Пляшки з такими пробками гарантують недоторканість продукції на шляху від виробника до споживача, легко відкриваються і закриваються. Вони відрізня­ються за кольором, наявністю чи відсутністю друкованого зо­браження, кількістю насічок із зовнішньої сторони пробки, типом попереджувального пояска. Розрізняють одно- чи двокомпонент­ні пробки будь-якого кольору. Друк наноситься методами тампо- друку, буває одно- або двокольоровим. Кількість насічок складає 60, 120 або 144, тобто числа кратні 12, для того щоб забезпечити нормальний контакт з патроном закупорювальної машини.

Група Pelliconi (Італія) запропонувала пробку із поліетилену, яка нагвинчується на пляшки із ПЕТ для пива, соків і соків з мі­неральною водою. Ця пробка типу МР 301 DAPsorb характеризу­ється активною бар'єрною дією щодо кисню. Також розроблено мікровспінену ущільнюючу установку для закривання кронен- пробки, яка має пасивні бар'єрні властивості, значно зменшує до­ступ кисню завдяки ущільненню при транспортуванні і зберіган­ні порівняно із традиційними композиціями.

Фірма АS GmbH розробила суцільну пробку Ass Top із ПЕТ, яка має захисну плівку, що поліпшує експлуатаційні властивості й забезпечує легке відкриття. Манжетне ущільнення, що містить­ся у пробці, охоплює як із зовнішньої, так і внутрішньої сторони поверхні горла і забезпечує надійну герметизацію. Цю кришку використовують для мінеральних, фруктових вод і освіжаючих напоїв.

Існують деякі конструктивні елементи пробок, які зумовлені особливостями продукту, з яким закупорюється тара. Наприклад, пляшки із соняшниковою олією закупорюються одно- або двоком­понентною пробкою з різьбою, чи просто насаджуються на гор­ловину. Ці пробки двокольорові, верхня частина яких одного ко­льору відгвинчується, а нижня — насаджується на горловину. Для рідких пральних засобів використовують упаковку з проб­ками «push-pull», а для шампунів та рідкого мила — з відкид­ною верхньою частиною пробки. Такі конструкції пробок, крім основної своєї функції закривання тари, виконують перш за все споживні дії, які допомагають зручніше використовувати про­дукцію.

Функціональні елементи складають другу велику групу допо­міжних пакувальних засобів і з їх допомогою реалізуються від­повідні функції. Ці елементи можуть бути конструктивно вико­нані у складі тари або закупорювальних засобів. Вони допо­магають споживачеві відкрити упаковку, захистити її від випад­кового відкривання, підвищити ефективність використання про­дукту. Такі самі елементи існують у вигляді окремих деталей, ву­злів, пристроїв, які входять до складу упаковки, або додаються до неї, але конструкція їх більш складна.

Попереджувальні пояски можуть залишатися на горловині пляшки, зніматися з пляшки разом з пробкою і мати певну кіль­кість та відповідну форму стопорних елементів.

Пробки діаметром 28 мм для полімерних пляшок розрізня­ють за наявністю чи відсутністю у них спеціальної полімерної вкладки. Пробки бувають одно- і двокомпонентні. Залежно від цього створюється технологія виготовлення пробки і принцип дії закупорювального засобу. Герметизація тари відбувається по торцевій поверхні пляшки із застосуванням двокомпонент­ної пробки та по внутрішній поверхні — при використанні од­нокомпонентної. Вибір одно- або двокомпонентних пробок за­лежить від рідини, яка знаходиться у ПЕТ-пляшці, тиску (слабо- або сильногазована рідина), природних умов регіону, де розливаються напої.

Поширеними є кришки для термоформованої полімерної тари, термоусадкові ковпачки, різноманітні ущільнювальні прокладки. Кришки для термоформованої полімерної тари виготовляють ме­тодом термоформування на тому самому обладнанні, що й тару. Їх розміри та конструкція залежать від параметрів закупорюваль­ної тари. Геометрія тари і кришки повинна забезпечити гермети­чне сполучення після закупорювання.

Традиційні, удосконалені та нові закупорювальні засоби

Основний напрям сучасного розвитку упаковки харчових про­дуктів — досягнення максимальної зручності використання, лег­ке видалення продукту без зниження гігієнічності й надійності. Відома фірма «Тетра Пак» здійснила чисельні розробки і створи­ла на базі своїх відомих систем (Tetra Brik Aseptik, Tetra Rex та ін.) — нові модифікації і забезпечила їх зручними та надійними закупорювальними системами гвинтового, стрічкового або іншо­го типу, що дають змогу швидко і без особливих зусиль вилучати рідкий продукт із упаковки. До таких закупорювальних систем належать: ReCap, SpinCap, Tetra Rex Plus, FlipCap, FlexCap, ScrewCap і деякі інші.

Корончата пробка використовується понад сто років для гер­метизації пива у скляних пляшках. Вона обтискує горловину пляшки за рахунок пружної деформації матеріалу, а еластична прокладка, розміщена всередині пробки, забезпечує герметичне закупорювання. В останні роки кронен-пробкою закривають не тільки скляні, а й пляшки з ПЕТ та ПЕН.

У 1996 р. було запатентовано корончату пробку з кільцем «Maxi-Crown», яку запропонувала фірма RingCrown. Вона вироб­ляється з тонколистової сталі товщиною 0,17 мм. Кільце може виготовлятись разом із пробкою або окремо з подальшим при­клеюванням до пробки. Під час виготовлення на пробці робиться просікання, яке при розкупорюванні пляшки розривається. Все­редині пробки знаходиться прокладка з пластизолю, що і створює герметичне закупорювання. Пробка може бути лакованою або з нанесенням літографії.

Пробка «Maxi-Crown» придатна для закупорювання скляних і полімерних пляшок із газованими напоями. Вона витримує умови пастеризації при тиску всередині пляшки 1 МПа та температурі 70 °С (рис. 11.5 ).

Рис. 11.5. Пробка «Maxi-Crown»

Провідні фірми вдосконалюють нові засоби закупорювання для пива, фасованого у полімерні пляшки. Фірма КНБ разом з Creative Closure Technology GmbH запропонувала «Innocap», а фірма AlcoaCSI Europe — «ACTI — Seal» (рис. 11.6 ).

Рис. 11.6. Пробка «Innocap» 309

З метою усунення попадання кисню і піни на зовнішню поверх­ню вінчика горловини розроблено новий закупорювальний засіб, що складається з однокомпонентної полімерної гвинтової пробки та ущільнювальної шайби (рис. ).

Кришки «Push-Pull» (натисни-відкрий) використовуються в різ­них галузях. Компанія Alcoa CSI Europe запропонувала даний ва­ріант закупорювання для напоїв харчової промисловості. Ця про­бка отримала назву «Sports-Lok» і призначена для напоїв, що ви­користовуються під час проведення спортивних заходів та подорожей. Пробка виготовляється діаметром 28 мм під горло­вини ПЕТ-пляшок типу РСО та ВРF (рис. 11.7).

Рис. 11.7. Пробка «Sports-Lok» для напоїв харчової промисловості

Закупорювальний засіб складається з пробки, клапана та про­зорого ковпачка. Пробка має два ступеня захисту: смужку, що за­лишається на пляшці після її відкривання, та смужку на прозоро­му ковпачку. Під час використання пляшки пробку можна не відкручувати, а зірвати ковпачок та відтягнути клапан. Захисним ковпачком за потреби ущільнюють клапан знову. Таким чином, клапан-насадка буде чистим під час наступного зберігання на­пою. Недоліком пробки є те, що напої в пляшці повинні бути не- газованими і несолодкими, тому що пробка не витримує внутрі­шнього тиску і залипає за наявності сиропу. Крім того, рідина сама не витікає з пляшки, тому останню треба посилено натискати.

Пробки «Sports-Lok» використовують для розливу мінеральної води «Моршинська» негазована. Вивчаються можливості засто­сування її і для інших безалкогольних напоїв. Використання ущіль­нювальної шайби дозволить фасувати газовані напої. Перед за­стосуванням таких напоїв потрібно повністю відкрити пробку і зняти ущільнювальну шайбу (рис. 11.8 ).

Рис. 11.8. Пробка «Sports-Lok» для слабогазованих напоїв

Кришками «Алюфікс Реторт» забезпечується найвищий ступінь комфорту завдяки відсутності гострих країв та легкому відкри­ванню. Серед них перспективною вважають систему легковід- кривних мембран, що раніше використовувалась для сухих і по­рошкоподібних продуктів. Зараз вони застосовуються і для про­дуктів, що підлягають стерилізації.

Безпечну кришку «Алюфікс Реторт» використовує французька фірма SAUPIKE для фасування різноманітних салатів із тунця. Система складається з двох компонентів: алюмінієвого мембран­ного матеріалу, а також кільця, яке може бути з алюмінію, білої, хромованої жерсті або пластику. Матеріал мембрани буває без­колірним, золотистим, лакованим ззовні або друкованим. У середи­ні алюмінієвий матеріал доповнюється поліпропіленовим зварю­вальним шаром, а за потреби — антикорозійним покриттям.

Деякі фірми постачають матеріал Реторт виробникам банок, які вирубують його з рулону, а наступним кроком є зварювання мембрани із лаковим ПП-кільцем. Кришка (зі звареною мембра­ною) та банка постачаються виробникам продукції. Після того, як банки закатуються кришками, вони надходять в автоклави з при­тиском для стерилізації.

Мембрана «Алюфікс Реторт» гарантує: тривалий термін збері­гання продукту; завдяки друку у 8 кольорів, ефективне викорис­тання рекламного звернення (слогана); застосування звичайного закатувального устаткування для закривання банок; зручність для покупців при дуже м'якому відкриванні (краї банки і мембрани не гострі); впровадження нових видів продукції.

Класифікація закупорювальних засобів для скляної тари

Закупорювальні засоби найбільш різноманітні для скляної тари і випускаються широкого асортименту. Їх класифікують за техно­логічними і конструктивними ознаками, що включають кілька рів­нів, а деякі з них деталізовані на підрівнях. За рівнями виокремлюють: призначення, використаний матеріал, способи закупорювання, способи відкривання, ущільнення горловини скляної тари.

За призначенням закупорювальні засоби поділяють на чотири групи: для продуктів, які пастеризуються, стерилізуються, не підля­гають тепловому обробленню після закупорювання та універсальні.

За використаним матеріалом закупорювальні засоби можуть бу­ти металевими або неметалевими. Металеві використовують для продуктів, що стерилізуються або пастеризуються. Вони мають ущіль­нюючі прокладки (УП) у вигляді окремих деталей (кілець, дисків тощо), закріплених у корпусі, або об' ємне покриття з ущільнюючих полімерних паст (УПП), нанесених на відповідну поверхню. Тепло­стійкі синтетичні полімери часом можуть заміняти металеві.

Продукти, які не підлягають тепловому обробленню, закупо­рюються металевими або неметалевими засобами. Останні виро­бляють із синтетичних полімерів (поліетилен, поліпропілен, по­лістирол та інші) і корка.

Синтетичні закупорювальні засоби бувають з ущільнюючими прокладками і без них. Засоби без прокладок мають ущільнюючі елементи (конуси, кільця, губки тощо), які виконують функцію прокладок.

Природні закупорювальні засоби застосовують без ущільню­ючих прокладок, оскільки вони можуть мати ущільнюючі елемен­ти, наприклад, зворотний конус у корковій шампанській пробці.

Деякі металеві закупорювальні засоби бувають універсальни­ми і використовуються для будь-яких харчових продуктів. При цьому важливо враховувати властивості ущільнюючих прокла­док. Наприклад, якщо прокладку кришки «твіст-офф» виготовле­

но з пластизолю відповідної марки, призначеного для пастеризо­ваних продуктів, то таку кришку можна використати тільки для продуктів, які пастеризуються або не підлягають тепловому об­робленню після закупорювання.

За способом закупорювання скляної тари групують необхідні засоби. Розрізняють чотири способи закупорювання: гвинтовий, натискувальний, обтискувальний та обкатний.

Спосіб відкриття скляної тари характеризує споживні влас­тивості і є важливим чинником конкурентоспроможності товару на ринку. За способами відкривання закупорювальні засоби поді­ляють на дві групи: без використання інструментів і з їх допомо­гою (різноманітні ключі, коркотяги тощо).

Відкривання закупорювальних засобів за допомогою інстру­мента приводить до деформування або пошкодження, наприклад кронен-пробок, що унеможливлює їх повторне використання.

Закупорювальні засоби, які відкриваються без допомоги ін­струмента, не деформуються й не пошкоджуються і є більш при­вабливими для споживачів. Деякими з них, наприклад кришкою «твіст-офф», можна багаторазово закривати тару без помітного порушення її цілісності. Тому вони, як правило, забезпечені спе­ціальними гарантійними пристроями, які свідчать про попереднє відкриття. Наприклад, контрольна кнопка кришок «твіст-офф» або «ПТ», перфороване відривне кільце у гвинтового алюмінієво­го ковпачка, покриття верхньої частинки корпус тари термоусад- ковою плівкою тощо. Подібні пристрої не гарантують наявності у скляній тарі справжнього продукту, вони лише захищають її від початкового відкриття з метою запобігання порушення герметич­ності та можливого вилучення частини продукту.

Ущільнення горловини скляної тари може бути по торцевій, внутрішній та бічній поверхнях. Існує також змішане ущільнення одночасно по двох поверхнях горловини. Його застосовують для підвищення надійності герметизації тари. Наприклад, продукти дитячого харчування повинні відповідати підвищеним вимогам щодо якості й дотримання технології фасування, закупорювання та стерилізації. Тому для них використовують закупорку «ПТ». Кришка «ПТ» ущільнює горловину банки одночасно по бічній і торцевій поверхнях вінця.

Ущільнення по внутрішній поверхні вінця застосовують для пляшок, у які фасують деякі рідкі продукти. Для решти продуктів використовують торцеве ущільнення горловини тари.

Класифікація закупорювальних засобів за ущільненням горло­вини враховує особливості продуктів (рис. 11.9).

з металевим корпусом nz з ущільнюк> чими прокла; ■ ками у вигляДІ об'ємного по критгя (УП) 1 з корпусом із син- тетичних полімерів I— Способи закупорювання I ~ для продуктів, які стерилізуються для продуктів, які пастеризуються л з ущільнюю­чими проклад­ками у вигля­ді окремої де­талі (УП) 1 для продуктів, що не підля­гають тепловому обробленню універсальні <	<
и	и
O	O
ч	ч
ю	ю

з корпусом із син­тетичних полімерів п_ JZ з ущільнюю­чими проклад­ками у ви­гляді окремої деталі (УП) T п_ з ущільню­ючими елементами як одна де­таль (УЕ) T блок A без ущільнюю­чих прокладок (УП) та ущіль­нюючих елемен­тів (УЕ) П_ з ущільнюю­чими елемен­тами (УЕ) як одна деталь блок A з гвинтовим способом закупорювання з обтискувальним способом закупорювання з натискувальним спосо­бом закупорювання з обкатним способом закупорювання що відкривають без допомоги інструмента Спосіб відкривання I що відкривають за допомогою інструмента із зміцнюючими пристроями

з гарантійними пристроями

без гарантійних пристроїв

без зміцнюючих пристроїв

Рис. 11.9. Класифікація закупорювальних засобів для скляної споживчої тари

Виходячи із системної класифікації можна ввести деякі уза­гальнюючі критерії порівняльної характеристики закупорюваль­них засобів. Одним з таких критеріїв вважається коефіцієнт ущіль­нення скляної тари:

K = ^s^,

S0

де S_n — площа поверхні вінця, що ущільнюється, м²;

S₀ — площа внутрішнього отвору горловини, м²

Користуючись коефіцієнтом ущільнення, можна порівнювати між собою різні закупорювальні засоби щодо ступеня поверхне­вого охоплення горловини скляної тари ущільнюючими елемен­тами.

Наступним критерієм може бути тиск ущільнюючої проклад­ки, який створює закупорювальний засіб, або тиск самого заку­порювального засобу на поверхні горловини Р.

Для кришок «твіст-офф», кронен-пробок, гвинтових алюмініє­вих ковпачків, корків, поліетиленових пробок та інших тиск ущіль­нюючої прокладки визначається жорсткістю матеріалу корпуса закупорювального засобу, а для металевих — ще й способом за­купорювання. Для кришок «твіст-офф», виготовлених з консерв­ної жерсті зі значною жорсткістю, тиск ущільнюючої прокладки визначають величиною моменту, що загвинчує. Він створюється гвинтовим способом закупорювання та глибиною вакууму в бан­ці, оскільки закупорювання відбувається на паровакуумних ма­шинах. Для кронен-пробок із консервної жерсті тиск ущільнюю­чої прокладки визначається тиском, створеним обтискним заку­порювальним кільцем, яке рухається вниз під час обтискувально- го способу закупорювання.

Кришки «омнія», «пано», «альфа-панк» закупорюються об- тискувальним способом. При цьому нижня частина боковини кришки, виготовленої з тонкого алюмінієвого прокату, точко­вим обтиском трохи підгинається під кільцевий бортик на гор­ловині банки. Сама по собі така закупорка не може забезпечи­ти надійного притиснення ущільнюючої прокладки до по­верхні горловини банки. Закупорювання на паровакуумних машинах дає змогу істотно підвищити тиск ущільнюючої про­кладки на поверхню горловини і його визначає глибина вакуу­му в банці.

Обидва ці критерії характеризують надійність герметизації та­ри. Якщо коефіцієнт ущільнення тари помножити на тиск ущіль­

нюючої прокладки, матимемо узагальнюючий критерій V, який називають напруженістю закупорювального засобу:

V = К ■ Р, Па.

Критерій V характеризує напружено-деформований стан заку­порювального засобу і всього ущільнення в цілому. Чим більшим тиском і на більшу поверхню горловини діє ущільнююча прокла­дка, тим більш «напружений» закупорювальний засіб, який ство­рює цей тиск. Разом з тим, чим більше закупорювальний засіб «напружений», тим краще він ущільнює тару й герметизує про­дукт. Змінюючи напруженість закупорювального засобу, можна впливати на надійність герметизації продукту. Визначивши на­пруженість різних закупорювальних засобів, можна порівняти їх між собою за надійністю герметизації тари.

З «перенапруженням» закупорювального засобу можлива де­формація його елементів, руйнування скляної тари або протис­кання ущільнюючої прокладки. Визначення цієї межі може дати найбільш прийнятні значення жорсткості матеріалу корпусів за­купорювальних засобів та параметрів процесу закупорювання.

На жорсткість корпусів закупорювальних засобів, виготовле­них з листових матеріалів, впливає їх товщина. Тому встановлю­ючи оптимальні значення жорсткості матеріалів, визначаємо їх раціональну товщину і забезпечуємо економію тарних матеріалів.

Завдяки наведеній класифікації можна зробити правильний вибір серед багатьох закупорювальних засобів. Для споживачів вона полегшує вибір скляної упаковки з конкретною продукцією, дає змогу визначитись із технологічним обладнанням для закупо­рювання та надійністю герметизації, конкретизувати споживні властивості скляної упаковки.

Способи закупорювання тари

Закупорювання — це закривання тари після наповнення продук­цією, з метою забезпечення її збереження та створення умов для транспортування і реалізації. Залежно від виду тари важливо підби­рати відповідні закупорювальні засоби. Вони вважаються допоміж­ними пакувальними елементами, за допомогою яких герметизується тара. Відомі різноманітні закупорювальні засоби, що зумовлено широтою використання тари і способами закупорювання.

Способи закупорювання скляної тари. Традиційним є спосіб закупорювання кришками СКО (скляна консервна обтискна) з

використанням закупорювання жерстяних або алюмінієвих кри­шок з гумовими кільцями, які після закупорювання повинні бути притиснуті до вінчика горловини (рис. 11.10).

Рис. 11.10. Профіль кришок СКО до (а) і після (б) закупорювання

1 — плоскість завитка; 2 — радіус завитка; 3 — стінка фланця; 5 — плоскість фланця; 6 — радіус фланця; 7 — стінка витяжки; 8 — радіус витяжки; 9 — дно витяжки.

Він здійснюється на закатувальних машинах обкатним роли­ком. Цей спосіб забезпечує надійність герметизації під час стери­лізації і подальше тривале зберігання продукції. Разом з тим він має ряд недоліків і незручностей: закупорювання жорстке, у бан­ці залишається повітря, яке негативно впливає на збереження на­турального кольору, багатьох біологічно активних речовин і якість продукції. Крім того, продуктивність закатувального облад­нання порівняно нижча від інших способів, а для відкривання кришок необхідні спеціальні засоби.

За способу СКК (скляна консервна закупорена кронен-проб- ками) відбувається обтискування гофрованої частини кришки (спідниця) навкруги горловини пляшки.

Закупорювання методом СКН (скляна консервна тара заку­порена натискуванням кришки зі вкладеним у неї гумовим кіль­цем) здійснюється шляхом насаджування кришки під значним тиском на горловину тари, який не приводить до деформації кришки.

За цих способів закупорювання для досягнення герметизації необхідно, щоб між закупорювальним засобом та скляною тарою була герметизуюча прокладка, яка виготовляється із гумових ма­теріалів і знаходиться між внутрішньою циліндричною поверх­

8 9

3

а б

нею кришки та зовнішньою циліндричною поверхнею горловини банки.

Досить широко використовують більш прогресивні способи закупорювання скляної тари, такі як «омнія», «фенікс», «єврокап», «твіст-офф», «РТ» тощо.

Спосіб «омнія» передбачає використання алюмінієвої кришки, на внутрішній поверхні якої закріплено гумове кільце (рис. 11. 11).

Для закупорювання застосовують спеціальні машини, які при­тискають роликом кришку на скляній банці. Недоліком цього способу вважається легка деформація кришок і можливі пору­шення герметичності під час стерилізації, транспортування та зберігання.

Спосіб «фенікс» базується на закупорюванні жерстяними криш­ками, які складаються з двох деталей — диска і пояска (рис. 11.12).

Прокладка щільно затискується пояском між диском і торцем вінчика горловини скляної банки. Верхня частина пояска загнута, за рахунок чого він затримується під час накладання на диск, а нижній край щільно підгинається під час закупорювання роли­ком. Цей спосіб має обмежене застосування, оскільки він не за­безпечує надійної герметизації і недостатньо висока продуктив­ність закупорювального обладнання.

Спосіб «єврокап» побудований на закупорюванні металевою корончатою кришкою, на внутрішню поверхню якої нанесено прокладку (рис. 11.13).

Рис. 11.11. Закупорювання способом «омнія»

Рис. 11.12. Закупорювання способом «фенікс»

Рис. 11.13. Закупорювання способом «єврокап»

Під час закупорювання на спеціальних машинах під вакуумом кришка щільно притискається до торця горловини скляної банки. Цей спосіб економічний, забезпечує необхідну герметизацію і ле­гке відкривання кришки. Разом з тим під час транспортування на великі відстані і тривалого зберігання може порушуватись герме­тичність тари.

Спосіб «твіст-офф» — гвинтовий, забезпечує закупорювання скляної тари жерстяними кришками (рис. 11.14).

Рис. 11.14. Закупорювання способом «твіст-офф»

Воно здійснюється обмеженим нагвинчуванням кришки — поворотом на ^!Л і таким самим поворотом у зворотному напрям­ку. Кришки з внутрішньої сторони мають ущільнюючу проклад­ку по периферичній поверхні, яка під час закупорювання лягає на торець вінчика горловини банки, що забезпечує герметичність.

Спосіб «РТ» («прес-он-твіст-офф») — аналогічний способу «твіст». Скляна банка має гвинтовий вінчик горловини, але більш тонку різьбу. Кришки виготовлять із олов'янистої сталі підвищеної твердості з подвійним протягуванням. З обох боків вони покриті

спеціальним лаком, а з внутрішньої сторони по кільцю і боковій час­тині нанесено багатокомпонентну ущільнювальну пасту. Під час за­купорювання на спеціальній машині кришка притискається до тор­ця горловини скляної банки з одночасним втискуванням прокладки у різьбу. При цьому в банці створюється вакуум за рахунок пари.

Кришки випускають діаметром 40, 51 і 70 мм (для малих єм­костей). Вони виготовляються з контрольною кнопкою вакууму. Наявність вакууму показує вгнутість кнопки після закупорюван­ня, стерилізації та під час зберігання продукції. Відкривання ба­нок здійснюється відкручуванням, яке фіксується відповідним клацанням і кнопка стає випуклою. Цей спосіб забезпечує більш надійну герметизацію, високий рівень якості продукції і дає змо­гу застосовувати автоматичні паровакуумні машини продуктив­ністю до 800—1000 банок за хвилину. Недоліком цього способу вважається підвищені вимоги до скляної тари, прес-форм і каліб­рів. Під час виробництва кришок необхідна точність нанесення пасти і розміщення контрольної кнопки. Цей спосіб застосову­ється переважно у виробництві продукції дитячого харчування і спеціального призначення.

Паровакуумний спосіб закупорювання скляної тари з викори­станням кришок типу «твіст-офф» є найбільш поширеним у роз­винутих країнах. Для нього розроблено спеціальну технологію виготовлення кришок, обладнання і скляної тари. Скляні банки повинні виготовлятися тільки з прозорого скла за сучасними тех­нологіями і дизайном відповідно до діаметру кришок. Кришки виготовляють із олов'янистої жерсті товщиною 0,155—0,22 мм підвищеної твердості, внутрішня і зовнішня поверхня їх покрива­ється спеціальними лаками або емалями. На периферичній поверхні наноситься ущільнювальна паста шаром рівномірної товщини (пла- стизоль), яка повинна бути стійкою до термічного впливу під час стерилізації продукції. Зовнішня поверхня кришок може бути ко­льоровою, а також з логотипом. Кришки поділяються за конструк­цією і розмірами на п'ять основних типів: за зачепами — 4, 6, 8; за групами — для пастеризованих, стерилізованих, комбінованих про­дуктів і агресивних середовищ. Кришки повинні бути стійкими до питної води: 60 хв для стерилізованої продукції при температурі 121 °С і пастеризованої — при температурі 100 °С, а також під час хімі­чних випробувань згідно з ТУ. Термін зберігання кришок при плю­совій температурі може досягати одного року.

Паровакуумна технологія найбільше застосовується під час виробництва фруктоовочевих, молочних консервів, майонезу, пресервів із морепродуктів.

Технологія вакуумного закупорювання більш економічна і простіша від СКО, забезпечує надійну герметизацію тари, збере­ження якості продукції, зручність для споживача. Перевагами цієї технології є заміна трудомісткого процесу стерилізації в авто­клавах для багатьох видів консервів з використанням пастериза­торів безперервної дії. Кришки продукції легко відкриваються і можуть багаторазово використовуватись для нетривалого збері­гання продуктів. 11.3. Стрічки та клейкові матеріали Стрічки (металеві, полімерні), полімерні термоусадкові та стретч-плівки використовують для транспортної упаковки та ван­тажних транспортних одиниць. Основна функція таких засобів — скріпити транспортну упаковку або вантажну транспортну одини­цю, щоб запобігти зсуву чи пошкодженню товару під час складу­вання, транспортування і оброблення у торговельній мережі. Окремі стрічки характеризуються певними властивостями (табл. 11.1). Таблиця 11.1 ХАРАКТЕРИСТИКА СТРІЧОК ДЛЯ ОБВ'ЯЗУВАННЯ ТАРИ ТА ВАНТАЖІВ Показники	Металева		Поліпропіленова	Поліефірна
	м'яка	тверда
Міцність на розрив, МПа	350	700	250	350
Відносне подовження, %	35	7	25	8
Об'ємна маса, т/м3	7,5	7,5	0,6	0,7

Приведені стрічки мають свої переваги та недоліки. Металеві — більш міцні, полімерні — не піддаються корозії, мають меншу масу, більш еластичні.

Термоусадкові плівки під час нагрівання збігаються в одному або двох напрямках. Їх виготовляють з різних полімерів (поліві­нілхлорид, поліпропілен, полістирол, поліетилен). Найбільше для цього використовується поліетилен, який модифікують різними компонентами. Недоліком застосування термоусадкових плівок є значні втрати енергії.

Розтягувальна або стретч-плівка усуває згадуваний недолік. Розтягувальні плівки деформуються у холодному стані зі збере­женням міцності. Завдяки цій властивості має місце економія

енергії, а менша товщина розтягувальних плівок економить до 25—30 % пакувального матеріалу. Відомі та широко використо- вуються для скріплення вантажів розтягувальні плівки з поліети- лену, співполімеру етилену з вінілацетатом, модифікованого лі- нійного поліетилену. Клейкові стрічки застосовують для скріплення упаковки, її мар- кування, герметизації, декоративного підбирання елементів упаков- ки. Вони знайшли широке застосування при пакуванні продукції ба- гатьох галузей промисловості: кондитерської; лікеро-горілчаної; пивоварної; оліє-жирової; м'ясо-молочної; безалкогольних напоїв. Стрічки класифікують за такими ознаками: за призначенням — маркувальні, пакувальні, підкладкові, декоративні; за типом підкладки (основи) — паперові, текстильні, фоль- гові (металеві), полімерні; за проявом липкості — активуючі розчинником (у т.ч. во- дою), теплом, термореактивні, з постійною липкістю. У країнах СНД виробляють клейкові стрічки таких типів (табл. 11.2). Таблиця 11.2 ХАРАКТЕРИСТИКА КЛЕЙКОВИХ СТРІЧОК, ЯКІ ВИРОБЛЯЮТЬСЯ В КРАЇНАХ СНД Тип	Основа	Товщина, мкм	Ширина, мм	Довжина, м	Клейковий шар	Зчеплен­ня, н/см
Клейкова, марки А-Г	Папір, 45—80 г/м2	—	15—125	Необме­жена	Кістковий клей 25—45 г/м2	4-5
Клейкова, марки В1- В3	Папір, 50—120 г/м2	—	25—200	Необме­жена	Кістковий клей 30—43 г/м2	—
Маркуваль­на № 1-200	ПВХ	120—170	—	50	Перхлорвіні­лова смола	4,2
Побутова ЛЛБ	ПВХ	140—240	15—20	10—15	Перхлорвіні­лова смола	—
ПЕ з лип­ким шаром	ПЕ	80—100	15—150	15—50	Поліізобу­тилен	7—8
Склеююча марки КЛТ	ПЕТ	190—210	19	10	Каучук СКН	7—8
Склеююча марки ЛЦ	Целофан	45—60	18—100	50—100	Натуральні і синтетичні каучуки	1,4

Примітка: ПВХ — полівінілхлорид; ПЕ — поліетилен; ПЕТ — поліетилентереф- талат.

Водоактивні клейкові стрічки в основному витіснено стрічка­ми на полімерній основі з клеями постійної липкості. Полімерні самоклейні стрічки не потребують зволоження і доповнюючого прикатування для зчеплення клею з поверхнею упаковки. Крім того, полімерні стрічки за міцністю, герметичністю, вологостій­кістю, декоративністю набагато перевищують паперові клейкові стрічки.

Властивості скотч-стрічки визначаються характеристиками основи. Найбільшого застосування набули стрічки на полімерній основі: поліетиленові, поліпропіленові, полівінілхлоридні, лавса­нові (поліетилентерфталатні).

До плівки-основи ставляться основні вимоги:

• висока механічна міцність і гнучкість;

• відсутність набрякання і мінімальна усадка плівки-основи при нанесенні клею із розчину або розплаву;

• помірна адгезія до нанесеного клею, що забезпечує відли­пання скотчу при його розмотуванні;

• рівна, гладенька поверхня основи, яка не деформується при нанесенні клею;

• формостійкість і стабільність характеристик плівки під час зберігання;

• однорідність, прозорість, притискувальні властивості.

Клейкові стрічки одержують нанесенням на полімерну плівку-

основу клейкового покриття двома основними способами:

• рідкого дисперсійного клею зануренням, валками, поливом або ракелем;

• із розплаву полімеру шляхом екструзійного нашарування.

Клей широко використовується для скріплення картонної упа­ковки, прикріплення різних функціональних елементів, приклею­вання етикеток для скляної, полімерної, картонної чи жерстяної тари.

Клей повинен відповідати таким вимогам: надійність клейко- вого з'єднання, простота у застосуванні, нетоксичність, стабіль­ність властивостей у часі.

Для виробництва клейкових стрічок використовують різнома­нітні види клею, які можна поділити на 3 групи:

• активуючі органічними розчинниками;

• водоактивуючі;

• теплоактивуючі з постійною липкістю.

Клеї активуючі органічними розчинниками використовують при виготовленні липких стрічок дуже рідко через виділення розчинника. Клейковий шар таких стрічок отримують з викорис­танням натурального і синтетичного каучуку, ізобутилену та бу­тилкаучуку.

Водоактивуючі клеї виробляють на основі кісткового клею, декстрину, модифікованого крохмалю. При змочуванні водою вони стають липкими і можуть прилягати до поверхні упаковки.

Термоактивуючі клеї почали використовувати при виготов­ленні клейкових стрічок відносно недавно. Термоактивований шар виконується із легкоплавких клеїв-розплавів на основі по- ліолефінів, співполімерів, термополімерів, іономерів, еластоме­рів. Для виготовлення термоактивуючих клейкових стрічок вико­ристовують метод екструзійного нашаровування. При нанесенні на поверхню термоактивуючі липкі стрічки нагрівають, унаслі­док чого нанесений клей-розплав стає липким.

Клейкові скотч-стрічки широко застосовуються для скріплен­ня стінок і закривання картонної, паперової та полімерної тари, маркування, декорування і захисту від несанкціонованого від­кривання упаковки.

Липкі стрічки переважно наносять вручну, виконуючи операцію маркування, зв'язування, закріплення і герметизації упаковки. Клей- кові стрічки з водоактивуючим клеєним шаром перед нанесенням не­обхідно змочувати вологою губкою або за допомогою спеціального змочуваного пристосування. У масовому виробництві використову­ють напів-, і автоматичні пристрої для обв' язування банок, барабанів, коробок, ящиків. При цьому на липку стрічку можна наносити мар­кування із зазначенням дати, артикулу, коду, виробника тощо.

Серед типів клеїв, які успішно застосовують у пакувальній ін­дустрії Європи, найбільше розповсюдження одержали синтетичні на водяній основі — 60 %, рослинні — 13 %, казеїнові — 4 %, латексні — 5 % і термопластичні — 11 %.

На вітчизняному ринку представлені всі основні види пакуваль­них клеїв.

Якість упаковки будь-якого виробу залежить від правильного вибору типу етикетного паперу і клею для конкретної автоматич­ної лінії. У вітчизняному виробництві залишаються найбільш по­пулярними і привабливими «сухі» паперові етикетки. Це зумов­лено тим, що їх вартість значно нижче від самоклеючих. Крім того, існує традиція, яка склалася, в оформленні пляшок пива, вин, безалкогольних і алкогольних напоїв. Оборотна тара також обмежує можливості використання інших типів етикеток.

Актуальним вважається проведення досліджень щодо вивчен­ня властивостей етикетних клеїв у різних умовах їх застосування порівняно із зарубіжними аналогами з урахуванням типу етикет­ного матеріалу (табл. 11.3 і 11.4).

Правильний вибір основи клею визначають його фізико- хімічні й технологічні характеристики. Якісні показники суттєво відрізняються від типу основи клею.

Рослинні клеї на основі крохмалю або декстрину характери­зуються високим початковим схопленням, але вони не підходять у тих випадках, коли вимагається висока стійкість до дії вологи (до ПЕТ-пляшок).

Казеїнові найбільш розповсюджені серед етикетних і пакуваль­них клеїв. Їх застосування ефективне на вологій і холодній скляній або пластмасовій тарі. При контакті з холодною поверх­нею він схоплює швидко, а склеєний шов добре витримує низькі температури. Клей від дії вологи на пляшках розчиняється повіль­но, тому при виході із лінії етикетування етикетки не зміщують­ся. Наступною перевагою казеїнових клеїв є можливість зміни в' язкості в широкому діапазоні, що особливо важливо в умовах їх застосування на швидкісних автоматах. Відмінною особливістю вітчизняних казеїнових клеїв є легкість змивання етикеток із зво­ротної сторони в стандартних миючих машинах. У зв'язку з цим такий клей можна використовувати для етикетування як оборот­ної, так і разової тари.

Клейкові композиції на основі казеїну з модифікованими до­бавками відзначаються високим початковим схопленням в про­цесі етикетування або нанесення акцизної марки, а також задові­льною адгезією до ПЕТ-тари.

Полімерні водорозчинні клеї відіграють важливу роль у забез­печенні належного розміщення та закріплення етикеток, попере­дження, деякою мірою, фальсифікації чи заміни етикеток. Крім того, значна кількість клею використовується при виготовлені гофрованого картону.

Переважна кількість клеїв для пакувального виробництва ви­користовується у вигляді розчинів або розплавів високо- чи низь­комолекулярних (олігомерних) сполук. Розчинниками можуть служити органічні сполуки або вода. Заміна клеїв на водяній ос­нові розв'язує проблеми ресурсо- і енергозбереження, а також за­хисту довкілля. Разом з тим не всі клеючі речовини сумісні з во­дою і не завжди клеї на водяній основі здатні замінити клеї на органічних розчинниках.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯКІСНИХ ПОКАЗНИКІВ ВІТЧИЗНЯНИХ ЕТИКЕТНИХ КЛЕЇВ Марка клею

Основа клею

Характеристика клею

Початкове схоплення, c

Кінцева адгезія

сухий зали­шок, %

pH

В'язкість,с

скло/етикетка

жерсть

ПЕТ

Акцизна марка

легка

щільна

Марка A Марка An-2 Марка «АК» «Еластікс»

Казеїнова

29—33 34—43 42—48

7,5—8,5 7,5—8,0 7,5—8,0

700—2000 180—700 200—1800

5—45 10—35 10—30

10—120 10—100 10—40

10—55 15—50

Відсутня Відсутня Задовільна

Відсутня Відсутня Задовільна

Soft Drink Technology м.Москва

Рослинна (декстрин)

71,2

7,6

Пастопо­дібна

5—10

5—40

—

Немає адгезії з лакованою щільною ети­кеткою

Відсутня

МаркаП-1

Синтетична сечовино- формаль- дегідна смола

65—78

8,0—8,9

160 до па­стоподіб­ного стану

10—20

15—50

—

Задовільна

Відсутня

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАРУБІЖНИХ ЕТИКЕТНИХ КЛЕЇВ РІЗНОГО ТИПУ Марка клею	Основа клею	Характеристика клею			Початкове схоплення, c					Кінцева адгезія
		сухий за­лишок, %	pH	в'язкість, C	скло/етикетка			жерсть		ПЕТ		акцизна марка
					легка	щільна
Eticol 909 ДЕдерланди) Signacoll 300 ДЕмеччина) T-KEVP 165 ДЕмеччина)	Казеїнова	35,3 36,2 53,1	8,3 8,2 8,7	6 6 6	7—20 10—30 5—10	10—60 20—80 5—40	-		Відсутня Відсутня Задовільна		Відсутня Відсутня Задовільна
740 HN ДЕмеччина)	Рослинна (крохмаль)	37,2	9,4	6	20—35	20—120	-		Відсутня		Відсутня
Cubo DG-45 (Франція) Optal A 7672 ДЕмеччина)	Синтетична (латекс)	32—39 45,6	9 6,5—5	3 6	5—25 5—15	30—60 5—40	5—50 10—30		Відсутня Задовільна		Відсутня Задовільна

Частина видів клеїв може поєднувати різні матеріали, які ви­користовуються в пакувальній галузі: папір, скло, метал, поліме­ри. Використання клеїв на водяній основі інтенсивно зростає, і частка його становить: у США — 40—50 %, у країнах Західної Європи — більше 50 %, в Японії — 50—60 %. Середньо річні те­мпи зростання світового виробництва полімерних водних клеїв досягають 2-8 %.

Найбільш поширеними серед клеїв на водяній основі є: тер­мопластичні клеї, у тому числі на основі похідних целюлози, клеї природних полімерів, рослинного й тваринного походження, клеї на основі водорозчинних олігомерів (карбомідні, фенольні, резор­цинові), латексні клеї.

Водорозчинні клеї на основі водних полімерів представлені колагеновими, альбуміновими, казеїновими і вуглеводними.

Колагенові клеї отримують із сировини тваринного походжен­ня з високим вмістом колагену: міздра (міздровий клей), кістки (кістковий клей). Ці клеї застосовують для виготовлення паперо­вих водоактивуючих стрічок для обклеювання картонних ящиків. За останні роки частка їх поступово знижується.

Клеї на основі казеїну широко використовують при склеюван­ні паперу і приклеюванні паперових етикеток до різних матеріа­лів. Вони бувають рідкі і порошкоподібні. Останні застосовують­ся переважно для склеювання деревини. Переважає кислотний казеїн, який погано розчиняється у воді, а в лужному середовищі перетворюється у водорозчинний казеїнат. Казеїнові клеї вважа­ють багатокомпонентними композиціями, оскільки крім казеїну в розчин вводять луги і антисептики (наприклад мідний купорос). Для підвищення активності клею можуть застосовувати різні добавки (фторид натрію, силікат натрію), а для поліпшення во­достійкості — карбомідні смоли, іони цинку та алюмінію. Елас­тичність цих клеїв покращують з включенням гліцерину, сорбіту тощо. Зберігати казеїнові клеї слід при температурі від 5 до 20°С.

Вуглеводні клеї готують на основі крохмалю та його похід­них. Крім того, часто використовують кислотний декстрин для отримання декстринового клею і застосовують для склеювання паперу і приклеювання паперових етикеток. Декстринові і крох­мальні клеї застосовують також у виробництві гофрованого кар­тону.

Крохмальні клеї холодного приготування для виробництва го- фрокартону і склеювання мішків характеризуються деякими від­мінностями (табл. 11.5).

ХАРАКТЕРИСТИКА КЛЕЇВ Вид клею	Концентрація клею, %	2 е л к а ата р н « s S ш Ts	В'язкість клею, с	Опір продав­люванню, мПа	Опір торцевому стисненню, кН/м	Опір розшару­ванню, кН/м
Силікатний	45	69	40	0,64	2,03	0,45
Emcol VPK-300/50	18	15	15	0.60	2.71	0.44
Emcol ККВ-40	14	9	65	0,60	2,37	0,49

Нові клеї дуже ефективні і рекомендовані замість силікатного клею у гофрокартонному виробництві. Основними перевагами крохмального клею холодного приго­тування у виготовленні тари вважають: простота у приготуванні; екологічна безпечність; подовжений строк експлуатації матриць, оскільки зменшу­ється затуплення ножів; зниження затрат пари і електроенергії під час приготування клею; збереження споживних властивостей протягом трьох діб; підвищення показників міцності гофрокартону (табл. 11.6). Таблиця 11.6 ФІЗИКО-МЕХАНІЧНІ ПОКАЗНИКИ ГОФРОВАНОГО КАРТОНУ, СКЛЕЄНОГО РІЗНИМИ КЛЕЯМИ Показники	Силікатний клей *	Emcol VPK-300/50 *	Emcol ККВ-40 **
Опір продавлюванню, кПа	472	540	751
Опір розшаруванню, кН/м	0,43	0,55	0,51
Опір торцевому стисненню,	2,11	1,70	1,74
Питомий опір розриванню з прикладеним руйнуванням зу­силь вздовж гофрів по лінії ри- льовки, кН/м	4	5	6

* — використання трьох шарів паперу Київського КПК; ** — використання двох шарів паперу Київського КПК.

Термореактивні водні клеї бувають кількох різновидів: фенол- формальдегідні, карбамідформальдегідні, резорцинові, алкілре- зорцинові та ін. Вони застосовуються в основному для склею­вання деревини і деревинних матеріалів, плит деревоволокнис­тих, паперу, липких стрічок і рідко — етикеток.

Важливе місце серед водних клеїв займають розчини синтетич­них і штучних полімерів. Серед термопластичних полімерів, які використовують для виготовлення клеїв, переважають водороз­чинні ефіри целюлози. Клеї на основі ефірів целюлози застосо­вують для склеювання паперу і наклеювання етикеток на скляну тару (клей ГІПК — 22 Р 40).

Синтетичні клеї на основі сечовиноформальдегідної смоли із- за її низької вартості й доступності використовують у пакуваль­ній галузі найбільш широко. Особливістю таких клеїв є нестабі­льність властивостей при зберіганні терміном більше 4 міс. При 20 °С в'язкі параметри зростають більш ніж у 2 рази. Початкове схоплення часто буває недостатнім при етикетуванні мокрої, хо­лодної упаковки або ПЕТ-тари. Розроблено клейкову композицію марки П-1, ефективну для наклеювання етикетного паперу до скляної, картонної і ПЕТ-тари зі стабільними властивостями не менше 6 міс. Ця марка клею більш екологічно чиста за рахунок зменшення в її складі вмісту вільного формальдегіду. Він нако­пичується за рахунок розкладу карбамідоформальдегідної смоли в процесі її переробки і зберігання. Це досягається за рахунок змішування смоли з капролактамом у присутності каталізаторів і ефективних пластифікованих добавок.

АТ «ВНІДХІМПРОЕКТ» пропонує на ринку такі клеї:

• етикетний-А — для етикетування скляної тари на автоматах з високою швидкістю схоплення, на водній основі, без токсичних компонентів, і пожежобезпечний;

• етикетний-АУ — для етикетування на високошвидкісних автоматах і вручну скляної, жерстяної, картонно-паперової, полі­мерної (для поліетилену і ПЕТ-пляшок) та іншої тари, а також для склеювання картонної упаковки. Має водну основу, не міс­тить розчинників, токсичних компонентів, пожежобезпечний;

• поліет — для етикетування полімерної, скляної, жерстяної тари будь-якої форми в ручному режимі, а для плоскої поверхні — на автоматах. Водна емульсія забезпечує високу швидкість схоплення, забезпечує високу адгезію без попередньої активації поверхні;

• Петфол — для етикетування полімерної (у тому числі полі- етилентерефталатної), скляної, жерстяної тари в ручному і авто­

матичних режимах, а також для склеювання картонних упаковок. Готується на водній основі, має високу швидкість схоплення, без токсичних компонентів, і пожежобезпечний.

• Стач (порошок) — для етикетування вручну скляної і кар­тонної тари, склеювання картону і паперу, паперових пакетів і мішків;

• Клей-розплав КР-2 (гранули) — для склеювання паперу, кар­тону і целулоїдно-подібних матеріалів ручним і машинним спо­собом. Робоча температура розплаву 140—160 °С. Клей екологі­чно безпечний.

Картонно-паперова галузь використовує декілька видів клеїв: силікатний, полівінілацетатний, на основі модифікованого крох­малю.

Силікатний клей відносно недорогий, але має ряд суттєвих недоліків: при підвищенні вологості повітря луг із силікату мігрує у товщину склеєного матеріалу і зумовлює появу плям, зменшення проклейки та механічної міцності, негативно впливає на барвники. При несприятливих умовах застосування він твердіє у вигляді ламкої плівки, яка може тріскатись при згинанні.

Фізичні властивості розчинних силікатів визначаються від­носними масовими співвідношеннями (модулями) SiO₂ до Na2O. Для клею використовуються розчини силікату натрію з модулями від 2,0 до 4,0 і в'язкістю від 1 до 10 пуаз. Силікати з модулем нижче 2,0 характеризується високою лужністю і ма­лою стійкістю.

Схоплення силікатного клею відбувається внаслідок втрати ним води. Поступове випаровування води забезпечує зростання міцності клейкових сполук, а при вмісті вологи 40 % вона досягає 7 МПа. В'язкість рідких силікатів може бути збільшена додаван­ням хлориду натрію. При співвідношенні Na₂O : 3,8 SiO₂ в'язкість силікату знижує цукор, і збільшує її для силікату Na2O : 3,2 SiO2. В'язкість силікатних клеїв різко понижується з підвищенням тем­ператури. Плівкоутворення зумовлене швидким випаровуванням води з поверхні при підвищенні температури і малій швидкості її просочування на поверхню із основної маси в'язкого клею. Галь­мує плівкоутворення цукор, гліцерин, сорбіт, сульфітована олія, яка діє як змочувач.

Клеї на основі силікату натрію не липкі, але при втраті 10— 15 % води вони твердіють і утворюють міцний адгезійний зв'я­зок. Для забезпечення оптимального клейкового сполучення дуже важливо утримувати склеювані поверхні разом протягом часу, достатнього для затвердіння.

Додавання до розчину силікату карбаміду, бітуму, глини по­ліпшує клейкову здатність, в'язкість змочування, схоплення і змазуючі властивості клею.

Обмежують використання силікатного клею через відсутність во­достійкості, гнучкості клейкової плівки. Для поліпшення водостійко­сті силікатний клей модифікують рослинними і тваринними білками.

Силікатні сполуки стійкі до дії пліснявих грибків.

Міністерство охорони здоров'я України заборонило викорис­тання силікатного клею у виробництві тари для харчових продук­тів, оскільки він зумовлює подразнення верхніх дихальних шляхів.

Полівінілацетатні клеї почали використовувати з 1940 року як синтетичні замінники тваринного клею. Полівінілацетат (ПВА) — це продукт полімеризації вінілового ефіру оцтової кислоти (вінілацета­ту) у водному середовищі в присутності емульгатора та ініціатора.

У США і країнах Європи близько 60 % вінілацетату використо­вується для виготовлення емульсій. На клей і фарби використовуєть­ся близько 80 % усього виробництва емульсії у світі, а решту — для виготовлення паперу і текстилю. За останні роки спостерігається значне збільшення споживання ПВА для виготовлення клеїв і фарб.

Клеї на полівінілацетатній основі можна поділити: на летких розчинниках, без розчинників та емульговані.

Клеї на летких розчинниках — це 30 %-ві розчини ПВА в ме­тил- або етилацетаті чи в толуолі. Концентрація ПВА в ацетоні може становили від 35 до 70 % залежно від молекулярної маси полімеру. Адгезія цих розчинників підвищується додаванням гліфталевих малеїнових смол.

Клеї без розчинників отримують із полівінілацетату його роз- плавленням у суміші зі смолами.

Клеї на основі полівінілацетатної дисперсії мають ряд переваг, зокрема — швидке схоплення, хімічну стійкість клейкової плів­ки, слабкий запах, білий колір, відсутність піноутворення, опти­мальну текучість при низьких і високих температурах, збережен­ня властивостей після замерзання — відтаювання, здатність до склеювання при температурі навколишнього середовища, него- рючість, стійкість при зберіганні, нетоксичність.

У пакувальній промисловості клеї на основі дисперсії ПВА використовують для виготовлення упаковки із картону, багато­шарових паперових мішків, картонних барабанів, комбінованих матеріалів, конвертів тощо.

Паперова промисловість наносить ПВА-емульсії на папір для поліпшення його жорсткості, кольору, сприйняття типографських фарб, стійкості до жирів і старіння.

Додавання емульсії у паперову кульку підвищує міцність па­перу. При виготовленні гнучкого картону з відповідною ударомі- цністю використовують емульсію з 4 %-го дибутилфталату.

У тютюновій промисловості дисперсія ПВА використовується для виробництва сигаретних фільтрів.

Спиртові розчини ПВА можуть наносити на поверхню фрук­тів, овочів і яєць з метою подовження строків зберігання.

В Україні ПВА-дисперсії випускають у пластифікованому ви­гляді трьох марок за в'язкістю: низько-, середньо- і високов'язкі. Вміст сухого залишку становить 50—60 %.

Розрізняють два типи дисперсії: дрібнодисперсні, з розміром частинок 0,05—0,5 мкм (латексна) і крупнодисперсні — розмір частинок 0,5—10 мкм. Найбільше поширення в промисловості отримали крупнодисперсні системи.

Серед співполімерів вінілацетату для виготовлення клею за­стосовують його співполімери з етиленом, які утворюють гнучку плівку пластифікатора.

Водостійкість полівінілацетатних клеїв досить значна. Це зу­мовлено тим, що більша частина дисперсії містить як емульгатор і стабілізатор полівініловий спирт, плівки якого водонепроникні. Для підвищення водостійкості дисперсій, стабілізованих поліві­ніловим спиртом, використовують гліоксаль.

Для ПВА-клеїв, виготовлених з додаванням казеїну, декстри­ну, крохмалю використовують консерванти (фенол, формальде­гід, бензоати тощо). Внесенням у ПВА-клей тонкоподрібнених наповнювачів (крейда, каолін, алібастр) досягається відповідна його консистенція, завдяки якій поліпшується покрівельна здат­ність і знижується собівартість.

Клей на основі ПВА використовується також для виготовлен­ня паперових гільз і склеювання клапанів ящиків для гофрокар- тону. З метою попередження заморожування в зимовий період до клею додають пластифікатор.

Крохмаль модифікований широко використовують для вироб­ництва продукції із картону і паперу. Для поліпшення якості склеювання частіше використовують модифікований крохмаль, гідролізований кислотами або ферментами, окислений, заміще­ний. Під час модифікації знижується молекулярна маса поліцук- рів і зменшується в'язкість його дисперсії. Більшість підприємств застосовують катіонний крохмаль, який містить іонізовану амі­ногрупу або четвертинну амонієву групу. Катіонний крохмаль у водному середовищі має позитивний заряд і тому легко адсорбу­ється на целюлозному волокні, а також сприяє утворенню

зв'язків між волокнами гідроксильної групи крохмалю і целюлоз­ними волокнами. За рахунок високої адгезії катіонного крохмалю на поверхні волокна його витрати можуть бути скорочені на 20—30 % порівняно з іншими видами крохмалю.

Катіонний крохмаль середнього ступеня заміщення, переважно картопляний, почали застосовувати при емульгуванні сумішей ди- мер-алкілкетонів і алкілянтарних кислот з метою отримання про­клеюваних дисперсій із катіонним зарядом. Завдяки цьому також підвищується механічна міцність паперу, а катіонний крохмаль утримується в паперовому полотні на 75—95 %. Цей крохмаль не впливає на оптичний підбілювач і тому може конкурувати з полімер­ними флокулянтами на основі акрилових мономерів.

За своїм використанням крохмаль поділяють на такі групи:

• Для введення в макулатурну масу (гарячого і холодного приго­тування). Гаряче приготування вимагає заварювання крохмалю при температурі 85—95 °С, а холодного — допускає розчинення у воді при температурі 20—25 °С з відповідним перемішуванням.

• Для підвищення утримування наповнювача на волокні викори­стовують такі види крохмалю, які також поліпшують показники ме­ханічної міцності, опір продавлюванню, площинного стискання.

• При поверхневому обробітку на клейковому пресі, застосову­ється у вигляді зв'язуючих для крейдованого складу паперу і карто­ну різні серії крохмалю. Клеї на основі цих видів крохмалю утворю­ють дуже пластичну плівку, збільшують міцність поверхні, підви­щують утримання наповнювача на волокні при переробці браку.

• Для обробки поверхні шляхом розпилювання підвищують міжшарову міцність багатошарового картону і паперу, поліпшу­ють структурно-механічні показники картону, відрізняються низь­ким ступенем клейстеризації.

• Для виробництва паперово-навивної тари, гільз, тубів вико­ристовують силікатний клей і декстрини картопляного крохма­лю. Вони розчинні у холодній воді, мають велику силу мокрого склеювання в різних концентраціях розчинів, короткий період висушування і невеликі витрати.

Контрольні питання

1. Яка роль етикетки для товару?

2. Які функції виконує етикетка?

3. З яких матеріалів виготовляють етикетку?

4. Які типи етикеток найбільш відомі?

5. Використання захисних елементів при виготовленні етикеток.

6. Основні елементи фірмових та інших етикеток.

7. Що входить до конструктивних елементів етикеток?

8. Основні переваги самоклейних і термоусадкових етикеток.

9. Які відмінні особливості захисних етикеток?

10. Які закупорювальні засоби застосовують у харчовій промисловості?

11. Які переваги і недоліки коркових пробок, металевих закупорюваль­них засобів, кришок для скляної тари, ковпачків, полімерних пробок, кришок для термоформованої полімерної тари?

12. Як поділяють закупорювальні засоби за призначенням, за спосо­бом закупорювання, за способом відкриття, за ущільненням горловини скляної тари?

13. В яких спрямуваннях удосконалюються традиційні та нові заку­порювальні засоби?

14. Які стрічки використовують при формуванні транспортної упако­вки?

15. Які переваги і недоліки термоусадкових, розтягувальних, клейо­вих стрічок?

16. Для яких цілей використовують клейові стрічки і за якими озна­ками їх класифікують?

17. Які клеї найбільш ефективні при виробництві клейових стрічок?

18. Які марки етикеткових клеїв використовують вітчизняні товаро­виробники?

1

МАРКУВАННЯ

12.1. Маркування полімерної тари

Маркування має забезпечити повну і достовірну інформацію про товар з метою виключення неправильної уяви щодо його вла­стивостей або помилково прийняти певний товар за інший.

Нашими стандартами не передбачені вимоги міжнародних стандартів і директив ЄС про виділення у маркуванні продукції, обробленої іонізованим опроміненням, у письмовому вигляді або використанні міжнародного символу харчового опромінення.

Маркування полімерної тари має сприяти ефективній її утилі­зації. Згідно Директиви Європейського парламенту і Ради Європи 94/62/ЕС від 20 грудня 1994 року, пріоритетним вважається по­передження утворення відходів упаковки, її багаторазове викори­стання, рециркуляція, сортування і, відповідно, скорочення кіль­кості для утилізації. Використання та переробка відходів полімерної тари має здійснюватись з урахуванням її дії на ото­чуюче середовище. Важливою складовою у сортуванні відходів є рециркуляція, яка забезпечує зниження споживання енергії і пер­винної сировини, а на завершальному етапі — утилізація від­ходів.

Управління виробництва споживчої тари та використання її відходів повинні передбачати створення і впровадження системи збирання, сортування та утилізації відходів. При цьому важливо враховувати особливості маркування, створення необхідних умов, що залежать від складу і природи повторно використаної упаковки.

Для забезпечення збирання, багаторазового використання та сортування відходів упаковки її слід ідентифікувати з урахуван­ням особливостей складу пакувального матеріалу. Для встанов­лення природи матеріалу, який підлягає ідентифікації, вводиться нумерація і скорочення, на яких базується ідентифікаційна сис­тема. Маркування тари повинно бути чітке, виразне і стійке при зберіганні.

Згідно з Директивою 94/62/ЄС передбачено таку нуме­рацію:

• від 1 до 19 — для полімерів;

• від 20 до 39 — для паперу і картону;

• від 40 до 49 — для металів;

• від 50 до 59 — для деревини;

• від 60 до 69 — для текстилю;

• від 70 до 79 — для скла.

Додатково можуть використовувати скорочені назви матеріа­лів, наприклад, НДРЕ (ПЕВГ) — поліетилен високої густини. Ча­стина матеріалів може бути ідентифікована системою нумерації або скороченням назви. Ідентифікаційні знаки розміщують у центрі або нижче графічного маркування, що вказує на повторно використану чи встановлену природу упаковки.

Встановлено номери і скорочення для різних пакувальних ма­теріалів. Наприклад, для групи полімерів: поліетилентерефталат — РЕТ, 1; поліетилен високої густини — НОРЕ, 2; полівінілхло­рид — PVC, 3; поліетилен низької густини — LDPE, 4; поліпро­пілен — РР, 5; полістирол — PS, 6 і т. д. до 19 (рис. 12.1).

^V rs, ^k Гь

СДЗ LV £ДЗ L^

PET HDPE PVC LDPE

$>$>£>

Рис. 12.1. Маркування полімерної тари залежно від використаного матеріалу

Маркування пакувальних матеріалів регламентують міжнарод­ні стандарти серії KO.

Упаковка з чистих матеріалів або співполімерів маркується символами, встановленими знаками пунктуації «<», наприклад, > PP <. Суміші полімерів або сплави маркують відповідними скороченими термінами. На першому місці наведено символ го­ловного компонента, а за ним наводять інші з урахуванням зни­

ження концентрації та їх складу. Вони відділені один від одного одним знаком.

Матеріали зі спеціальними добавками, з окремими наповню­вачами або із зміцнювальним матеріалом маркують скороченим терміном для полімерів з дефісом, а потім розміщують скороче­ний термін чи символ для добавки відповідно до ISO 1043-2, з його відсотковим вмістом за масою. Прикладами можуть служи­ти різні матеріали:

• > РР — MD30< — ПП (містить 30% за масою мінерального порошку);

• > РА66 — (GF25 — МД15)< або > PA66 (GF+^)40< (GF — скловолокно; МД — мінеральний порошок);

• > UP — (МД50+GF25)< або > UP — (МД+GF^, < (UP — ненасичений поліефір, який містить 50 % мінерального порошку; 25 % скловолокна);

• > PVC — P (ДВР)< (полівінілхлорид, який містить пласти­фікатор дибутилфталат).

Маркування виконується як символами, що включені в дизайн форми, так і тисненням або іншими способами.

З екологічних міркувань упаковка може містити знаки, пред­ставлені на рис. 12.2.

а — знак для позначення ре­човин, небезпечних для вод­ної флори і фауни;

б — знаки, що позначають екологічність речовин і пред­метів;

в — знаки рециклінгу (вто­ринна переробка) упаковки, запропоновані ЄС;

г — міжнародний знак рецик- лінгу;

1 !i,KJJjV G"" и\ RECtCLiD ЗОіПП

I ■ I і 4

д — знаки на разовій упаковці; е — знаки рециклінгу з указу­ванням пакувального матері­алу, що переробляється

Рис. 12.2. Символи і знаки екологічного спрямування, що використовуються для маркування упаковки

В Україні підготовлено проект ДСТУ «Споживча тара і паку­вання. Маркування. Загальні вимоги». Цей документ передбачає особливості маркування будь-якої упаковки, у тому числі і полі­мерної, з наведенням ідентифікації пакувального матеріалу, сим­волу кільця Мебіуса, який характеризує особливості переробки і код підприємства.

Для ідентифікації матеріалу вводиться відповідна нумерація і скорочення.

Додатково використовують скорочені назви матеріалу, напри­клад, ПЕТ — РЕТ, 1; ПЕВГ — ШРЕ, 2; ПВХ — PVC, 3; ПЕНГ — LDPE, 4; ПП — РР, 5; ПС — РS, 6 і т. д. до 19.

На кожний ящик із зовнішньої сторони наносять маркування методом відбитку від преформи із зазначенням: назви і (чи) товар­ного знака підприємства-виробника, місця та року виготовлення, позначення стандарту. Допускається нанесення на транспортну тару додаткових відомостей методом гарячого тиснення, штам­пуванням, легкої аплікації чи іншими способами, які забезпечу­ють чітке маркування та необхідну якість за погодженням між виробником і замовником. Транспортне маркування вантажу (па­кета) передбачає нанесення маніпуляційних знаків «Обережно від нагрівання», «Крихке» тощо.

Для пакетів передбачено вкладання у кожну упаковку ярлика або наклеюванням його на вільне місце від транспортного марку­вання з нанесенням: найменування підприємства-виробника і йо­го товарного знака, найменування і марка матеріалу, тип і розмір пакета, кількість пакетів в упаковці, номер пакувальника, позна­чення нормативно-технічної документації на пакеті. Транспортне маркування додатково передбачає нанесення маніпуляційних знаків: «Боїться вологи», «Боїться нагрівання», «Боїться опадів» тощо.

На маркуванні можуть бути нанесені певні сертифікаційні знаки, що наносять на стаціонарну частину кожної одиниці сер­тифікаційної продукції, або на кожну пакувальну одиницю това­ру. У випадку необхідності використовують спеціальні технічні засоби (ярлики, стрічки тощо). Маркування товарів знаками від­повідності здійснюється способами, які забезпечують чітке зо­браження цих знаків, їх стійкість до зовнішніх впливів чинників, а також довговічність протягом встановленого строку служби чи придатності продукції. При цьому виконання знака має бути кон­трастним на фоні поверхні, на яку він нанесений.

Особливу увагу потрібно приділяти знакам відповідності, за­хищеним від підробки (комп'ютери, аудіо-відео товари тощо).

В окремих країнах для їх маркування використовують єдиний захищений номерний голографічний знак. Для частини товарів може застосовуватись знак відповідності вимогам пожежної без­пеки, знак проходження гігієнічної оцінки, знак відповідності на­ціональної системи сертифікації певної країни з наведенням аб­ревіатур органу, який видав сертифікат.

12.2. Маркування товарів

Маркування товарів уважається невід'ємною складовою час­тиною виробів. Воно забезпечує споживачів актуальною інфор­мацією про відповідний товар і тару та упаковку, а також відо­бражає якість і безпечність продуктів. При цьому обов' язковою є інформація, передбачена законодавством, і додаткова інформація часто рекламного спрямування. Для товарознавців цінними є ві­домості про основні споживні властивості і характеристику това­ру щодо складу, перелік використаної сировини, харчових доба­вок, калорійність, вміст у них шкідливих для здоров'я речовин порівняно з вимогами стандартів, а також протипоказання при окремих захворюваннях.

Маркування може передбачати правила й умови безпечного зберігання товару. В цілому маркування являє собою комплекс відомостей у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових зна­ків (умовних позначень) і їх комбінацій, які наносять залежно від конкретних умов безпосередньо на товар, упаковку (тару), ярлик (бірку) або етикетку.

Важливе місце займає якість і розміщення знаків як особливих засобів інформації. Вони в основному базуються на текстовій ос­нові. Це обумовлено здатністю знаків стисло представити інфор­мацію про об' єкт з виділенням серед монотонної маси текстової інформації. Особливе значення воно набуває при використанні дво- і більше мовного маркування відповідно до чинного законо­давства, а також сприяє скороченню затрат, збереженню ресурсів і орієнтує споживачів кількох країн або регіональних просторів залежно від типу товару.

На сучасному етапі виникає необхідність у розробленні та за­стосуванні стандартних міжнародних вимог до маркування това­рів і знаків, які можуть стисло і водночас досить повно передава­ти споживачеві важливу інформацію про продукт. В окремих випадках важливі попередження подають у формі спеціальних знаків, які враховують особливі групи споживачів (дітей, інвалі­

дів, хворих на цукровий діабет тощо). Часто використовують до­свід окремих країн або відповідних економічних об'єднань. Час­тина вимог передбачена для маркування товарів країн—членів Світової організації торгівлі (СОТ).

Маркування товарів має відповідати ряду вимог. По-перше, воно має забезпечити всіх учасників товаропросування правди­вою інформацією відповідно до чинного законодавства. По- друге, склад і зміст маркування товарів мають бути достатніми для безпечного поводження з ними. Інформацію, яка необхідна для маркування, отримують із різних джерел відповідно до чин­ного законодавства, нормативних документів або внаслідок від­повідних досліджень, проведених за спеціальними угодами.

Маркування має бути чітким і розбірливим, розміщуватися на фоні, контрастному відносно кольору упаковки та стійким до кліматичних факторів. Воно повинно зберігатися протягом усьо­го допустимого терміну використання товару. У зв'язку з цим ураховуються особливості маркованого товару і прогнозується належна якість зображення.

Вимоги до маркування, місце розташування, способи нане­сення, якість виконання та його контроль передбачені відповід­ною нормативною документацією.

Знаки у складі маркування для більшості товарів повинні бути простими графічно, зрозумілими споживачам і відповідати ви­значеній логіці для можливої їх ідентифікації та розміщення на об'єкті маркування. Дуже важливо досягати легкого розпізнаван­ня знаків, відмінності від інших, але одні й ті самі знаки повинні мати однакове значення незалежно від виду маркованого товару та його функцій.

Використання знаків більш ефективне в тих випадках, коли воно адекватно, зрозуміле споживачам і зручне для них.

Продовольчі товари повинні містити такі відомості, які роз­міщуються на упаковці, етикетці, листі-вкладнику до кожної одиниці товару. В окремих випадках можуть бути інші способи маркування. Найбільш важливими елементами маркування є: на­йменування продукту, його вид, країна, фірма-виробник, маса або об' єм продукту, перелік основних рецептурних компонентів, які входять до складу продукту, у тому числі і харчові добавки. Продовольчі товари повинні включати матеріали щодо харчової (вміст білків, жирів, вуглеводів) і енергетичної цінності, для про­дуктів дитячого, дієтичного і профілактичного харчування вміст вітамінів, у деяких — мінеральних речовин. Важливим є зазна­чення терміну придатності або кінцевої дати використання, дати

виготовлення чи терміну зберігання. Напівфабрикати і продукти дитячого харчування повинні містити інформацію про спосіб приготування. Біологічно активні харчові добавки включають рекомендації щодо їх використання, умов застосування або за­стереження відносно їх споживання при відповідних захворю­ваннях чи іншому стані людини. Додатково можуть містити інші відомості, передбачені державними стандартами, санітар­ними правилами і нормами та правилами продажу продоволь­чих товарів.

Кабінет Міністрів України затвердив перелік товарів, інфор­мація про яких може викликати відповідні побічні дії при певних захворюваннях. До них відносяться біологічно активні добавки до їжі, харчові добавки і харчові продукти, які містять ці добавки, харчові продукти нетрадиційного складу з додаванням до них не­властивих їм компонентів білкової природи.

Перелік медичних протипоказань для застосування при окре­мих видах захворювань визначається постановою Головного державного санітарного лікаря України. Наступним рішенням було введення маркування харчової продукції з включенням ге­нетично модифікованої сировини. Для цього на етикетку, ярлик або листок-вкладку повинна бути нанесена відповідна інфор­мація.

Споживчу інформацію про тютюнові вироби регламентує державний стандарт. В окремих країнах передбачені відповідні вимоги до маркування цих виробів.

Непродовольчі товари з урахуванням їх виду і певних спожив­них властивостей повинні містити такі дані: найменування това­ру, країни, фірми-виробника (допускається позначення буквами латинського алфавіту), призначення або застосування, основні властивості і характеристика, правила і умови ефективного та безпечного використання, інші відомості згідно із законодавст­вом країни, вимогами державних стандартів щодо окремих не­продовольчих товарів і правилами їх продажу. Ця інформація по­винна бути розміщена на упаковці або етикетці товару, викладена в технічній (експлуатаційній) документації, що прикладається до товару.

У Російській Федерації окремо нормуються вимоги для біль­шості непродовольчих товарів і окремо — для парфумерно- косметичних товарів, а також передбачені певні вимоги окреми­ми нормативно-технічними документами. Особливу увагу звер­тають на маркування товарів побутової хімії, дитячих іграшок тощо.