1. Суть, значення і завдання дивідендної політики підприємства.

На розподіл прибутку підприємств, створених у формі акціонерних товариств, значною мірою впливає обрана дивідендна політика, яка являє собою сукупність принципів і методів виплати дивідендів відповідно до задач фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу. Дивіденд – частка прибутку акціонерного товариства, який щорічно розподіляється серед акціонерів після сплати податків, відрахувань на розширення виробництва, поповнення резервів.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розподілу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Відповідно, дохід акціонерів складається з двох частин: спожитої і капіталізованої.

Дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів чи утримувати їх для реінвестування.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду. Дана політика – як і політик управління структурою капіталу – має суттєвий вплив на ціну акцій товариства. Основна модель ціни акцій показує, що якщо товариство дотримується політики виплати більшої дивідендної готівки, то дивіденд зростатиме, а ціна акції буде мати тенденцію до підвищення. З іншої сторони, якщо наявні грошові виплати дивідендів підвищуються, то потім будуть інвестуватись менші кошти, очікуваний майбутній рівень їх зростання знижуватиметься, а це пригнічуватиме ціну акції. Тому дивідендна політика встановлює цей баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, що максимізує ціну акцій.

Розробка ефективної дивідендної політики базується на використанні наступних принципів:

1) збалансування різноманітних інтересів акціонерів, кредиторів та самого акціонерного товариства як суб’єкта господарювання;

2) врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприємства;

3) використання не менше 5% чистого прибутку на формування резервного капіталу акціонерного товариства до досягнення ним 25% статутного капіталу;

4) врахування різниці в інтересах дрібних і великих (стратегічних) інвесторів;

5) формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

6) розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можливостей акціонерного товариства;

7) врахування різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

8) врахування фактору ризику.

Таким чином, оптимальна дивідендна політика як один з елементів управління фінансами являє собою поєднання двох протилежних мотивацій, тобто прагнення акціонерів одержати максимально високі дивіденди на акції, що забезпечит їх високу ціну на фінансовому ринку, та полегшити доступ підприємства до зовнішніх фінансових джерел і досягти мінімізації витрат при їх залученні. Отже, необхідно досягти оптимального співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком. Спрощено систему розподілу прибутку у звітному періоді можна представити настпуним чином: частина прибутку виплачується у вигляді дивідендів, інша – реінвестується в активи підприємства. Тобто дивідендна політика певною мірою визначає розмір зовнішніх джерел фінансування.

Реінвестування – більш прийнятна, відносно дешева і поширена форма фінансування акціонерного товариства. Воно дозволяє запобігти додатковим витратам, що мають місце при додатковому випуску акцій. Крім того, ще однією перевагою реінвестування є збереження системи контролю за діяльністю підприємства, оскільки кількість акціонерів не змінюється.

Виходячи з усього наведеного, можна виділити такі основні завдання дивідендної політики:

1) забезпечення постійних дивідендів для зацікавлення акціонерів та інших суб’єктів, що функціонують на фінансовому ринку;

2) мінімізація витрат по залученню зовнішніх джерел фінансування шляхом реінвестування прибутку під визначені інвестиційні проекти;

3) підтримка іміджу товариства на ринку шляхом підтримання стабільного чи зростаючого курсу акцій та виплати дивідендів;

4) зниження податкового впливу через вірний вибір використання прибутку.