99. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України.

- тимчасовий орган влади, утворений з метою правового оформлення нового статусу Західної України після вступу на її територію Червоної армії у вересні 1939 р. 26 жовтня 1939 р. відкрились Народні Збори Західної України і був затверджений порядок денний: 1. про державну в ладу в Західній Україні; 2. про входження Західної України до складу УРСР; 3. про конфіскацію поміщицьких земель; 4. про націоналізацію банків і великої промисловості. 27 жовтня Народні Збори затвердили Декларацію про передачу влади в Західній Україні Радам депутатів трудящих і про звернення до Верховної Ради СРСР з проханням про прийняття Західної України до складу СРСР і включення її до складу УРСР. 28 жовтня Народні Збори прийняли Декларацію про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих державних урядовців – уся земля з її надрами, всі ліси і ріки оголошувались всенародним добром, тобто державною власністю; а також про націоналізацію банків і великої промисловості – усі цінності банків, усі великі фабрики, заводи, усі копальні і залізниці оголошувались всенародним добром, тобто державною власністю. На заключному засіданні депутати обрали Повноважну комісію, якій доручили від імені Народних Зборів вручити ці Декларації Верховним Радам СРСР і УРСР і просити увести Західну Україну до складу СРСР з входженням її до УРСР.

На позачерговій 5-ій сесії ВР СРСР 31 жовтня було заслухано заяву Повноважної комісії і 1 листопада ВР СРСР ухвалила задовольнити прохання Народних Зборів, і Верховній Раді УРСР було запропоновано прийняти Західну Україну до складу УРСР. Відтак, на позачерговій 3-ій сесії ВР УРСР 13-15 листопада 1939 р. було розглянуто заяву Повноважної комісії і постановлено прийняти Західну Україну до складу УРСР. Указом Президії ВР СРСР 4 грудня 1939 р. було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславівську і Тернопільську області у складі УРСР. Указом Президії ВР УРСР 17 січня 1940 р. повністю було скасовано старий адміністративно-територіальний поділ на повіти і волості, а натомість створено райони.

100. Державне будівництво в західних областях урср

17 вересня 1939р.війська Червоної армії відповідно до таємного протоколу Молотова–Ріббентропа ,підписаного між СРСР та Німеччиною у серпні 1939р.,вступили на територію Західної України і Західної Білорусі .На території Західної України , офіційно долученої до складу УРСР, було створено шість областей – Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку. У новостворених областях негайно розпочалися соціально-економічні, політичні та адміністративні заходи з радянізації краю: заборонялася діяльність усіх українських партій, закривалися громадські, культурні, наукові, промислові та кооперативні товариства, установи.

На західноукраїнських землях було проведено певні соціально-економічні перетворення –радянізація. Радянізація-це перетворення в Західній Україні ,що ґрунтувалась на моделі побудови соціалістичного суспільства в СРСР у-30-ті рр. Радянізація передбачала такі заходи .1)У сільському господарстві :конфіскація поміщицьких і монастирських земель та їх розподіл ,створення колгоспів .2) У промисловості і фінансах :націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків ,запровадження 8-годиного робочого дня ,установлення контролю над виробництвом .3)У державній розбудові :проведення виборів до Рад, створення робітничих загонів ,селянської міліції . Радянізація супроводжувалась українізацією ,що відповідало інтересам населення. «Культурна революція» передбачала ствердження радянської системи цінностей.

Сталінський режим не допустив існування тут жодної політичної сили за винятком більшовицької партії. Всі українські, польські та єврейські політичні партії, що раніше існували в Західній Україні, змушені були припинити свою діяльність. Частина з них оголосила про свій саморозпуск. Припинили свою діяльність усі колишні культурно-освітні, кооперативні, фінансово-економічні та інші товариства. Всі елементи громадянського суспільства були в короткий час повністю ліквідовані, а нові громадські організації радянського типу, в тому числі профспілки, комсомол, творчі спілки тощо, являли собою не що інше, як філію партійно-державних органів. Це означало, що політична система на західноукраїнських землях приведена в повну відповідність із тією, що вже існувала на решті території СРСР. Основним принципом кадрової політики режиму на західних землях України стало те, що на всі важливі посади перших керівників призначалися працівники, що прибули за скеруванням ЦК КП(б)У, всесоюзних і республіканських наркоматів. В управлінні націоналізованою промисловістю запанувала жорстка централізація, яка практично не залишала простору для самостійних рішення господарських керівників, інженерів та техніків. Ідею колективізації підтримала лише частина найбіднішого селянства, тоді як основна маса сільського населення не виявляла бажання вступати в колгоспи.Поспіх в одержавленні засобів виробництва і торгівлі, коли незважаючи на політичну та економічну недоцільність було націоналізовано сотні дрібних, фактично ремісничих підприємств, магазинчиків, кіосків, а також демонтаж розгалуженої системи західноукраїнської кооперації, надмірне скорочення приватної торговельної мережі, бюрократична неповороткість нових управлінських структур у сфері виробництва і обслуговування призвели до значних перебоїв у постачанні населення товарами першої необхідності. Дефіцитом стали білий хліб, м'ясо і м'ясопродукти, а в окремих районах навіть сіль і мило. За порівняно незначний час небачене виросли черги в магазинах, різко стрибнули вверх базарні ціни, розцвіла спекуляція.

Одним із найважливіших засобів подальшого зміцнення своїх позицій і вирішення ідеологічних завдань тоталітарний режим вважав культуру. Тому незважаючи на внутрішні проблеми, на потреби культурного будівництва в західних областях були виділені значні кошти, які спрямовувались передусім на розширення мережі шкіл, культурно-освітніх закладів, подолання неписьменності, що знаходило схвалення місцевого населення. Режим поставив собі на службу науку, освіту. Підпорядкувавши своєму безпосередньому контролю сільські культурно-освітні, мистецькі і наукові інституції, радянська влада відразу заходилася їх розбудовувати у потрібному напрямі.

Унаслідок проведених реорганізацій музеїв, бібліотек, клубів і товари більша частина їх взагалі припинила свою діяльність, а нові часто функціонували мало ефективно.. Наукове товариство ім. Шевченка, припинили свою діяльність «Просвіт», «Рідна школа», інші національні громадсько-просвітницькі організації. Створені у Львові за радянськими зразками обласні організації республіканських творчих спілок: письменників, художників, композиторів стали зручним засобом партійного контролю за літературно-мистецьким процесом і управління ним. Система політичної цензури стала на західноукраїнських землях всеохоплюючою. Випуск газетної і книжково-журнальної продукції без попередньої цензури був заборонений.

З небаченими раніше труднощами зіткнулося релігійне життя. Всі церкви навчальні заклади, наукові установи та організації підлягали ліквідації ; майно — конфіскації. Вже восени 1939 р. припинили свою діяльність Богословська академія, Львівська, Перемишльська, Станіславська єпархія, духовні семінарії, Богословське наукове товариство (всі греко-католицькі церкви). Понад 40 греко-католицьких священиків було депортовано, близько ста змушені були протягом 1939—1940 рр. покинути свої парафії переслідування з боку влади. Утисків зазнали також і представники конфесій. Усе це викликало в суспільстві напруженість і невдоволення.