- •1.Суспільно-політичний устрій Скіфської держави.
- •3. Держава антів. Її суспільно-політичний лад.
- •4. Формування державності у східних слов’ян та утворення Київської держави
- •7. Державний лад Київської держави
- •8.Джерела права:
- •10. Цивільне право за Руською правдою.
- •11.Кримінальне право за руською правдою.
- •12. Суд і судочинство у Київській державі.
- •14. Особливості суспільного ладу Галицько-Волинської держави.
- •15.Центральні органи влади і управління Галицько-Волинської держави.
- •16. Місцеві органи управління у Галицько-Волинській державі.
- •17. Судові органи і особливості правової системи Галицько-Волинської держави.
- •18. Литовське захоплення
- •19. Захоплення Галичини Польщею у 1349 році та його наслідки
- •20.Організація управління Галичиною у складі Польського королівства.
- •21Кревська, Городельська Люблінська і Берестейська унії. Їх причини і наслідки.
- •22. Утворення Речі Посполитої: причини і умови
- •1 Липня 1569р. – Люблінська унія Польщі та Литви
- •23. Правове становище українських земель в складі феодальної Речі Посполитої.
- •24. Центральні органи влади і управління Речі Посполитої та їх діяльність на українських
- •27. Характеристика цивільного права за Литовськими статутами.
- •28.Характеристика сімейного права за Литовськими статутами
- •31. Судові органи і процесуальне право за Литовськими статутами
- •32. Трибунал Луцький:порядок формування, склад, причини ліквідації.
- •34. Ординація війська запорозького реєстрового 1638 року. Зміст і оцінка.
- •35.Утворення Гетьманщини 1648-54.
- •36. Рішення Переяславської Ради 1654 року та її політико-правові наслідки.
- •38. Суспільний устрій Гетьманщини.
- •39.Діяльність центральних органів Російської держави у Гетьманщині та їх антиукраїнський характер.
- •40. Організація і діяльність Малоросійських колегій в Україні.
- •41. Правління гетьманського уряду та його діяльність у Гетьманщині.
- •43.Місцеві органи влади і управління в Гетьманщині.
- •44. Магдебурзьке право та його поширення в Україні.
- •45. Польсько-литовське законодавство у Гетьманщині.
- •47. Судові органи Гетьманщини.
- •48. Кодифікація права Гетьманщини.
- •49. Причини ліквідації Запорізької Січі і створення Задунайської Січі.
- •51. Причини і наслідки складення Кодексу Гетьманщини 1743 року “Права, за якими судиться малоросійський народ”.
- •52. Джерела і структура Кодексу Гетьманщини 1743р.
- •55. Характер та особливості судового процесу Гетьманщини
- •56.Суд і розправа в правах малоросійських.
- •58. Характеристика судової реформи 1760-1763р.
- •59. Конституція Орлика
- •60. Галицький становий сейм 1775 р.: порядок формування, компетенція та діяльність.
- •62. Органи урядової адміністрації у Галичині і Буковині в складі Австрії
- •63.Органи крайового і місцевого самоврядування у складі Австро-Угорщини.
- •64. Галицьке намісництво: склад, компетенція і діяльність.
- •65. Галицький крайовий сейм: структура, компетенція і діяльність.
- •68. Селянська реформа та її запровадження в Україні.
- •69. Земська реформа 1864 року та її запровадження у Правобережній Україні.
- •71. Прийняття і структура Судових статутів 1864 року.
- •72. Місцеві судові установи за Статутами 1864 року.
- •73. Загальні судові установи за Статутами 1864 року.
- •75. Реорганізація прокуратури та заснування адвокатури за Статутами 1864 року.
- •76.Передумови відродження української держави після I світової війни
- •77. Проголошення Укранської Народної Республіки за Третім Універсалом Центральної Ради.
- •78. Виникнення Центральної Ради та її законодавча діяльність.
- •79. Державний лад і законодавство Гетьманату
- •80. Українська держава за Директорії
- •81. Утворення урср та її юридичне оформлення.
- •82. Утворення Галицької срр та її державний апарат.
- •83.Розпад Австро-Угорщини і проголошення зунр.
- •85. Судові органи зунр
- •86. Окупація західноукраїнських земель після Першої світової війни та її юридичне оформлення
- •87.Перша кодифікація законодавства урср 1922-1927рр. Та їх характеристика.
- •88.Друга кодифікація законодавства урср 1958-1984рр.
- •89. Конституція унр: структура та основні положення
- •90. Утворення урср та прийняття її першої конституції 1919 року
- •91.Утворення срср і зміни в конституційному законодавстві України
- •92. Характеристика конституції урср 1929 року.
- •93. Перебудова державного апарату і порядок його формування за конституцією урср
- •1937 Року.
- •94. Конституція урср 1978 року. Її зміни та доповнення.
- •95. Соціально-політичне становище Західної України в складі Польщі (1921-1939 рр.).
- •96. Соціально-політичне становище Північної Буковини у складі Румунії (1919-1940 рр.).
- •99. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України.
- •100. Державне будівництво в західних областях урср
- •103 . Звільнення Північної Буковини і створення тимчасових органів влади і управління
- •104. Держбудівництво у пн. Буковині 1940-41р.
- •106. Створення упа та її діяльність.
- •107.Створення Української головної визвольної ради 1944 та її документи.
- •108. Перебудова державного апарату урср на воєнний лад у період Другої світової війни.
- •110. Трудове законодавство урср в роки Другої світової війни.
- •111.Кримінальне право в роки Другої світової війни.
- •112. Загарбання Закарпаття Чехословаччиною та його юридичне оформлення.
- •113. Соціально-політичне становище Закарпаття у складі Чехословаччини.
- •115.Звільнення Закарпаття від фашистських загарбників і створення органів народної влади
- •117. Законодавча діяльність Народної Ради Закарпатської України.
- •118. Юридичне оформлення возз’єднання Закарпаття з урср
- •119. Розпад срср і угода про ут ворення Співдружності незалежних держав.
- •120. Прийняття, зміст і значення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.
- •121.Акт проголошення незалежності України. Його характеристика історичне значення.
- •122. Основні положення і значення конституції України від 1996р.
35.Утворення Гетьманщини 1648-54.
Необхідність створення української держави та умов, що сприяли б цьому, виявилися на початку національно-визвольної війни. Тривалий час український народ не мав власної національної держави. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу було поставлено невідкладне завдання — створити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільства в їхній спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Посполитої. Організаторами цієї держави стали козацька старшина та шляхта. На початку лютого 1649 р. Б. Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу. З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація, і населення, що на ній проживало; податки, що збиралися на утримання органів публічної влади; правові норми, як регулятор суспільних відносин. Формування української держави здійснювалося в обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, а й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні. Вищий ешелон влади — генеральний уряд. Його повноваження поширювалися на всю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська — військова, або генеральна, або чорна рада. Передбачалося, що в неї входять всі, хто належить до війська, і вона буде вирішувати найважливіші питання життя України: ведення війни, вибори гетьмана і генеральної старшини тощо. Але через свою велику чисельність і різний соціальний склад вона мала анархічний характер. її важко було скликати, нею важко було керувати. її рішення були непередбачуваними, могли стати небезпечними для гетьмана і старшинсько-шляхетської верхівки. Тому військова рада не була і не могла бути постійно діючим обов'язковим органом. її скликали в разі неминучої потреби. Інколи вона збиралася всупереч намірам гетьмана і генеральної старшини. Поступово (з липня — серпня 1648 р.) її почала заміняти старшинська рада, яка здебільшого складалася з генеральних старшин та полковників, а інколи — й сотників.
Генеральний уряд очолював гетьман з його найближчими помічниками, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових і судових функцій. Він видавав універсали — загальнообов'язкові нормативні акти. Багато з них присвячувалося організації та діяльності державних інституцій. Від нього також залежало скликання рад — військової і генеральної старшини. Він був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем («Tie усі полки були при гетману...»).
Першим гетьманом вільної України став Б. Хмельницький. Спочатку у січні 1648 р. його було обрано гетьманом Війська запорізького — головнокомандувачем повсталих запорізьких та реєстрових козаків. Через рік, після перемоги під Корсунем, Б. Хмельницький оголосив себе гетьманом звільненої України: «Правда, что я малый и незначительный человек, но Бог дал мне, что я есть едино-владец и самодержец русский». Самовидець розповідає, що після втечі з-під Корсуня польських загонів, а з ними обох коронних гетьманів українське військо умовило Б. Хмельницького прийняти владу над усією визволеною Україною, він одержав клейноди збіглих коронних гетьманів — їхні булави й бунчуки. 1650 р. в руках Хмельницького зосередилася фактично самодержавна влада. Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини. Генеральних старшин обирала рада генеральної старшини, або старшинська рада. В інших випадках їх призначав гетьман. Вони керували окремими галузями управління, мали титул «вельможа». Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їхнє матеріальне забезпечення. Генеральний обозний був першим державцем після гетьмана, генеральний бунчужний — головним охоронцем знаків гідності гетьмана і військових з'єднань, виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний писар керував зовнішніми зносинами, йому була підпорядкована канцелярія. Генеральний суддя (спочатку один, а згодом — двоє суддів) очолював вищий судовий орган — апеляційну інстанцію для полкових та сотенних судів. Дослідники припускають, що саме посада генерального судді була другою після гетьмана. Генеральний підскарбій завідував державною скарбницею.
Хмельницький вже на початку війни визначив етнічну територію України, яку належало звільнити з-під влади Польщі. Кордон з нею передбачалося прокласти по Віслі. 1654 р. звільнена територія України вже охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та значну частину степу на півдні. Загалом вона сягала: на заході — до р. Случ, на сході — до російського кордону, на півночі — до басейну р. Прип'ять, на півдні — до степової смуги. Площа України дорівнювала приблизно 200 тис. км. Хмельницький називав її по-старому — Руська земля, Русь. Колишні польські воєводства, звідки була вигнана Польська адміністрація, поділялися на полки та сотні. Апарат державної влади й управління, що формувався, потребував матеріального забезпечення. З цією метою збиралися податки. Але ними обкладалися лише міщани та селяни. Б. Хмельницький намагався поєднати ідеї козацької соборності з традиціями старої українсько-руської державності, які зберігалися й за часів панування в Україні Литви та Польщі На ці традиції він спирався у своєму прагненні створити Руське князівство. Але особливість української держави, що складалася, виявилася, зокрема, у виборності органів публічної влади та їхній фактичній підзвітності виборцям з помітною роллю колегіальних установ — рад різних рівнів. Це дає змогу стверджувати, що в українській державності була започаткована можливість республіканської форми правління. На користь цієї думки свідчить і те, що Б. Хмельницький негативно ставився до монархічних інститутів і не раз публічно засуджував їх. Втім це не заважало йому претендувати на сильну владу, щоб протистояти своїм політичним супротивникам як в Україні, так і за її межами. За Зборівським і Білоцерківським договорами Україна визнавалася автономною частиною Речі Посполитої. Проте український народ виступав проти замирення з Польщею, яка не задовольняла його справедливі вимоги і мала намір ліквідувати українську державність. Найбільше обурення українців викликало повернення, за останнім договором, шляхти до своїх земель, яке реально загрожувало втратою завойованих здобутків. Все це породжувало політичну нестабільність в Україні, загострювало соціальні суперечності. Селяни й міщани вбивали шляхту, орендарів, урядників, знищували їхнє майно. Стали з'являтися опозиційні до гетьмана групи і серед старшинства. Український народ дедалі більше переконувався, що тільки власна незалежна держава захистить його свободу і православну віру. Він наполегливо виступав за те, щоб продовжувати війну за визволення до повної перемоги. Через це Україна фактично і юридично розірвала Білоцерківський договір і продовжувала боротьбу з Польщею до повної незалежності від неї.
Величезна історична заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він обрав єдино правильний шлях до незалежності у вигляді соціального компромісу. Він проводив гнучку політику: визнавав соціально-економічні вимоги селян, але не відмовлявся й від захисту інтересів старшини і шляхти. У такий спосіб він пом'якшив напруження в суспільстві, замирив населення і після блискавичної перемоги під Батогом рішуче узяв курс на створення незалежної держави.