64. Галицьке намісництво: склад, компетенція і діяльність.

Після першого поділу речі посполитої (1772р) частина укр. Земель відійшла до Австрії . До 1849 р нею управляло призначуване імператором губернське управління на чолі з губернатором. Цей орган управління був колегіальним і не передбачав одноособової відповідальності губернатора краю за прийняті ни рішення. Буржуазно демократична революція в Австрії 1848 р. зумовила реформування держ апарату імперії. У процесі реформування центральних та місцевих органів управління були створені НАМІСНИЦТВА на чолі з намісниками.Відтоді на керівника краю поклали усю відповідальність за стан введеня справ у ньому.Намісницьке правління було вищим урядовим органом кожного краю у сфері політичного і поліцейського управління релігії та освіти торгівлі та промисловості ремесел будівництва . Галичина була поділена на 74 повіти(староства) які підпорядковувались намісництву. Намісника призначав особисто губернатор. Повітових старост призначав мініст внутрішніх справ. Про усі найважливіші події в краї намісник мав негайно доповідати вищим органам(міністерствам) Він мав право контролювати прессу театри займався справами іноземців . Намісництво було наділене такими повноваженнями право наданя статусу дворянина вставлювати в межах краю збори для допомоги потерпілим від стихійних лих. У сфері релігії намісництво призначало священників створення нових парафій. Засоби примусу грошові покарання та арешти. Усі справи умовно можна було поділити на 2 вида ті що було необхідно здійснювати у присутності правління й ті що можна було вирішувати без присутності правління. Усі рішення намісництва приймались простою більшістю голосів.

65. Галицький крайовий сейм: структура, компетенція і діяльність.

Революція в Австрії 1848 року поклала кінець існуванню станового сейму, і зрозуміло, що в цей період у Галичині не було свого органу самоврядування, і таким чином населення краю було позбавлене права участі в місцевих представницьких установах. Тому австрійський імператор Франц-Йосиф І створив у 1861 р. Галицький крайовий сейм, який діяв на підставі “Крайового статуту і сеймової виборчої ординації для королівства Галичини і Володимерії з Великим князівством Краківським”.Звернуто увагу, що австрійська конституція 1867 р. закріплювала принцип рівних прав для всіх громадян держави, однак фактично цей принцип порушувався. Доказом цього був закон про вибори до Галицького крайового сейму, оскільки він забезпечував інтереси панівних класів, вибори мали яскраво виражений класовий характер і були нерівними для окремих соціальних груп населення.Кількісний склад Галицького сейму на початку існування становив 150 депутатів: 9 вірилістів (3 львівських архієпископів, 4 єпископів, 2 ректорів університетів) та 141 обраних депутатів від курій (великої власності – 44, торгових і промислових палат – 3, міст – 20, сільських громад – 74). Згодом Галицький сейм налічував 161 депутата і складався з 12 вірилістів і 149 депутатів, обраних у куріях: великої власності – 44, торгових і промислових палат – 3, міській – 28, сільських громад – 74. У національному відношенні депутати Галицького крайового сейму були переважно поляками, лише у 1913 р. українців було 31 депутат, що становило п’яту частину всіх де путатів сейму.Законодавча функція Галицького сейму поділялася на три головних групи і одну додаткову. У трьох головних групах сейм мав право приймати закон, у додатковій міг тільки вимагати прийняття нових законів, відміни або зміни вже існуючих законодавчих актів, прийнятих центральним парламентом.Сейм формально здійснював контроль за діяльністю намісника. Бюджетні права сейму обмежувалися збором місцевих податків. У галузі місцевого самоврядування сейм здійснював нагляд над повітовими, міськими і сільськими органами, рішення яких часто вимагали затвердження сейму або його виконавчого органу – крайового виділу (комітету). Сейм повинен був скликатися у Львові імператором на чергові сесії один раз на рік, надзвичайні – у міру необхідності. Час тривання сесії не визначався; за традицією відбувалися в рік дві кількатижневі сесії. Безпосереднє керівництво і головування на засіданнях сейму належало крайовому маршалку або його заступнику, які призначалися з членів сейму імператором терміном на шість років. Питання, які виносилися на обговорення і вирішення сейму, попередньо готувалися постійними комісіями, що створювалися з числа депутатів. Пропозиція депутата повинна була бути підтримана принаймні 15 підписами і вважалася прийнятою, якщо одержала абсолютну більшість голосів при участі більше як половини депутатів сейму. Прийняті проекти законів крайовий маршалок через намісника передавав урядові для імператорського затвердження, і лише після санкції імператора закон набирав чинності. Постійнодіючим виконавчим органом Галицького крайового сейму був крайовий виділ (комітет), який складався з маршалка і шести членів, які очолювали відповідно шість департаментів. Розпорядження даного органу приймалися більшістю голосів, але за маршалком залишалося право зупинити їх введення в дію і подати через намісника на розгляд імператору. У липні 1914 року австрійський імператор Франц-Йосиф І санкціонував новий виборчий закон, розпустив Галицький сейм і призначив нові вибори, які повинні були відбутися в жовтні 1914 року. Проте в зв’язку з початком Першої світової війни призначені вибори не відбулися, і новий виборчий закон до Галицького сейму не був запроваджений у життя.

67.Зібрання малоросійських прав 1807 року. Структура та характеристика. 1767р. за доручення президента Малоросійської колегії Рум'янцева під керівництвом секретаря комісії Безбородька був складений «Екстракт малорос. прав»- збірник систематизованих витягів з правових норм, що в різний час діяли в Гетьманщині. Збірник складається із вступу та 16 розділів(про головне управління в Малоросії; про малорос. суди та порядок розгляду справ у них; про міста, шляхту, козацтво; про маєтки державні; про прибутки державні; про ревізії; про комісаріат; про пільги та маєтки шляхти; про духівництво, його пільги та маєтки; про малорос. чиновників; про артилерію; про простий народ; про греків), до деяких з них додано копії найважливіших законодавчих актів.  У вступі викладено зміст імперського указу про створення Кодифікаційної комісії,  указу про вибори депутата Кодифікаційної комісії від Малорос. колегії, розпорядження П. О. Рум'янцева та ухвала Малорос. колегії про складання «Е. м. п.».  До збірника було додано «Інструкцію про суди 1730» і копію «Відомостей про чини 1765». Більшість матеріалів «Е. м. п.» визначала правове становище укр. шляхти, козацької старшини, духівництва, службовців військ.-адмін. апарату, верхівки міського населення. Визначалися види держ. власності (переважно на землю), порядок розпорядження і користування нею. Значну кількість актів, зібраних в «Е. м. п.», присвячено питанням держ. та адмін. права. У 1-му розділі визначалося правове становище центр. органів управління, частково — суд. Організація, наводилися акти про відновлення та ліквідацію гетьманства і статус Генерального Військ. суду, Генерал. скарбової канцелярії та Генерал. рахункової комісії. Докладно висвітлено судоустрій і судочинство. Визначення в «Е. м. п.» взаємовідносин місцевих органів самоврядування з імперськими структурами Росії йшло всупереч офіційному напрямові політики самодержавства на остаточну ліквідацію залишків укр. державності, тому у 1786р. змінили.Підготовлений 1786 в умовах ліквідації автономії України, її полкового адміністративного поділу, автономії органів місцевого управління та запровадження губернського адмін.-територіального поділу, поширення на терит. України дії «Установлення про губернії» (1775), створення намісництв та призначення нового апарату місцевих органів. Щоб узгодити стару адмін. практику з вимогами нового рос. законодавства, чиновники малорос. експедиції Сенату підготували збірник, основою якого стали «Екстракт малоросійських прав» (1767), «Установлення про губернії» (1775), ін. акти держ. влади, прийняті у 1767—86.  Тому збірник містить доповнення і переробку «Екстракту малоросійських прав».