- •1.Суспільно-політичний устрій Скіфської держави.
- •3. Держава антів. Її суспільно-політичний лад.
- •4. Формування державності у східних слов’ян та утворення Київської держави
- •7. Державний лад Київської держави
- •8.Джерела права:
- •10. Цивільне право за Руською правдою.
- •11.Кримінальне право за руською правдою.
- •12. Суд і судочинство у Київській державі.
- •14. Особливості суспільного ладу Галицько-Волинської держави.
- •15.Центральні органи влади і управління Галицько-Волинської держави.
- •16. Місцеві органи управління у Галицько-Волинській державі.
- •17. Судові органи і особливості правової системи Галицько-Волинської держави.
- •18. Литовське захоплення
- •19. Захоплення Галичини Польщею у 1349 році та його наслідки
- •20.Організація управління Галичиною у складі Польського королівства.
- •21Кревська, Городельська Люблінська і Берестейська унії. Їх причини і наслідки.
- •22. Утворення Речі Посполитої: причини і умови
- •1 Липня 1569р. – Люблінська унія Польщі та Литви
- •23. Правове становище українських земель в складі феодальної Речі Посполитої.
- •24. Центральні органи влади і управління Речі Посполитої та їх діяльність на українських
- •27. Характеристика цивільного права за Литовськими статутами.
- •28.Характеристика сімейного права за Литовськими статутами
- •31. Судові органи і процесуальне право за Литовськими статутами
- •32. Трибунал Луцький:порядок формування, склад, причини ліквідації.
- •34. Ординація війська запорозького реєстрового 1638 року. Зміст і оцінка.
- •35.Утворення Гетьманщини 1648-54.
- •36. Рішення Переяславської Ради 1654 року та її політико-правові наслідки.
- •38. Суспільний устрій Гетьманщини.
- •39.Діяльність центральних органів Російської держави у Гетьманщині та їх антиукраїнський характер.
- •40. Організація і діяльність Малоросійських колегій в Україні.
- •41. Правління гетьманського уряду та його діяльність у Гетьманщині.
- •43.Місцеві органи влади і управління в Гетьманщині.
- •44. Магдебурзьке право та його поширення в Україні.
- •45. Польсько-литовське законодавство у Гетьманщині.
- •47. Судові органи Гетьманщини.
- •48. Кодифікація права Гетьманщини.
- •49. Причини ліквідації Запорізької Січі і створення Задунайської Січі.
- •51. Причини і наслідки складення Кодексу Гетьманщини 1743 року “Права, за якими судиться малоросійський народ”.
- •52. Джерела і структура Кодексу Гетьманщини 1743р.
- •55. Характер та особливості судового процесу Гетьманщини
- •56.Суд і розправа в правах малоросійських.
- •58. Характеристика судової реформи 1760-1763р.
- •59. Конституція Орлика
- •60. Галицький становий сейм 1775 р.: порядок формування, компетенція та діяльність.
- •62. Органи урядової адміністрації у Галичині і Буковині в складі Австрії
- •63.Органи крайового і місцевого самоврядування у складі Австро-Угорщини.
- •64. Галицьке намісництво: склад, компетенція і діяльність.
- •65. Галицький крайовий сейм: структура, компетенція і діяльність.
- •68. Селянська реформа та її запровадження в Україні.
- •69. Земська реформа 1864 року та її запровадження у Правобережній Україні.
- •71. Прийняття і структура Судових статутів 1864 року.
- •72. Місцеві судові установи за Статутами 1864 року.
- •73. Загальні судові установи за Статутами 1864 року.
- •75. Реорганізація прокуратури та заснування адвокатури за Статутами 1864 року.
- •76.Передумови відродження української держави після I світової війни
- •77. Проголошення Укранської Народної Республіки за Третім Універсалом Центральної Ради.
- •78. Виникнення Центральної Ради та її законодавча діяльність.
- •79. Державний лад і законодавство Гетьманату
- •80. Українська держава за Директорії
- •81. Утворення урср та її юридичне оформлення.
- •82. Утворення Галицької срр та її державний апарат.
- •83.Розпад Австро-Угорщини і проголошення зунр.
- •85. Судові органи зунр
- •86. Окупація західноукраїнських земель після Першої світової війни та її юридичне оформлення
- •87.Перша кодифікація законодавства урср 1922-1927рр. Та їх характеристика.
- •88.Друга кодифікація законодавства урср 1958-1984рр.
- •89. Конституція унр: структура та основні положення
- •90. Утворення урср та прийняття її першої конституції 1919 року
- •91.Утворення срср і зміни в конституційному законодавстві України
- •92. Характеристика конституції урср 1929 року.
- •93. Перебудова державного апарату і порядок його формування за конституцією урср
- •1937 Року.
- •94. Конституція урср 1978 року. Її зміни та доповнення.
- •95. Соціально-політичне становище Західної України в складі Польщі (1921-1939 рр.).
- •96. Соціально-політичне становище Північної Буковини у складі Румунії (1919-1940 рр.).
- •99. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України.
- •100. Державне будівництво в західних областях урср
- •103 . Звільнення Північної Буковини і створення тимчасових органів влади і управління
- •104. Держбудівництво у пн. Буковині 1940-41р.
- •106. Створення упа та її діяльність.
- •107.Створення Української головної визвольної ради 1944 та її документи.
- •108. Перебудова державного апарату урср на воєнний лад у період Другої світової війни.
- •110. Трудове законодавство урср в роки Другої світової війни.
- •111.Кримінальне право в роки Другої світової війни.
- •112. Загарбання Закарпаття Чехословаччиною та його юридичне оформлення.
- •113. Соціально-політичне становище Закарпаття у складі Чехословаччини.
- •115.Звільнення Закарпаття від фашистських загарбників і створення органів народної влади
- •117. Законодавча діяльність Народної Ради Закарпатської України.
- •118. Юридичне оформлення возз’єднання Закарпаття з урср
- •119. Розпад срср і угода про ут ворення Співдружності незалежних держав.
- •120. Прийняття, зміст і значення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.
- •121.Акт проголошення незалежності України. Його характеристика історичне значення.
- •122. Основні положення і значення конституції України від 1996р.
18. Литовське захоплення
На початку XIV ст. Литва була сильною державою. її територія сягала далеко за межі етнічного регіону — басейнів Вісли, Німану й Двіни — за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель.
Процесу швидкої консолідації місцевих литовських племен і їх успішній зовнішній політиці сприяло кілька чинників: потужний зовнішній тиск з боку німецьких рицарів, що потребував об'єднання зусиль литовців; послаблення давньоруських земель та боротьба за владу в Золотій Орді, якій були підпорядковані ці території.
Колишня Київська Русь могла сплачувати щедру данину, мала розгалужені торговельні шляхи, була спроможна надати Литві матеріальні ресурси і поповнення до війська. Не останню роль відігравав і династичний чинник — правляча литовська династія мала численних нащадків, що потребували власних уділів.
Інтенсивне зростання Литовської держави почалося за часів правління великого князя Гедиміна (1316—1341). За період його князювання до Литовської держави були приєднані білоруські землі. Після його смерті син Ольгерд (1345— 1377), який посів батьківський престол, рішуче проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям». Під керівництвом Ольгерда в 40—50-х роках XIV ст. почалася литовська експансія в Україну.
Його зусиллями до Литовської держави на початку другої половини XIV ст. була приєднана вся західна частина Сіверщини по річках Сожі, Снову та Десні. Щоб продовжити свої походи на південь від Чернігівщини, Ольгерду довелося побороти татар, які не хотіли уступати литовцям своїх володінь. Після переможної битви над силами Подольської Орди на р.Синюха, притоці Південного Бугу (1363), Ольгерд продовжував захоплювати українські землі.
У 60-х роках XIV ст. литовці заволоділи територіями всієї лівої половини Дністровського басейну, від гирла річки Серет до Чорного моря, басейном Південного Бугу, прибережною частиною південного басейну Дніпра, від гирла річки Рось до моря, а через деякий час всією Київщиною та Переяславщиною.
Одночасно Ольгерд вів боротьбу з Польщею за Волинь, яка дісталася йому внаслідок сорокарічної війни з поляками.
Приєднавши Волинь до завойованих земель, Ольгерд об'єднав області Західної та Східної Русі в одне політичне ціле. Велике князівство Литовське, що мало в своєму складі всі білоруські та майже всі українські землі, стало найбільшим у Європі.
Приєднання до Литви південноруських земель мало відносно мирний характер. Просування литовців на українські землі супроводжувалось як відвертим захопленням територій, так і встановленням взаємовигідних стосунків з пануючою верхівкою на цих землях, що добровільно визнавали литовську зверхність. Так, наприклад, наприкінці 1361 — на початку 1362 р. київський князь і місцеве боярство добровільно визнали владу Ольгерда, надавши йому допомогу в просуванні на схід. Збройне протистояння у боротьбі за українські землі відбувалось переважно між литовцями та іншими чужинцями — претендентами на спадщину Київської Русі. Таку точку зору поділяє більшість сучасних істориків-фахівців з даної проблеми та авторів популярних підручників — О. Бойко, В. Борисенко, В. Смолій, О. Русіна, В. Ульянівський, О. Гуржій та ін.
Ще однією специфічною рисою інкорпорації земель Литви та Південно-Західної Русі у 50—60-х роках XIV ст. було узгодження цього процесу з Сараєм, тобто на договірних засадах з монголо-татарами у формі кондомініуму (сумісне володіння однією територією двома або кількома державами), що передбачав збереження залежності окупованих Литвою територій від татар. Ця залежність тривала до кінця 90-х років XIV ст., коли хан Тохтамиш своїм ярликом відступив українські землі великому князю Литовському. Однак і після цього правлячі кола Литви впродовж 100 років змушені були відкуповуватися від татар регулярними «упоминками».
Саме визнання залежності від татар дало можливість Ольгерду свого часу швидко досягти вражаючого успіху — підпорядкувати собі Київщину, Сіверщину та Поділля і створити державу, де слов'янські землі становили 9/10 загальної площі князівства.
Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управління, в якій лише князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів.
На приєднаних до Литовської держави землях князь Ольгерд посадив князювати своїх синів і племінників. У Києві — сина Володимира, на Поділлі — племінників Юрія, Олександра, Костянтина і Федора. На Чернігівщині також почали княжити родичі Ольгерда. Всі українські землі, що увійшли до складу Литовської держави, вважалися власністю литовської великокнязівської династії. Визнання такої зверхності Литви в державі було своєрідною дякою української і білоруської знаті за ненасильницьку інкорпорацію земель і уладнання справ з татарами, які відтепер хоч і брали данину, але не дошкуляли частими грабіжницькими набігами.
Протягом другої половини XIV — початку XV ст. відбулась часткова асиміляція литовців у потужному слов'янському масиві. Про «ослов'янений» литовських правителів свідчать такі факти: численні шлюбні зв'язки литовської і місцевої знаті, розширення сфери впливу руського православ'я на терени Литовської держави, утвердження «Руської правди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації будування фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації тощо. Все це заохочувало українську верхівку підтримувати литовців, а низи не чинити опору володарюванню Литви.
Наведені факти дали підставу М. Грушевському стверджувати, що Велике князівство Литовське берегло традиції Київської Русі краще, ніж це пізніше робила Московія, а сучасним авторам називати литовське проникнення в українські землі «оксамитовим»1.
Проте такі ліберальні стосунки завойовників-литовців і слов'янського населення не дають підстави вважати Литовську державу XIV ст. продовженням давньоруської державності. Литва внесла певні зміни в устрій України: дещо перебудувала структуру феодальної держави на зразок західноєвропейської; забрала владу з рук українських князів і передала її литовським намісникам. Національна знать залишилася відсунутою від влади на вищих щаблях управлінської системи; повела боротьбу в 70—90 роках XIV ст. з претензіями українського боярства, особливо Київського, на незалежність від литовської правлячої верхівки.
Процес повної асиміляції завойовників не відбувся. Починаючи з правління Ягайла,(1377—1392), у Литовській державі дедалі більше набирали сили тенденції централізму, що, врешті-решт, призвели до ліквідації удільних українських князівств і поступової втрати українськими землями своєї автономії.