62. Органи урядової адміністрації у Галичині і Буковині в складі Австрії

Із середини ХІХ ст. в Австрії вводиться поділ на коронні краї, повіти, містечка та сільські общини. Окрім того були ще судові округи, судові повіти, шкільні райони, фінансові, податкові райони крайової оборони, райони відділень жандармерії.

А) Намісник (крайовий президент)

У 1849 році замість губернаторського управління в Галичині було засновано намісництво на чолі з намісником, а в Буковині – крайове управління, очолюване крайовим президентом. Головна відмінність між намісництвом і губернським управлінням полягає у тому, що в останньому зберігався якийсь елемент колегіальності. Намісник, як і крайовий президент, був єдиновладним начальним головою краю, підпорядкованим виключно вищим властям.

Організаційна структура і компетенція намісництва були визначені імперськими законами 1852 і 1853 рр. До компетенції намісництва входили підтримання буржуазії – поміщицького правопорядку, поліцейський нагляд, питання освіти, релігії, с/г.

Намісник, який стояв на чолі намісництва, зосереджував у своїх руках вище керівництво поліцією, спостерігав за підтриманням спокою та правопорядку, нагляд за дотриманням законів про друк, збори, тощо.

Першим намісником Галичини був великий польський магнат граф Голуховський, останнім – австрійський генерал-полковник Гуйн.

Владі намісника була підпорядкована крайова фінансова дирекція і крайова шкільна рада. Управління намісництвом поділялось на департаменти, очолювані радниками та їх заступниками.

Б) Повітові старости.

Призначались з представників польських заможних класів міністром внутрішніх справ. Компетенція повітових старост визначалась розпорядженням 1843 року, яке було чинним майже до розпаду Австро-Угорщини.

Повітові старости мали широкі повноваження у вирішенні різних господарсько-адміністративних питань, в їх розпорядженні перебувала жандармерія, вони могли використовувати військові частини, розташовані на території повіту. Будучи виконавчою інстанцією вищих державних установ, причому не тільки адміністративних, а й фінансових, військових, торгових, тощо, повітові старости здійснювали функції нагляду за товариствами , об’єднаннями, пресою та органами місцевого самоврядування.

Отже, старостами були створені як місцеві органи управління, наділені великою владою. Основне їх завдання полягало у придушенні будь якого руху, спрямованого проти австрійського владарювання і панування поміщиків та капіталістів. Аналогічні функції у міських і сільських громадах виконували підпорядковані повітовим старостам бургомістри і війти.

В) Сільські війти.

Австрійський уряд не створив низової ланки державного управління і передав владу у домініях – сільських місцевостях – феодалам-поміщикам. З трьох кандидатів, визначених селом, поміщик призначав війта. Його компетенція була незначною. Якщо село мало не менше 30 дворів – війт раз на місяць звільнявся від панщини.

63.Органи крайового і місцевого самоврядування у складі Австро-Угорщини.

Революція в Австрії 1848 року поклала кінець існуванню станового сейму, і зрозуміло, що в цей період у Галичині не було свого органу самоврядування, і таким чином населення краю було позбавлене права участі в місцевих представницьких установах. Тому австрійський імператор Франц-Йосиф І створив у 1861 р. Галицький крайовий сейм, який діяв на підставі “Крайового статуту і сеймової виборчої ординації для королівства Галичини і Володимерії з Великим князівством Краківським”.Звернуто увагу, що австрійська конституція 1867 р. закріплювала принцип рівних прав для всіх громадян держави, однак фактично цей принцип порушувався. Доказом цього був закон про вибори до Галицького крайового сейму, оскільки він забезпечував інтереси панівних класів, вибори мали яскраво виражений класовий характер і були нерівними для окремих соціальних груп населення.Кількісний склад Галицького сейму на початку існування становив 150 депутатів: 9 вірилістів (3 львівських архієпископів, 4 єпископів, 2 ректорів університетів) та 141 обраних депутатів від курій (великої власності – 44, торгових і промислових палат – 3, міст – 20, сільських громад – 74. У національному відношенні депутати Галицького крайового сейму були переважно поляками, лише у 1913 р. українців було 31 депутат, що становило п’яту частину всіх д путатів сейму.Законодавча функція Галицького сейму поділялася на три головних групи і одну додаткову. У трьох головних групах сейм мав право приймати закон, у додатковій міг тільки вимагати прийняття нових законів, відміни або зміни вже існуючих законодавчих актів, прийнятих центральним парламентом.Сейм формально здійснював контроль за діяльністю намісника. Бюджетні права сейму обмежувалися збором місцевих податків. У галузі місцевого самоврядування сейм здійснював нагляд над повітовими, міськими і сільськими органами, рішення яких часто вимагали затвердження сейму або його виконавчого органу – крайового виділу (комітету). Сейм повинен був скликатися у Львові імператором на чергові сесії один раз на рік, надзвичайні – у міру необхідності. Час тривання сесії не визначався; за традицією відбувалися в рік дві кількатижневі сесії. Безпосереднє керівництво і головування на засіданнях сейму належало крайовому маршалку або його заступнику, які призначалися з членів сейму імператором терміном на шість років. Питання, які виносилися на обговорення і вирішення сейму, попередньо готувалися постійними комісіями, що створювалися з числа депутатів. Пропозиція депутата повинна була бути підтримана принаймні 15 підписами і вважалася прийнятою, якщо одержала абсолютну більшість голосів при участі більше як половини депутатів сейму. Прийняті проекти законів крайовий маршалок через намісника передавав урядові для імператорського затвердження, і лише після санкції імператора закон набирав чинності. Постійно діючим виконавчим органом Галицького крайового сейму був крайовий виділ (комітет), який складався з маршалка і шести членів, які очолювали відповідно шість департаментів. Розпорядження даного органу приймалися більшістю голосів, але за маршалком залишалося право зупинити їх введення в дію і подати через намісника на розгляд імператору. У липні 1914 року австрійський імператор Франц-Йосиф І санкціонував новий виборчий закон, розпустив Галицький сейм і призначив нові вибори, які повинні були відбутися в жовтні 1914 року. Проте в зв’язку з початком Першої світової війни призначені вибори не відбулися, і новий виборчий закон до Галицького сейму не був запроваджений у життя. Буковинський крайовий сейм – орган законодавчої влади, створений згідно з указом цісаря від 26 лютого 1861р. Перше засідання сейму відбулося 6 квітня 1861р., а остання сесія проходила з 27 грудня 1912р. до 13 січня 1913р. Припинив своє існування 1918р., коли була створена Румунська Національна Рада.Як законодавчий орган сейм розробляв проекти законів, що діяли на території краю, мав представників в Австрійській Палаті Послів. Закони набували чинності після їх затвердження цісарем.Виконавчий комітет Буковинського сейму – адміністративний та виконавчий орган сейму, створений одночасно з сеймом.Функції сейму:1.Управління ресурсами краю2.Проведення обліку крайових фондів3.Встановлення приналежності до дворянства4.Розміщення жандармських постів5.Управління річковим господарством6.Утримання поштових станцій, лікарень7.Ведення справ з особового складу крайових державних установ.Внаслідок проведення 28 жовтня 1918р. Генерального конгресу Буковини повнота влади перейшла до Румунської Національної Ради. Створення крайового сейму і крайового комітету розглядалось як запровадження самоуправління в масштабі всього краю. У 1862 р. був виданий загальнодержавний закон про місцеве самоуправління, і на цій підставі у 1866р. опубліковано галицький крайовий закон про громади, що став правовою основою самоуправління в Галичині. Згодом Галицький сейм видав ще два громадські закони – у 1889 р. для 30 більших міст і в 1896 р. для кількох сотень менших міст і містечок. Проте найважливішіпостанови всіх трьох законів є, по суті, тотожні.Відповідно до закону 1866 р. створювали повітові громади, що територіально збігалися з адміністративними повітами. Органами повітової громади були повітова рада як керівний та наглядовий орган і повітовий комітет як виконавчий орган. Повітову раду обирали строком на шість років у складі 26 депутатів, яких обирали жителі повіту по чотирьох куріях. Це давало змогу формувати повітову раду як орган поміщиків ібуржуазії.З числа депутатів повітової ради обирали повітовий комітет у складі 7 чоловік. Очолював комітет голова повітової ради (у більшості випадків повітовий староста). Голова ради ставав на посаду після затвердження імператором. Права і обов’язки службовців повітового комітету визначались спеціальними регламентами. Забезпечивши перевагу в радах поміщиків і буржуазії, уряд не передав їм навіть частини реальної влади на місцях. До компетенції повітових органів самоуправління належали: питання бюджету повіту, завідування належним їм майном і установами, шляхи сполучення місцевого значення,боротьба з падежем худоби і з шкідниками сільського господарства,піклування про місцеву торгівлю і промисловість, піклування про народну освіту і охорону здоров’я, розкладка податків і нагляд за діяльністю органів міського і сільського самоуправління. Вони не мали примусової влади, не могли виконувати свої рішення і повинні були діяти через повітового старосту, який мав право зупинити виконання будь-яких рішень повітової ради під приводом їх невідповідності до законів держави або недоцільності, а намісникові належало право розпуску повітових рад.Рішення повітових рад у багатьох питаннях мали бути затверджені вищестоящими органами. Основними прибутками, якими розпоряджались повітові органи самоуправління, були додатки до безпосередніх податків,але їх розмір не міг перевищувати 20%. В іншому випадку потрібно було мати згоду крайового сейму, який завжди схилявся до збільшення розміру. міські і сільські ради обиралися жителями міст і сіл за наявності майнового цензу по трьох виборчих групах. Автоматично входили до складу рад поміщики.Виконавчим органом рад були обрані ними міські і сільські управи (в більших містах магістрати). Бурмистри в містах і війти у селах затверджувалися повітовими старостами.Вибори до міських і сільських рад проводили, як і до австрійського парламенту та Галицького сейму, під сильним тиском з боку місцевих урядових органів. На них, як відзначав з трибуни австрійського парламенту один з галицьких депутатів, накладались штрафи за нібито поганий санітарний стан, їм відмовляли у наданні допомоги під час стихійного лиха, чинили труднощі в еміграції.Жидачівський повітовий староста (нині Львівської області), наприклад, у 1900 р. відмовив жителям с. Побережне у допомозі з приводу повені,посилаючись на вибори. “Восени будуть вибори, – сказав він, – і як будете мати розум, отримаєте допомогу. Як будете за урядом, то і уряд буде за вами].Органи крайового і місцевого самоуправління у Галичині, як урядові органи служили, інтересам буржуазії і поміщиків. Якщо ж іноді це самоуправління і було більш демократичним, ніж урядові органи, то такою ж мірою воно захищало існуючі порядки і всіма способами підтримувало інтереси заможних верств населення. Галицький сейм, повітові, міські і сільські ради мали яскраво виражений класовий характер, перебували у повній залежності від австрійського уряду, були знаряддям колоніального управління західноукраїнськими землями.