39.Діяльність центральних органів Російської держави у Гетьманщині та їх антиукраїнський характер.

З 1663 р. Україна мала одночасно двох гетьманів: Правобережного та Лівобережного. Гетьманів обирала Генеральна рада, термін їх перебування на посаді не регулювався. Як виняток, за відсутності законно обраного гетьмана його іноді призначали. З 1671 року в Правобережній Україні гетьманів уже не обирали. Влада гетьмана не поширювалася на Запорозьку Січ і Слобідську Україну, які підлягали безпосередньо царській адміністрації. 1659 року Ю. Хмельницький підписав “ Переясловські статті”,які обмежили право гетьмана на зовнішні відносини; 1665 року І. Брюховецький уклав “Московські статті”, де було записано, що цар лише затверджує гетьмана, а насправді від царя залежала гетьманська влада. 1669 року І. Многогрішний підписав “Глухівські статті”, які заборонили гетьману підтримувати безпосередні дипломатичні зв’язки з іноземними державами. Всі переговори можна було вести лише через царя. 1674 року І. Самойлович уклав “Конотопські статті”, а 1687-го І. Мазепа — “Коломацькі статті”, в яких прямо зазначалося, що вибори і відставка гетьмана можуть відбуватися лише за указами царського уряду, а ст. 19 проголошувала Україну частиною Московської держави.Після виступу Iвана Мазепи Петро I у 1708 р. Решетилівськими статтями обмежив права, свободи і компетенцію новообраного гетьмана I. Скоропадського (1708-1722 pp.), створивши при ньому посаду царського резидента. У 1715 р. він видав указ про заміну виборності полковників і сотників їхнім призначенням гетьманом з кількох рекомендованих кандидатур під контролем царського резидента. Призначені з чужинців полковники не корилися гетьману і зневажали місцеві звичаї. 27 квітня 1722 р. Петро I для управління Лівобережною Україною створив Малоросійську колегію. Вона мала знаходитися у Глухові і складатися з президента, яким призначено бригадира С. Вельямінова, шести офіцерів російських полків, що перебували в Україні, і прокурора. Імператор оголосив, що Малоросійська колегія створюється як дорадчий судовий орган при I. Скоропадському, але насправді вона підлягала Сенатові і командуючому російськими військами в Україні і мала самочинно управляти краєм. Після смерті I. Скоропадського наказний гетьман П. Полуботок спробував обмежити це свавілля і відновити повноту гетьманської влади - за це П. Полуботка і багатьох старшин викликали для пояснень до Санкт-Петербурга, де їх заарештували і закатували.Після смерті царя Петро II дозволив обрати гетьманом Д. Апостола (1727-1734 pp.). Д. Апостол подав імператору петицію від імені українського народу, в якій просив відновити угоду Богдана Хмельницького з Москвою. У відповідь козацьке посольство одержало царське веління з 28 "Рішительних пунктів", якими передбачалося відновити деякі автономні права і привілеї. Гетьману дозволялося мати зовнішні зв'язки під наглядом резидента, але вільно лише з Польщею та Туреччиною, та й то з прикордонних питань, а про решту зносин він^мав доповідати до Петербурга та надсилати туди все листування. Йому дозволили затверджувати обрану козаками полкову і сотенну старшину, мати три полки найманих військ, очолювати Генеральний суд, підпорядковувати маєтності московських поміщиків у Гетьманщині, розмістити столицю в Глухові. Водночас генеральну старшину і полковників затверджував лише цар, гетьмана підпорядкували генерал-фельдмаршалу російської армії в Україні. Після його смерті царський уряд передав владу Правлінню гетьманського уряду (1734-1750 pp.) або Міністерському правлінню у складі трьох російських офіцерів на чолі з генералом, князем О. Шаховським, та трьох козацьких старшин. Офіційно воно мало керуватися "Рішительними пунктами", але насправді продовжувало обмеження автономії. Правлінням проведено податковий перепис населення, упорядковано законодавство, посилено репресії проти незадоволених російською політикою старшин.3 дозволу Єлизавети Петрівни 22 лютого 1750 р. на Лівобережжі обрано гетьманом К. Розумовського. Щоб не допустити розрухів і заспокоїти жителів Гетьманщини, імператриця видала "Маніфест до малоросійського народу", за яким для управління краєм утворювалася друга Малоросійська колегія (1764-1782 pp.), до якої входили чотири українці і чотири росіяни. Президента і прокурора колегії мали призначати лише з росіян. Повноваження першого президента покладались на генерал-губернатора Малоросії - графа П. Рум'янцева. Серед помітних справ колегії варто назвати Генеральний опис Малоросії, який здійснювався у 1765-1769 pp. Описували майно України під претекстом покращання становища народу, a насправді, щоб посилити податкову політику, унормувати привілейований стан старшини, узаконити кріпосне гноблення селян.У 1781 р. царським указом Гетьманщина як адміністративна одиниця імперії ліквідовувалася, а на її території утворювалися три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. У 1783 р. указами імператриці закріпачувалися селяни Лівобережжя та Слобожанщини і ліквідовувався полковий та сотенний поділ намісництв. Старшинську владу замінили російською губернською і повітовою адміністрацією. Козацькі клейноди вивезли у Санкт-Петербург. У 1785 р. "Жалуваною грамотою" імператриці українська шляхта і козацька старшина зрівнялися в правах і привілеях з російським дворянством.