32. Трибунал Луцький:порядок формування, склад, причини ліквідації.

Трибунал Луцький був утворений на вальному сеймі у Варшаві у 1578 р. Це був найвищий апеляційний суд для Брацлавського, Волинського і Київського воєводств. Утворився на вимогу представників української шляхти. Його попередником був королівський задвірний суд. Луцький трибунал складався з 13 суддів(депутатів), яких обирали серед воєвод і з представників шляхти: 5 – від Волинського воєводства, 4-від Київського, 4-від Брацлавського. Депутатів обирали строком на 1 рік. Але фактично діяв у складі 6 депутатів: 5- від Волинського воєводства і 1 від Брацлавського. Від Київського воєводства не було обрано жодного представника. Через це Луцький трибунал фактично був трибунальним судом тільки для трьох повітів Волинського воєводства(Луцького, Волинського, Кременецького). З початку засідання Луцького трибуналу припинялась діяльність земського суду. Попри це все на практиці відоме тільки єдине засідання Луцького трибуналу, яке відбувалося з 11 листопада 1578 до 11 січня 1579 р. Луцький трибунал розглядав скарги не тільки на рішення нижчих судів, а й справи, що стосувались виключно Волинського воєводства, а також частину нотаріальних справ, характерних для земського суду. Всі справи розглядав на підставі Литовського статуту 1566р. Судочинство велося українською мовою. Через обмеження автономії України ліквідовувався Луцький трибунал. Також важливою причиною його ліквідації була незадоволеність польської шляхти і католицького духовенства веденням судочинства українською мовою. Таким чином, у 1579 р. Луцький Трибунал було приєднано до Коронного трибуналу у Польщі.

34. Ординація війська запорозького реєстрового 1638 року. Зміст і оцінка.

Щоб остаточно підірвати сили українського народу, Річ Посполита вдалася до надзвичайних за жорстокістю репресій щодо козацтва. Після поразки козацького повстання Острянина та Гуні 1638р. сейм ухвалив «Ординацію війська запорозького реєстрового». За цим документом реєстрове козацтво було поставлено під суворий контроль королівської адміністрації та позбавлялося багатьох привілеїв, а самі козаки перетворювались у «хлопів».

Зокрема, «на вічні часи» було скасовано виборність гетьмана та іншої старшини, скорочено реєстр. Посада гетьмана заміщувалася посадою королівського старшого комісара з військовою та судовою владою над козаками. Резиденція комісара – Трахтемирів. Подавалася і форма його присяги. Козацький суд ліквідовувався. У розпорядження комісара, який обирався сеймом на пропозицію коронного гетьмана з-поміж шляхтичів, передавалася особлива гвардія з польської шляхти. На посади полковників і осавулів також призначали лише польських шляхтичів. Отож, козацька старшина з комісаром мали залежати від польських гетьманів. Для нагляду за козаками й виконанням ними своїх обов’язків полковники мусили постійно перебувати у своїх полках. Було встановлено офіційні обмеження і щодо місцевості проживання реєстрового козацтва. Вони мали мешкати тільки у прикордонних містах Черкаського, Канівського і Корсунського старост. За «Ординацією…»1638р. найвищим виборним козацьким урядом залишався уряд сотника. Та й його сейм позбавив права на судочинство(«древних юрисдикцій, прерогативов»).

Полки по черзі мають ходити в Запоріжжя для охоронної служби від татар. Морські походи козакам заборонялися. А на Запорожжя козак міг іти тільки «з паспортом комісара», інакше пійманий карався на смерть. Заборонено вступати в козаки міщанам й одружувати з ними своїх дітей. Також поверталися козацькі землі «старим володільцям».

Отож, з виданням «Ординації…» козаки зводилися до помічного польського війська, призначеного для сторожової служби. Всі ознаки козацької держави скасовувалися. Поляки намагалися силою повернути козацтво у давній статус, знищивши державні чинники в його устрої.

Реєстрові козаки сприяли пробудженню в козацтві свідомості своєї відокремленості від інших станів у Польській державі. Попри офіційні обмеження, процес створення нового активного соціального стану , що став носієм і захисником української національно-релігійної самобутності, не перервався.

Отже, на середину 17 ст. в Україні фактично одна проти одної стояли 2 держави-антиподи: Річ Посполита і християнська козацька республіка, чию окуповану територію прагнуло визволити запорозьке козацтво-носій державності укр. народу.