- •1.Суспільно-політичний устрій Скіфської держави.
- •3. Держава антів. Її суспільно-політичний лад.
- •4. Формування державності у східних слов’ян та утворення Київської держави
- •7. Державний лад Київської держави
- •8.Джерела права:
- •10. Цивільне право за Руською правдою.
- •11.Кримінальне право за руською правдою.
- •12. Суд і судочинство у Київській державі.
- •14. Особливості суспільного ладу Галицько-Волинської держави.
- •15.Центральні органи влади і управління Галицько-Волинської держави.
- •16. Місцеві органи управління у Галицько-Волинській державі.
- •17. Судові органи і особливості правової системи Галицько-Волинської держави.
- •18. Литовське захоплення
- •19. Захоплення Галичини Польщею у 1349 році та його наслідки
- •20.Організація управління Галичиною у складі Польського королівства.
- •21Кревська, Городельська Люблінська і Берестейська унії. Їх причини і наслідки.
- •22. Утворення Речі Посполитої: причини і умови
- •1 Липня 1569р. – Люблінська унія Польщі та Литви
- •23. Правове становище українських земель в складі феодальної Речі Посполитої.
- •24. Центральні органи влади і управління Речі Посполитої та їх діяльність на українських
- •27. Характеристика цивільного права за Литовськими статутами.
- •28.Характеристика сімейного права за Литовськими статутами
- •31. Судові органи і процесуальне право за Литовськими статутами
- •32. Трибунал Луцький:порядок формування, склад, причини ліквідації.
- •34. Ординація війська запорозького реєстрового 1638 року. Зміст і оцінка.
- •35.Утворення Гетьманщини 1648-54.
- •36. Рішення Переяславської Ради 1654 року та її політико-правові наслідки.
- •38. Суспільний устрій Гетьманщини.
- •39.Діяльність центральних органів Російської держави у Гетьманщині та їх антиукраїнський характер.
- •40. Організація і діяльність Малоросійських колегій в Україні.
- •41. Правління гетьманського уряду та його діяльність у Гетьманщині.
- •43.Місцеві органи влади і управління в Гетьманщині.
- •44. Магдебурзьке право та його поширення в Україні.
- •45. Польсько-литовське законодавство у Гетьманщині.
- •47. Судові органи Гетьманщини.
- •48. Кодифікація права Гетьманщини.
- •49. Причини ліквідації Запорізької Січі і створення Задунайської Січі.
- •51. Причини і наслідки складення Кодексу Гетьманщини 1743 року “Права, за якими судиться малоросійський народ”.
- •52. Джерела і структура Кодексу Гетьманщини 1743р.
- •55. Характер та особливості судового процесу Гетьманщини
- •56.Суд і розправа в правах малоросійських.
- •58. Характеристика судової реформи 1760-1763р.
- •59. Конституція Орлика
- •60. Галицький становий сейм 1775 р.: порядок формування, компетенція та діяльність.
- •62. Органи урядової адміністрації у Галичині і Буковині в складі Австрії
- •63.Органи крайового і місцевого самоврядування у складі Австро-Угорщини.
- •64. Галицьке намісництво: склад, компетенція і діяльність.
- •65. Галицький крайовий сейм: структура, компетенція і діяльність.
- •68. Селянська реформа та її запровадження в Україні.
- •69. Земська реформа 1864 року та її запровадження у Правобережній Україні.
- •71. Прийняття і структура Судових статутів 1864 року.
- •72. Місцеві судові установи за Статутами 1864 року.
- •73. Загальні судові установи за Статутами 1864 року.
- •75. Реорганізація прокуратури та заснування адвокатури за Статутами 1864 року.
- •76.Передумови відродження української держави після I світової війни
- •77. Проголошення Укранської Народної Республіки за Третім Універсалом Центральної Ради.
- •78. Виникнення Центральної Ради та її законодавча діяльність.
- •79. Державний лад і законодавство Гетьманату
- •80. Українська держава за Директорії
- •81. Утворення урср та її юридичне оформлення.
- •82. Утворення Галицької срр та її державний апарат.
- •83.Розпад Австро-Угорщини і проголошення зунр.
- •85. Судові органи зунр
- •86. Окупація західноукраїнських земель після Першої світової війни та її юридичне оформлення
- •87.Перша кодифікація законодавства урср 1922-1927рр. Та їх характеристика.
- •88.Друга кодифікація законодавства урср 1958-1984рр.
- •89. Конституція унр: структура та основні положення
- •90. Утворення урср та прийняття її першої конституції 1919 року
- •91.Утворення срср і зміни в конституційному законодавстві України
- •92. Характеристика конституції урср 1929 року.
- •93. Перебудова державного апарату і порядок його формування за конституцією урср
- •1937 Року.
- •94. Конституція урср 1978 року. Її зміни та доповнення.
- •95. Соціально-політичне становище Західної України в складі Польщі (1921-1939 рр.).
- •96. Соціально-політичне становище Північної Буковини у складі Румунії (1919-1940 рр.).
- •99. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України.
- •100. Державне будівництво в західних областях урср
- •103 . Звільнення Північної Буковини і створення тимчасових органів влади і управління
- •104. Держбудівництво у пн. Буковині 1940-41р.
- •106. Створення упа та її діяльність.
- •107.Створення Української головної визвольної ради 1944 та її документи.
- •108. Перебудова державного апарату урср на воєнний лад у період Другої світової війни.
- •110. Трудове законодавство урср в роки Другої світової війни.
- •111.Кримінальне право в роки Другої світової війни.
- •112. Загарбання Закарпаття Чехословаччиною та його юридичне оформлення.
- •113. Соціально-політичне становище Закарпаття у складі Чехословаччини.
- •115.Звільнення Закарпаття від фашистських загарбників і створення органів народної влади
- •117. Законодавча діяльність Народної Ради Закарпатської України.
- •118. Юридичне оформлення возз’єднання Закарпаття з урср
- •119. Розпад срср і угода про ут ворення Співдружності незалежних держав.
- •120. Прийняття, зміст і значення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.
- •121.Акт проголошення незалежності України. Його характеристика історичне значення.
- •122. Основні положення і значення конституції України від 1996р.
112. Загарбання Закарпаття Чехословаччиною та його юридичне оформлення.
. 0 вересня 1919 року у місті Сен-Жермен-ан-Ле поблизу Парижа було укладено Сен-Жерменський мирний договір між так званими головними союзними державами (США, Британською імперією, Францією, Італією, Японією), державами, що утворилися на руїнах Австро-Угорщини (Австрія, Чехословаччина), державами, до складу яких перейшли частини території Австро-Угорщини (Польща, Румунія, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців), а також іншими учасниками Першої світової війни (Бельгія, Греція, Китай, Португалія, Куба, Нікарагуа, Панама, Сіам).
Сен-Жерменський договір констатував розпад Австро-Угорської імперії, що відбувся після капітуляції Австро-Угорщини 27 жовтня 1918 року на ряд самостійних держав — Австрію (з 12 листопада 1918 року — Австрійська Республіка), Угорщину, Чехословаччину, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (з жовтня 1929 року — Югославія), Західно-Українську Народну Республіку.
Згідно з договором Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини.
Було проігноровано рішення Собору Русинів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до УНР, і Карпатську Україну включили до складу Чехословаччини. Це викликало рішучі протести урядів ЗУНР, УНР та УСРР. Статті 10-13 договору визначали автономний статус Закарпаття у складі Чехословаччини.
Договір гарантував права національних меншин, у тому числі й українців, на території Чехословаччини і Румунії.
113. Соціально-політичне становище Закарпаття у складі Чехословаччини.
Після розвалу Австро-Угорщини українці Закарпаття на місцевих з'їздах, зокрема в Любовні, Сваляві, Сигеті, а також на Соборі у Хусті (21 січня 1919 р.) виявили прагнення приєднатися до УНР. Однак Закарпаття було окуповане кількома країнами, які зневажили волю місцевого українства: чехи ввели війська в Ужгород та його околиці, румуни оволоділи південною частиною Мармарощини з головним містом Сигетом, а решту закарпатських земель зайняли мадяри. До того ж окупація Польщею та Румунією західноукраїнських земель відрізала Закарпаття від основної частини України. В таких умовах утворена у травні 1919 р. представниками ужгородської, пряшівської та хустської рад Центральна руська народна рада під тиском закарпатської еміграції в США проголосила об'єднання Закарпаття з Чехо-Словаччиною, яка зобов'язувалася надати краєві широку автономію. Паризька мирна конференція затвердила це рішення. Становище українців під владою Чехо-Словаччини, однієї з найдемократичніших країн того часу, істотно відрізнялося від умов життя українського населення під Польщею та Румунією. Разючим контрастом, за словами О.Субтельного, до згаданих держав було те, що чеський уряд у свої населені українцями території вкладав більше коштів, ніж вилучав. Місцевим селянам було надано додаткові земельні ділянки за рахунок поділу колишніх маєтків угорських поміщиків, запроваджувалися передовіші методи землеробства, організовувалися сільськогосподарські школи тощо. Однак цих заходів було замало, щоб полегшити страшні злидні в регіоні. Ситуація ускладнювалася хронічним безробіттям, оскільки місцеві підприємства закривалися, не витримуючи конкуренції з високо розвинутою чеською промисловістю. Вагомішими були результати українців Закарпаття в суспільно-політичній та культурно-освітній сферах. Празька влада, незважаючи на відкладення своєї обіцянки щодо впровадження краєвої автономії аж до 1938 p., визнавала за більшістю українського населення право жити в кордонах окремої адміністративної одиниці — Підкарпатської Русі, аз 1928 р. — Підкарпато-Руського краю (за її межами залишилися Пряшівщина, яка перебувала у словацькій частині федерації, та Сигітщина — у складі Румунії). Визнавався також «руський» (оскільки тутешні українці продовжували називати себе русинами) характер даної території, представникам місцевого населення дозволялося займати адміністративні посади. Значних успіхів було досягнуто в розбудові національної освіти. Якщо на момент входження Закарпаття і Пряшівщини до складу Чехо-Словаччини там майже не було шкіл з рідною мовою навчання, то в 1930-х pp. їх число, згідно з даними Я.Грицака, доходило до 500. Чехо-Словаччина дала також притулок і фінансову підтримку декільком українським вузам — Українському вільному університету (1921 — 1945), Високому педагогічному інституту ім. Драгоманова в Празі (1923—1933) та Українській господарській академії в Подєбрадах (1922—1935). Щоправда, чеська влада рішуче відмовилася від пропозиції перевести згадані навчальні заклади на терени Закарпаття, очевидно, побоюючись різкого зростання там національної самосвідомості. Істотною перешкодою на шляху остаточного національного самовизначення «закарпатських русинів» було існування в їхньому середовищі трьох національних орієнтацій — москвофільської, русинофільської й українофільської, які перебували в постійному протиборстві між собою, нерідко інспірованому владою. Серед прихильників москвофільської течії переважали представники старшого покоління інтелігенції, передусім греко-католицького духовенства, які розглядали русинів як частину єдиного російського народу. Москвофіли, очолювані А.Гагатком, Г.Цуркановичем, А.Бескидом, утворили численні товариства та організації, широку мережу читалень «Общества Духновича» тощо. Однак, незважаючи на всі заходи та сприяння офіційної влади, вони протягом 1920 —30-х років поступово втрачали підтримку місцевого населення, оскільки надто вже незаперечним залишався факт існування значних мовних і культурних розбіжностей між ними та росіянами. Поборники русинофільської течії (І.Куртяк, А.Бродій та ін.), абсолютизуючи місцеві особливості, стверджували, що слов'янське населення Закарпаття становить окрему націю русинів-«карпаторосів» (за про-угорську орієнтацію їх ще називали «мадяронами»). Хоч реального впливу на суспільно-політичне та культурне життя краю русинофіли не мали, їх послідовники залишаються й досі. Найдинамічнішою серед національних орієнтацій виявилася українофільська течія, яка була виразницею ідеї єдності закарпатських українців з усім українським народом. її основу становило молодше покоління інтелігенції на чолі зі священиком А.Волошиним та братами М. і Ю.Бращайками. Використовуючи досвід Галичини, українофіли розгорнули активну культурно-освітню та господарську діяльність, заснували товариство «Просвіта» з мережею читалень по всьому краю, «Учительську громаду», Підкарпатський банк, кооперативи, театр, часописи, молодіжні організації тощо.