24. Б. Спіноза про субстанцію

Беручи до уваги iдеї Декарта, свiй варiант рацiоналiстичної фiлософiї створив голландський мислитель Спіноза, який дослiджував переважно етинi проблеми. Б. Спiноза перейняв учення Декарта про субстанцiю як абсолютну i безумовну рiч, яка для свого iснування не потребуе iнших речей, тобто е «причиною самої себе». Але вiн вiдкинув побудову французького мислителя, що включала абсолютну субстанцiю — Бога i двi похiднi субстанцiї — тiлесну та духовну. Поеднання «похiдностi» i «субстанції» таїть в собi, на його думку, суперечнiсть. Спiноза визнавав одну субстанцiю — Бога, а декартiвськi похiднi субстанцiї вiн трактував як його атрибути. Такими атрибутами вiн вважав протяжнiсть i мислення. Спiноза долає дуалiзм Декарта, але натомiсть виникають новi проблеми. Бог, атрибутом якого е протяжнiсть, тотожний природi; природа — це Бог у речах. Отже, Спiноза е пактеїстом, продовжуючи в цьому сенсi традицiю М. Кузанського та Дж. Бруно. Все суще, оскiльки воно iснуе в Боговi i через Бога, на думку Спiнози, пройняте абсолютною необхiднiстю. Свобода полягае в усвiдомленнi цiе) необхiдностi. Тiла i думки для Спiнози е модусами (конечними утвореннями) двох атрибутiв субстанції — протяжностi та мислення. Вони породженi Богом. В природi Бога, який поеднуе протяжнiсть i мислення, слiд шукати причину того, що математичнi конструкцiї свiту вiдповiдають реальнiй структурностi цього свiту. А оскiльки душа людини, за Спiнозою, е частиною безкiнечного розуму нога, то i для неї порядок iдей вiдповiдае порядку речей. Так вiн пояснював збiг математичних iстин людини та онтологiчної структури свiту.

25. Договірна концепція походження держави Гобса

Мир можливий лише за умови самоподолання i обмеження природнього права iндивiда на все. Необхiдно при цьому, щоб вказане обмеження було прийняте всiма i було дотримуване примусово. Те i iнше може бути досягнуте не iнакше, як шляхом погодження всiх i домовленого встановлення незалежної влади, що оберігає домовленiсть вiд порушення. Таке походження держави. Держава за Гоббсом - єдина особа, вiдповiдальною за дiї якої зробила саму себе шляхом договору мiж собою величезної кiлькостi людей для того, щоб ця особа могла використовувати силу i засоби всiх їх так, як вважатиме за необхiдне для їх миру i загального захисту. В цьому визначеннi слiд звернути увагу на три моменти: 1) держава є єдиною особою. Влада держави єдина i неподiльна, вона зводить волю всiх громадян в одну волю; 2) Люди, що створюють державу шляхом взаємної домовленостi, не лише санкцiонують всi їїi дiї, а й визнають себе вiдповiдальними за цi дiї;3) Верховна влада може використовувати сили i засоби пiдданих таким чином, як вирiшить за необхiдне для їх миру та захисту. При цьому верховна влада не несе нiякої вiдповдальностi за свої дiї перед пiдлеглими i не зобов’язана звiтувати цi дiї перед ними. Мета держави - головним чином забезпечення безпеки. Кiнцевою причиною, метою або намiрами людей при накладаннi на себе пут є турбота про самозбереження i при цьому про бiльш сприятливе жиггя. iнакше кажучи, при встановленнi держави люди керуються прагненнями позбавитися лихого стану вiйни, що с необхiдним наслiдком природнiх страстей людей там, де немас видимої влади, що тримас їх в страху i пiд загрозою покарання, що змушує їх виконувати домовленостi i слiдкувати природнiм законам. Щодо устрою верховної влади, то вiн може бути трояким: монархiя, аристократiя i демократiя. Таким чином створюсться штучна особа, яку ми називасмо державою.її найвища влада с необхiдно абсолютною. Церква повнiстю эливасться з державою. Як основнi причини, що ведуть до роэпаду, видiляються Гоббсом: 1) недостатнiсть абсолютноi. влади; 2) брехливi вчення, що протирiчать природi держави i сприяють й послабленню. Участь народу, згiдно системi Гоббса, повнiстю вичергтусться першим обранi-iям монарха. Престолонаслiдування повинне визначатися монархом.

26. Емпіризм Д Локка

Систематичностi й цiлiсностi емпiризм набув у працях видатного англiйського мислителя дж. Локка вiдмiну вiд попереднiх мислителiв-емпiрикiв, якi ставили своiм завданням пiзнання свiту, вiн зосередився на дослiдженнi можливостей розуму, зробивши поворот вiд об’екта (природи) до суб’екта. Основна його праця називаеться «дослiдження людського розумiння’>. Локк е сенсуалiстом, послiдовно реалiзуе засади сенсуалiзму в своїй концепції. Сенсуалiзлізм (лат. бет)ВИЗ — вiдчугтя, почугтя) — напрям у фiлософiї (теорiТ пiзнання), який визнас вiдчуття единим дже релом знань. Локк стверджував, що людська душа при народженнi е чистою дошкою i тiльки чуттевий досвiд залишае на нiй слiди. Вiн пiддав рiзкiй критицi вчення про «вродженi iдеї» Декарта. Локк категорично не погоджуеться з цим. Всi iдеї, на його думку, походять iз досвiду. При цьому вiн розрiзняв зовнiшнiй i внутрiшнiй досвiд. Зовнiшнiй — чуттеве сприймання речей зовнiшнього свiту, внутрiшнiй — самоаналiз дiяльностi свiдомостi (аналiз вiдчуттiв, пам’ятi тощо). Людина, наприклад, може сприймати будинок i водночас (чи пiсля) аналiзувати, ак вона його сприймае. Внутрiшнiй досвiд Локк називае рефлексiею. Визнання рефлексії — дiяльностi самого розуму як джерела iдей, свiдчило про вимушений вiдхiд мислителя вiд крайнього емпiризму. Адже так званий «внутрiшнiй досвiд» не е чуттевим досвiдом у справжньому розумiннi цього слова. Наслiдки систематично реалiзовуваного емпiризму виявились i в iншiй формi. Локк дiйшов переконання, що загальне поняття *субстанцiя> не дане в чуттевому досвiдi. Це дало йому пiдставу для висновку, що словом «субстанцiя» позначаеться припущення невiдомо чого. 1 хоча вiн утримався вiд заперечення iснування субстанцiї, це успiшно зробили його послiдовники (д. Юм).

27. Смисл теорії природного права і суспільного договору в філософії Просвітництва

З природи людини просвiтники виводили природнi права(права, виведенi розумом з природи людини): право на життя, свободу i на приватну власнiсть як основу добробуту. Вчення про «природнi права» людини було покладено в основу концепцй демократичної правової держави, проголошеної в американськiй <‘декларацй прав...’> (1776) i французькiй <‘декларацИ прав людини i громадянина’> (1789). у них вперше була стверджена правова рiвнiсть людей (рiвнiсть перед законом незалежно вiд майнового стану, конфесiХ, нацiональностi, статi), народ проголошувався джерелом влади. Пiсля християнства, яке закрiпило моральну рiвнiсть людей, проголошення правовоi рiвностi було найбiльшим досягненням у цивiлiзацiйному поступi.Вслiд за англiйськими фiлософами французькi просвiтники (Руссо) захищали концепцiю суспільного догвору як джерела держави. На їх думку, в природномуержавному) станi люди постiйно воювали мiж собою. Зiткнення егоїстичних iнтересiв ставило пiд загрозу людське iснування. для того щоб подолати це i краще захистити себе вiд стихії, люди, зiбравшись, уклали договiр, згiдно з яким частину своiх прав передали державi, щоб та стежила за порядком мiж ними. Ця концепцiя пояснювала походження держави без втручання вищих сил. У нiй простежувалася думка про те, що народ с джерелом влади, i якщо громадяни мають обов’язки перед державою, то i держава мае певнi обов’язки перед громадянином, адже контракт е двостороннiм.