4. Предмет і функції філософії.

Предмет філософії, та проблематика, яка привертала увагу мислителів, історично змінювались. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна визначити як осягнення всезагального розумом. Найбільш загальні засади сущого такі, як: буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода і т. ін. — загальності, з яких "конструюється" світ, в якому ми живемо, і складають предмет філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різні загальності до одного принципу — Бога, матерії тощо і пояснювати їх, виходячи із цього принципу. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. Філософію можна назвати теоретичним світоглядом. Основні функції філоофії: — свiтоглядна функцiя, пов’язаяа передусiм iз систем- ним абстрактно-теореткчким, понятiйним пояснениям свiту; — загальнометодологiчна функцiя, що полягас у формуваннi загальних принципiв i норм одержання знакь, її координацiї та iнтеграцiї; — пiзнавальна (гносеологiчна) функцiя, що полягас в поясненнi найбiльш загальних принципiв буття та вихiдних основ нашого мислення; - прогностична функцiя, яка розкривае загальнi тенденцїї (передбачення) розвитку людини i свiту; — критична функцiя з її принципом *пiддавай усе сумнiву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань; — аксiологiчна фуякцiя з її вимогою дослiдження об’екта з точки зору найрiзноманiтнiших цiнностей; — соцiальна функцiя, завдяки якiй соцiальне буття не зтиiпе одержуе необхiдну iятерпретал,iто, а й може зазнати змiя; — гуманiстiгчна функцiя, яка шляхом утвердження позитивного сенсу i мети життя, формування гуманiстичних цiнностей та iдеалiв виконуе роль iнтелектуальної терапїї, — освiтня функцiя, пов’язана з впливом фiлософії на свiдомiсть людей.

5. Давньоіндійська Філософія

Давньоiндiйське суспiльство було кастовим, свiтоглядом його була мiфологiя, викладена у Ведах — збiрниках гiмнiв. У серединi 1 тис. до н. е. брахманiзм поступився мiсцем релiгiйним течiям — джайнiзму i бУддизму. Фiлософiя в Iндй ВИникае у ЗВ’язку з кризою мiфологiї. Творцями бiльшостi фiлософських шкiл були жерцi-аскети, чим пояснюються такi особливостi iндiйської фiлософiу, як проповiдь аскетизму та мiстичного споглядання, пасивнiсть i самозаглиблення. Серед багатьох Шкiл iндiйськоу фiлософiї чiтко окреслюються два їх типи: ортодоксальнi, класИчнi (даршан) i неортодоксальнi, некласичнi (настiка). ОРТодоксальнi визнають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні хоч i запозичують з Вед деякi iдеї, не визнають їх святостi. ОРТодоксальнi, класачнi (даршан) фiдософеькi школи:веданта, мiманса, вайшешика, санкх’я, ньяя 1 йога. Основою свiту вони проголошують Врахмана, Бога, духовну субстанцiю. Брахман породжуе, вiдтворюе i пiдтримуе все суще. Але вiн е безособовим началом. Носiем принципу iндивiдуальності е атман, який облатштовуе свiтопорядок, е внутрiшнiм правителем. Сутнiсть людини також включае атман i брахман. Мета людського життя полягае в тому, щоб подолати низку нескiнченних перевтiлень i злитнся з космiчними атманом i брахманом, розчинитися в них. Неортодокеальнi, некласачнi (настiка) фiлософськi школи: буддизм, джайнiзм i чарвакалокаята. Буддизм — свiтова релiгiя, морально-етичне вчен. ня зi значними фiлософськими вкрапленнями. Вважае, що життя — це страждання. Причиною страждань е бажання людей, заперечує субстанцiйну модель свiту i розглядає суще як процес, безперервне становлення. Джайнiзм виник водночас з буддизмом, мае спiльнi з ним мотиви. Вважас, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям. Чарвака-локаята — едина матерiалiстична школа давньої Індії. Основою свiту вважас п’ять елементiв воду, вогонь, землю, повiтря i (iнодi) ефiр. Кожний з них складаеться зi свох атомiв, якi незнищеннi й незмiннi. Заперечуе ведiйське вчення про карму i сансару, iснування Бога i душi.