75. Основні етапи розвитку соціальної філософії

В iсторiї фiлософії немас жодного фiлософсъкого напрямку, принципи якого не використовувались для осягнення природи суспiльства. Античнi мислителi (Платон, Аристотель, Епiкур) дали свiтовi першi теоретичнi уявления про соцiум як систему спiвiснування людей. Гармонiйностi людини мала вiдповiдати й гармонiйнiсть суспiльства-держави. Не лише людську спiльноту, а й Землю, Всесвiт вони розглядали як свосрiдне «суспiльство»—«державу богiв i людей». Тлумачення суспiльства як свосрiдної цiлiсностi, самостiйно реальностi було названо «соцiалЬним унiверсалiзмом». Епiкур вважав, що люди, вiдчуваючи потребу одне в одному, об’едналися в суспiльство, розподiливши мiж собою окремi суспiльнi обов’язки i затвердивши правила стосункiв мiж собою. Суспiльство - результат свiдомої угоди мiж окремими людьми про устрiй їхнього спiльного життя, що мае полегшити стосунки мiж ними i створити взаемну безпеку. Iнтерпретацiя суспiльства на суто рацiональних засадах одержала назву «соцiальний атомiзм». Соцiальний унiверсалiзм i соцiальний атомiзм як узагальнюючi погляди на суспiльство у рiзних варiантах i модифiкацiях пронизують всю iсторiю соцiально-фiлософської думки. В епоху домiнування середньовiчного християнського свiтогляду основним був соцiальний унiверсалiзм. Суспiльство ототожнювалось iз тiлом Боголюдини Христа. Однак у ХУIІI—ХIХ ст. iдеi Епiкура про суспiльство вiдновлюються. Мислителi Нового часу Гоббс, Локк, Руссо знову актуалiзували iдею добровiльноi угоди мiж людьми як первiсного принципу влаштування громадського життя. У ХIХ ст знову вiдроджуються iдеї соцiального унiверсалiзму. У сучасному тлумаченнi природи суспiльства простежуеться двоаспектнiсть як своерiдний прояв соцiального унiверсалiзму й соцiального атомiзму. З одного боку, суспiльство постас як система зв’язкiв i стосункiв, у якiй i завдяки якiй люди, взаемодiючи мiж собою i природою, здiйснюють свою життедiяльнiсть. У цьому модифiкованому варiантi соцiального атомiзму «суспiльство» означас не просту сукупнiсть iндивiдiв, що проживають спiльно, а систему зв’язкiв i стосункiв, в якi вступають iндивiди, виявляючи свою сутнiсть. Сьогоднi активно розробляеться фiлософська методологiя розумiння суспiльства як складно багатофункцiональноi системи (Адорно, Блох, Хабермас; Фейсрабенд; Хаек). Підсистеми суспiльної системи: •матерiальну (економiчну),•соцiальчу;•органiзацiйну(полiтичну);•духовну.

76. Особливості становлення і розвитку української нації

Фiлософiя української нацiональнот iдеї охоплюс всi форми осмислення iдеї нацiї, сутностi i сенсу iснування українського народу, усвiдомлення ним своёi «самостiйностi», належностi до конкретної етнiчної едностi. Об’еднана нацiональною iдеею, україїнська фiлософiя е складшм проблем- ним полем трьох основних методологiчних пiдходiв щодо утворення i розбудови Українсъкої держави. Перший: обєднання позитивістьської орієнтації. Пи вирішенні поставлених завдань вонизвертаються до врахування суспільних обставин, а не до чуттєво-вольових побажань( М Драгоманов, І.Франко, М Грушевський ). Другу групу фундаторiв нацiональноi iдеї становлять прибiчники радикальної форми нацiоналiзму — так званого iнтегрального нацiоналiзму, в основi якого лежить iдея формування нового українця, беззастережно вiдданого надii та справi незалежн лржавностi. ( І Нечуй-Левицький, Б Грiнченко, Ю Липа, Д Донцов). Третiй напрямок репрезентус консервативно-анархiчне крило прибiчникiв укранськоїi нацiональної iдеї (В Липинський, О Назарук, С Томашiвський, І Лисяк-Рудницький). Консероативний аристократизм розглядався як форма утвердження в укранському нацiотворчому суспiльствi органiзованих сил авторитету, дисциплiни, правопорядку, полiтично культури, здатних стати в майбутньому носiями української державноi влади.