--------------------------------------------------------------

5. Народногосподарське значення тваринництва в Україні. Тваринництво є другою важливою галуззю сільського господарства. Від рівня його розвитку залежить наповнення ринку висококалорійними продуктами харчування — м’ясом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м’ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лікувальних препаратів. Екологічне значення полягає в забезпеченні землеробства органічними добривами, внесення у ґрунт яких повертає в природу значну кількість органічної маси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу, розвитку мікрофлори, інтенсифікації ґрунтотворного процесу і кругообігу речовин в породі. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо.  Провідні позиції в галузі тваринництва на даний час займає птахівництво. Народногосподарське значення птахівництва визначається його можливістю постачати цінні продукти харчування - яйця і м’ясо, які характеризуються високою поживністю, відмінними дієтичними і смаковими якостями. Побічну продукцію птиці ефективно використовують у народному господарстві. Так, пух і пір’я є цінною сировиною для легкої промисловості. Послід птиці багатий на протеїн (25 - 40%), фосфор та інші мінеральні речовини, тому його використовують як органічне добриво. Після висушування послід можна згодовувати великій рогатій худобі і свиням. Наявність у його складі сечової кислоти дає можливість використовувати послід для виготовлення медичних препаратів. Із відходів забою та інкубації яєць виготовляють сухі білкові корми, що містять 50-85 % протеїну, всі незамінні амінокислоти, вітамін  В₁₂ та інші поживні речовини. Сьогодні галузі, об'єднані загальним поняттям «українське тваринництво», розвиваються досить різнопланово, як в цілому по Україні, так і на підприємствах різного типу.

--------------------------------------------------------------

6. Протеїнова поживність кормової одиниці. Основним показником якості корму є його поживність, під якою розуміють комплексний показник, який характеризує властивість корму задовольняти потребу тварин в енергії та поживних речовинах. Корми оцінюють за загальною енергетичною поживністю - це кормова одиниця, крохмальний еквівалент і ін.; протеїновою поживністю; мінеральною поживністю; вітамінною поживністю. У нашій країні загальну поживність різних кормів виражають кормовими одиницями. За одну кормову одиницю взято поживність 1 кг вівса середньої якості, під час згодовування якого зверх підтримуючого раціону у дорослого вола відкладається 150 г жиру, або 1414 Ккал чистої енергії. Всі інші корми порівнюють за поживністю з 1 кг вівса. Наприклад, 1 кг зерна кукурудзи за загальною поживністю дорівнює 1,34 кормової одиниці, 1 кг моркви - 0,27 кормової одиниці. Це означає, що 1 кг вівса за загальною поживністю можна замінити 0,75 кг кукурудзи або 3,7 кг моркви. Підтримуючим вважається такий рівень годівлі тварин у непродуктивному стані, під час якого вона не змінює своєї маси. Визначають поживність корму в кормових одиницях, виходячи з хімічного складу корму і коефіцієнтів перетравності. Зважаючи на те, що оцінка поживності кормів у вівсяних кормових одиницях має ряд недоліків (продуктивна дія поживних речовин встановлена лише для відгодівлі дорослих волів, а рекомендована для всіх видів тварин без врахування складу раціону, віку, напряму продуктивності тощо), І.С. Попов та О.П. Дмитроченко запропонували оцінювати поживність кормів за енергетичним критерієм - величиною обмінної енергії.

---------------------------------------------------------------

7. Племінна робота ВРХ (великої рогатої худоби). Племінна робота в скотарстві має свої особливості, які пов'язані з напрямком продуктивності тварин. Так, в молочному скотарстві, поряд з поліпшенням породності і збільшенням молочної продуктивності, племінну роботу проводять у напрямку підвищення жирності молока і зниження затрат кормів на виробництво продукції. Основні показники, за якими ведуть відбір і підбір у молочному скотарстві, є величина надою, вміст жиру і білка в молоці, жива маса, вирівняність лактації, оплата корму, відтворна здатність, племінні якості, стійкість до захворювань. Особливе значення має пристосування до машинного доїння. Племінна робота з великою рогатою худобою м'ясного напрямку використання спрямована на підвищення м'ясних якостей та скороспілості тварин. У м'ясному скотарстві основою відбору є конституційно-виробничий тип в цілому, враховується жива маса і особливості екстер'єру, приріст живої маси і оплата корму. У світі розводять біля 300 порід великої рогатої худоби. В Україні зустрічається близько 60 порід та породних груп. Залежно від основного напрямку використання, породи великої рогатої худоби поділяють на молочний, м'ясо-молочний, або комбінований, і м'ясний напрямки продуктивності.

+----------------------------------------------------------

8. Забійний вихід м’яса свиней. М'ясна продуктивність худоби характеризується кількістю і якістю м'яса, а також інших продуктів, які одержують при забої тварин. Продуктивність худоби визначають живою, приймальною і забійною масами, а також забійним виходом. Жива маса залежить від умов відгодівлі, утримання худоби, віку і породи. Забійна маса худоби — це маса свіжої (ще теплої) туші після повного її оброблення, що включає субпродукти та жир-сирець. Забійний вихід — це відношення забійної маси туші до приймальної живої маси худоби, виражене в процентах. Свині характеризуються плодовитістю, скороспілістю, високим забійним виходом, раціональним використанням кормів. За продуктивними ознаками свиней ділять на три основні типи: сальний, беконний і м'ясо-сальний (універсальний). Залежно від живої маси, віку і товщини сала свиней за вгодованістю ділять на п'ять категорій. До I категорії (беконної) відносять молодих свиней, відгодованих на раціонах, які забезпечують отримання м'яса високої якості для виготовлення крупнокускових виробів і шинок. Свині повинні бути у віці 6--8 міс, мати білу тонку шкіру без складок і травматичних пошкоджень. Самці повинні бути кастровані у віці не старше 2 міс. Не допускаються до цієї категорії самки поросні і такі, що опоросилися. Жива маса свиней 80--105 кг Товщина шпика 1,5--3,5 см.  II категорія (м'ясна)-- це молоді свині живою масою 60--130 кг з товщиною шпика 1,5--4 см. До цієї категорії відносять також підсвинків живою масою 20--60 кг з товщиною шпика 1 см і більше.  III категорія (жирна)-- це свині без обмеження живої маси з товщиною шпика більше 4 см.  IV категорія (промпереробна) -- це свині живою масою понад 130 кг з товщиною шпика 1,5--4 см.  V категорія (м'ясо поросят)-- це поросята-молочники живою масою 4--18 кг.

-------------------------------------------------------------

9. Походження домашніх тварин, їх доместикація. Одомашнення тварин - це довготривалий процес, який розпочався 7-9 тис. років, а за деякими даними і 10-12 тис. років тому і на сьогодення завершився одомашненням лише близько 60 видів тварин.  За даними М.І. Вавілова, процес приручення диких тварин з метою їх використання в домашньому господарстві людини проходив у п'яти основних центрах земної кулі: Китайсько-Малайському, Індійському, Південнозахідноазіатському, Середземноморському та Андійському. Предками свійських овець є муфлон, архар і аргалі, що і тепер зустрічаються в дикій природі. Свійські свині походять від європейських та азіатських диких свиней. Диким предком власне ВРХ вважають тура, який не зберігся до нашого часу. Предком одомашненого коня є дикий кінь - тарпан, нащадком якого є сучасний дикий кінь Пржевальського.

доместика́ція — процес зміни популяції тварин або рослин за допомогою селекції, в результаті якого вони стають пристосованими до утримання в неволі та використання людиною. Процес проводиться людиною заради кількох цілей: отримання джерела їжі або інших продуктів тваринництва, для використання для певних робіт для утримання стад тварин або для утримання як хатних тварин або декоративних рослин.

----------------------------------------------------------------

10. Показники, що визначають норму годівлі тварин. Норма годівлі є кількісною характеристикою потреби, оскільки вона показує кількість поживних речовин і енергії, що задовольняє потреби тварин залежно від фізіологічного стану й використання у конкретних господарських умовах (запланована продуктивність, рівень ефективності використання кормів тощо).  Кількісно норма годівлі залежить від виду тварин, їх віку, живої маси, фізіологічного стану, напряму продуктивності та самої продуктивності.  Норми годівлі для лактуючих тварин визначають з урахуванням молочної продуктивності та хімічного складу молока. Для дійних корів їх диференціюють залежно від живої маси, добового надою і т.д. для вагітних тварин визначені, виходячи із загальної потреби на збереження заводської кондиції, розвитку плода, відновлення білків, що будуть забезпечувати майбутню лактацію та нагромадження поживних речовин у тілі для синтезу молока упродовж перших тижнів після родів. Для тільних корів норму годівлі визначають на сухостійний період (після запуску), а для вагітних тварин інших видів - на першу та другу половини вагітності.  Норми годівлі для тварин на відгодівлі розроблені з урахуванням типу відгодівлі, віку тварин, живої маси і планових добових приростів.  Норми годівлі для молодняку враховують особливості й зміни в організмі за період росту - від народження до досягнення зрілості.

--------------------------------------------------------------

11. Вітамінна поживність кормової одиниці. Вітамінну поживність кормів визначає наявність в них того або іншого вітаміну. Наприклад, А - вітамінна поживність, D - вітамінна поживність, В1 - вітамінна поживність і т.д. Вміст вітамінів у кормах виражається або в міжнародних одиницях (МО), або в вагових одиницях (мг) в розрахунку на 1 кг корму при натуральній вологості або на 1 кг сухої речовини. За 1 МО приймається така кількість чистого речовини вітаміну, яке запобігає появі ознак недостатності вітаміну у сірої миші (мишачі одиниці - м. е). Наприклад, 1 МО вітаміну А дорівнює 0,6 мкг чистого бета-каротину або 0,3 мкг ацетату вітаміну А.  Усі вітаміни, що містяться в кормах, класифікують за їх розчинності і по фізіологічною дією - участі у клітинному обміні.  За першою ознакою всі вітаміни поділяють на жиророзчинні та водорозчинні. До жиророзчинних вітамінів ставляться А, D, Е, К; до водорозчинних - вітаміни групи В і вітамін С.  За ролі в клітинному обміні їх ділять на вітаміни з біокаталітичний дією і вітаміни з індуктивним дією. Вітаміни, що діють біокаталітичний, беруть участь у побудові ферментів і входять до їх складу. До них належать вітаміни комплексу В, крім В 4, і вітамін К. Наприклад, вітамін В 1 (тіамін) входить до складу карбоксила У 2 (рибофлавін) - дегідрогенази, В 6 (піридоксин) - декарбоксилази і трансамілази та ін  Вітаміни з індуктивним дією - це ті, основне значення яких полягає у підтримці диференціації тканин, впорядкування клітинних структур. До них належать вітаміни А, D, Е, С і холін (вітамін В 4), що володіє ліпотропною чинником. Ці вітаміни здійснюють свою дію через регулювання процесів, що визначають біосинтез.

---------------------------------------------------------------

12. Забійний вихід мяса. Найважливішим показником м’ясної продуктивності є забійний вихід — співвідношення забійної маси і передзабійної живої маси, виражене у відсотках. Цей показник залежить від напряму продук тивності великої рогатої худоби та її вгодованості. У тварин м’ясних порід забійний вихід становить 60 — 72 %, комбінованого напряму продуктивності — 50 — 60 та молочного — 45 — 50 %.  Вагове співвідношення різних частин туші і тканин залежить від породи, рівня годівлі, вгодованості, віку й статі. У худоби м’ясних порід краще розвинені частини, які відносять до першого сорту, ніж у тварин молочного напряму продуктивності. Інтенсивне вирощу вання сприяє одержанню м’яса з більшим виходом першого сорту, м’язової та жирової і меншою кісток та сполучної тканин.  Залежно від породи, віку й вгодованості тварин у туші великої рогатої худоби міститься, %: м’язової тканини 52 — 68, жиру —  3,5 — 23, кісток — 15,1 — 21,6, сполучної тканини — 9,6 — 14,3. Хіміч ний склад м’яса та його енергетичність залежать від породи, віку і вгодованості

--------------------------------------------------------------

14.Бонітування тварин

Бонітування - система оцінки племінних якостей тварини за комплексом господарське корисних ознак. За його результатами визначають подальше призначення тварини: введення і відтворну групу (плем'ядро), виранжування або вибракування. Бонітують тварин за породністю, походженням, розвитком, конституцією та екстер'єром, продуктивністю, відтворними якостями і потомством. Худобу бонітують відповідно з діючою інструкцією для бонітування молочних і молочно-м'ясних порід, затвердженою Міністерством сільського господарства і продовольства України.

Удосконалення методів бонітування - процес постійний, спрямований на підвищення точності визначення племінної цінності тварин, розробку диференційованих для кожної породи стандартів бажаного типу, оптимізацію економічного значення окремих селекційних ознак, підвищення рівня об'єктивності.

Перед проведенням бонітування заповнюють необхідні дані пле-мінного і зоотехнічного обліку. Кожну тварину і все стадо обстежують, аналізують ветеринарний стан, відновлюють втрачені або нечіткі індивідуальні номери. Основне завдання бонітування - розподілення всіх тварин стада на категорії: племінні, товарні, брак.

Породу і породність тварин встановлюють за даними походження і породності батьків з обов'язковим оглядом тварин та оцінкою вираженості бажаного типу породи. До чистопородних відносять: 1) тварин, які походять від батьків однієї і тієї ж породи, чистопородність яких підтверджується відповідними документами; 2) помісей, починаючи з IV (15/16 кревності) покоління, одержаних при поглинальному схрещуванні, якщо на них є документи про походження й тварини мають добре виражений тип породи; 3) тварин, одержаних від схрещування чистопородних батьків таких споріднених порід, як симентальська і монбельярдська; червона степова, червона датська та англерська; чорно-ряба, чорно-ряба естонська, чорно-ряба литовська, чорно-ряба шведська, чорно-ряба німецька, голштинська та голандська; швіцька, лебединська і бура карпатська; потомство, одержане від схрещування порід одного походження відносять до породи матері.

До помісних належать тварини, одержані від схрещування двох або більше неспоріднених порід. Ступінь породності при схрещуванні визначають на підставі даних про походження.

При відсутності документів про походження і наявності добре вираженого типу породи тварин відносять до помісей І-ІІ поколінь (1/2-3/4 кровності) цієї породи.

При ввідному схрещуванні неспоріднених порід породність тварин визначають таким чином: 1) потомство, отримане від схрещування тварин двох вихідних порід, відносять до І покоління; 2) потомство, отримане від схрещування помісей І покоління з чистопородними тваринами поліпшуваної породи (зворотнє схрещування) відносять до II покоління (3/4 кревності за материнською породою);

3) потомство, отримане від схрещування помісей II поколіня з чис-топородними тваринами поліпшуваної породи при вираженості наміченого за планом типу, відносять до чистопородних (за материнською породою), за недостатньої вираженості типу - до III покоління; 4) потомство від розведення помісей II покоління (3/4 кревності) "в собі" залежно від вираженості наміченого за планом типу відносять до помісей III і IV покоління поліпшуваної породи. Потомство від розведення помісей III і IV поколінь залежно від вираженості бажаного типу відносять до IV покоління або чистопородного.

----------------------------------------------------------------15.М’ясо-молочні породи ВРХ

Розрізняють такі групи порід

* молочні, * подвійної продуктивно­сті,

* комбіновані, * м’ясні.

В Україні розводять 11 порід молочного напряму продуктивності, 7 комбінованого і 13 м’ясного. Найчисленніші чорно-ряба та україн­ська чорно-ряба молочна (36,3 %), червона степова (34,5 %), україн­ська червоно-ряба молочна разом із симентальською (23,9 %), лебединська (3,6 %), інші породи (1,7 %).

●Породи молочного напряму продуктивності

Основними породами цього напряму продуктивності є чорно-ряба, українська чорно-ряба молочна, червона степова, українська черво­но-ряба молочна, червона польська, голштинська, джерсейська.

٭Чорно-ряба порода найбільш поширена у світі й відіграла важ­ливу роль у вдосконаленні й виведенні нових порід. Вона створена в результаті схрещування місцевих корів із бугаями голландського походження.

Тварини чорно-рябої породи мають пропорційно розвинений ту­луб. Жива маса повновікових корів становить 500 – 550, бугаїв — 800 – 900 кг. В умовах достатньої годівлі від корів одержують по 4000 – 5000 кг молока, а в племінних господарствах — 6000 – 6500 кг із вмістом жиру 3,4 – 3,8 %. Надої деяких рекордисток досягають 10 – 17,5 тис. кг.

Жива маса телят чорно-рябої породи в середньому становить 32 — 40 кг. Молодняк має високу інтенсивність росту. Бички у 15 міс досягають живої маси 400 – 450 кг і витрачають на 1 кг приросту 6,5 — 7 к. од. Забійний вихід — 55 — 58 %.

Розводять тварин цієї породи у лісостеповій і поліській зонах України. Молочність і технологічні властивості вим’я корів чорно-рябої породи поліпшують ввідним схрещуванням із бугаями голштинської породи, корови якої мають міцний кістяк, молочний тип будови тіла, більшу живу масу, високі надої, добре розвинене вим’я ванно- та чашоподібної форм, пристосоване до машинного доїння з високою швидкістю молоковіддачі.

٭Українська чорно-ряба молочна порода виведена схрещуванням тварин чорно-рябої худоби з голштинською і як само­стійна порода затверджена в 1996 р. Тварини створеної породи пе­реважають чорно-рябих ровесниць за живою масою та промірами. Вони мають більшу висоту в холці, довший тулуб і краще розвинену грудну клітку. Жива маса дорослих корів — 600 — 650, бугаїв — 850-1100 кг.

У кращих племінних господарствах від корови надоюють по 6000 — 8000 кг молока з вмістом жиру 3,6 — 3,8 %, а витрата корму на 1 кг молока становить 0,9 – 1,1 к. од.

Молодняк відзначається високою інтенсивністю росту. У 18-мі-сячному віці телиці досягають живої маси 400 — 420, бугайці — 500 – 520 кг при витраті корму на 1 кг приросту 6,5 – 7,2 к. од.

Відтворна здатність корів перебуває на рівні вихідних порід. Вік першого отелення коливається в межах 27 — 29 міс, а сервіс-період триває 85 – 100 днів.

Основні зони розведення тварин української чорно-рябої молоч­ної породи — це Лісостеп і Полісся України, генетичний потенціал їх може бути реалізований за умов нормальної годівлі та утримання.

٭Червона степова порода створена на початку XX ст. у результаті складного відтворного схрещування місцевої української худоби з червоними породами Західної Європи (остфрисляндська, англерська, вільстермаршська).

Тварини червоної масті з різними відтінками — від світло- до темно-червоного. Позитивні якості породи — пристосованість до жар­кого клімату, реагування підвищенням продуктивності на поліп­шення умов годівлі та утримання, добра оплата корму молоком і приростами. На 1 кг молока втрачається 0,9 — 1,1 к. од. Недоліки — невисокий вміст жиру в молоці, нерівномірність молоковіддачі, не­пропорційність розвитку часток вим’я та деякі екстер’єрні вади.

Жива маса корів у племінних господарствах становить 500 – 560, бугаїв — 800 — 900 кг. Новонароджені телята мають живу масу ЗО — 35 кг. Від корів у середньому надоюють за рік по 3000 – 4500 кг мо­лока із вмістом жиру 3,6 – 3,7 %.

Червона степова порода поліпшується чистопородним розведен­ням для збереження цінних адаптаційних якостей, а також застосу­ванням відтворного схрещування корів червоної степової породи з плідниками англерської, червоної датської та голштинської порід. Результатом такої роботи є створений новий тип, який відрізняється від тварин червоної степової породи вищою продуктивністю, екс­тер’єром і технологічними якостями.

٭Українська червоно-ряба молочна порода виведена на основі сименталів відтворним схрещуванням їх із монбельярдами, айрширами та червоно-рябими голштинами. Варіантами схре­щувань передбачалось одержати масив тварин із часткою крові чер­воно-рябих голштинів 60-80%. При виборі порід для схрещування враховувались їхня спеціалізація в молочному напрямі продуктив­ності та високі технологічні властивості тварин.

У новій породі передбачалося поєднати високу молочну і м’ясну продуктивність, придатність до машинного доїння, добру пристосо­ваність до місцевих умов та високу оплату корму продукцією.

Порода виведена в 1993 р. її ознаками є червоно-ряба масть, міц­на конституція, гармонійність будови тіла, ванно- і чашоподібна форма вим’я, міцне прикріплення його, великі й добре розгалужені молочні вени

Молочна продуктивність корів у середньому становить 2552 кг, а в племінних господарствах — 4356 кг із вмістом жиру в молоці 3,83 %.

٭Червона польська порода створена у Польщі складним від­творним схрещуванням місцевої худоби з бугаями англерської та червоної датської порід. Тварини невеликі, мають щільну або міцну конституцію, витривалі, добре пристосовані до місцевих умов. Жива маса корів — 450 — 500, бугаїв — 700 — 850 кг, телята народжуються живою масою 25 — 35 кг. Надій корів — до 3000 кг, а в племінних господарствах — 4000 – 5000 кг. Вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,9 %. М’ясні якості худоби невисокі, тому що вона вдосконалювалася у молочному напрямі.

Розводять тварин цієї породи у Волинській, Тернопільській і Рів­ненській областях.

●Породи комбінованого напряму продуктивності

У країнах Європи значну увагу приділяють розведенню тварин комбінованого напряму продуктивності, які здатні до високої молоч­ної продуктивності й відрізняються від молочних порід кращими м’ясними якостями. Молочно-м’ясну худобу вигідно розводити тому, що вона може в більшій мірі використовувати грубі та соковиті кор­ми з меншою витратою концентрованих.

Основними породами комбінованого напряму продуктивності є симентальська, лебединська, бура карпатська, сіра українська, пінцгау та ін.

٭Симентальська порода виведена в Швейцарії. Назву одержала від річки Сімме, у долині якої створено кращі групи сименталів. Тварин цієї породи завозили в Україну, де розводили в чистоті й схрещували з місцевою худобою.

Симентали відзначаються міцною конституцією, високим зрос­том, міцним кістяком, добре розвиненими м’язами. Масть полова, полово-ряба і червоно-ряба. Тварини цієї породи невибагли­ві до кормів, менше схильні до захворювань (туберкульоз, лейкоз), для них характерна висока поживна цінність молока та інтенсив­ність росту молодняку. Технологічні властивості вим’я корів недо­статні, оскільки у процесі вдосконалення худоби мало звертали ува­ги на його розвиток.

Жива маса корів — 550 – 650, бугаїв — 900 – 1000 кг (деякі коро­ви — 700 — 800, бугаї — 1300 кг). Телята народжуються живою ма­сою 35 — 46 кг. В умовах достатньої годівлі надої корів становлять 3500 – 4000 кг, а у провідних племінних господарствах — 4600 -5500 кг. Вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,9, білка — 3,3 – 3,6 %. Серед вітчизняних порід симентальська худоба має найбільшу кількість корів із рекордними надоями.

Симентальська худоба відрізняється також добрими м’ясними якостями. Середньодобові прирости молодняку при відгодівлі дося­гають 800 – 1000 г. Забійний вихід становить 54 – 58 %. М’ясо добре пронизане жиром, негрубо волокнисте, високоенергетичне. Порода районована в Лісостеповій зоні України.

Племінна робота з породою спрямована на підвищення молочно­сті, поліпшення будови тіла, морфофункціональних властивостей вим’я і збереження вмісту жиру в молоці.

٭Лебединська порода створена схрещуванням сірої української худоби з бугаями швіцької породи й подальшим розве­денням помісей «у собі». Ставилося завдання одержати великих тварин із високими молочністю і жирністю молока. Створення поро­ди завершено в 1950 р. Тварини цієї породи мають міцну конститу­цію, пропорційну будову тіла, добре розвинене вим’я. Жива маса корів — 500 — 600, бугаїв — 800 — 900 кг. Телята народжуються жи­вою масою 30 — 35 кг. Продуктивність корів — 3300 — 4000 кг молока з вмістом жиру 3,8 – 3,9 %. Деякі корови дають 9000 – 12 600 кг.

Молодняк характеризується високою інтенсивністю росту. Сере дньодобові прирости становлять 900 — 1000 г. М’ясні якості худоб] високі, забійний вихід — 54 – 56 %.

У тварин цієї породи дещо довший строк господарського використання у межах загальної популяції Сумської та Харківської областей.

Племінна робота з породою спрямована на підвищення молочно продуктивності та технологічних властивостей вим’я٭Бура карпатська порода виведена відтворним схрещуванням місцевої худоби з різними відріддями бурих порід альпійського по­ходження. Тварини цієї породи мають невисоку молочну та м’ясну продуктивність. Жива маса корів — 450 — 500, бугаїв — 700 — 800 кг. Надій — 3000 – 3500 кг, вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,8 %. Серед­ньодобові прирости молодняку — 700 – 800 г. Забійний вихід — 45 – 52 %.

Продуктивні якості бурої карпатської породи поліпшують бугая­ми лебединської породи та швіцької американської селекції. Розво­дять її у Закарпатській області.

٭Сіра українська порода у XIX ст. вважалася найбільш поши­реною в Україні. На її основі створено червону степову, лебединську, буру карпатську, вона також була використана для виведення української м’ясної породи.

Незначна кількість чистопородного поголів’я сірої української породи збережена в племінних господарствах «Поліванівка» Дніп­ропетровської, «Асканія-Нова» Херсонської областей та ін.

٭Порода пінцгау виведена в Австрії в альпійській долині Пінцгау. Худоба помірно скороспіла, добре пристосована до гірських умов, має триваліший період господарського використання. Інколи від корів упродовж їхнього життя одержують по 13 — 15 телят.

Масть червона, вздовж спини проходить біла смуга, нижня части­на грудей, живіт і гомілки білі. Корови мають невисоку молочність. За м’ясними якостями худоба цієї породи не поступається сименталам. Розводять її у Чернівецькій та Івано-Франківській областях.

● Породи м’ясного напряму продуктивності

Тварини м’ясних порід порівняно з іншими більші, мають вищу інтенсивність росту, добру пристосованість до пасовищних умов утримання. На відміну від молочних і комбінованих порід, вони на 3-4 міс раніше закінчують свій ріст, тобто скороспіліші.

До вітчизняних м’ясних порід належать українська м’ясна і во­линська м’ясна. Найбільш поширеними породами зарубіжної селек­ції в Україні є герефордська, абердин-ангуська, шароле, кіанська, санта-гертруда. Тварини цих порід використовують для виведення нових порід, поліпшення існуючих і промислового схрещування з коровами молочного та молочно-м’ясного напрямів продуктивності, потомство яких вирощують на м’ясо.

٭Українська м’ясна порода створена складним відтворним схре­щуванням симентальської, шароле, сірої української та кіанської по­рід із наступним розведенням помісей «у собі». Вирішальними фак­торами породотворчого процесу були оцінка тварин, випробування їх за власною продуктивністю та якістю потомства, відбір, інтенсивне розмноження кращих тварин і підбір пар для парування.

Основними екстер’єрними особливостями породи є крупність, глибока й широка грудна клітка, добре розвинена задня частина тулуба, міцний кістяк, обмускуленість. Масть світло-поло­ва, полова. Худоба пристосована до різних кліматичних умов, без­прив’язного утримання, ефективного використання грубих і сокови­тих кормів. Жива маса корів — 600 — 710, бугаїв — 1000 — 1270 кг.

Відтворні здатності й молочність тварин цієї породи високі. Міжотельний період триває 400 днів, у 6-місячному віці молодняк дося­гає живої маси 200 – 220 кг. У бугайців статева зрілість настає в 11-14 міс.

Розводять худобу української м’ясної породи в різних кліматич­них зонах України

٭ Волинська м’ясна порода виведена складним відтворним схрещуванням корів чорно-рябої й частково червоної польської з плідниками абердин-ангуської, герефордської та лімузинської по­рід. Для тварин цієї породи характерні високі молочність і енергія росту, добрі м’ясні якості, вони ефективно використовують пасови­ща, комолі. Тулуб у них видовжений, кістяк міцний, голова невели­ка, шия коротка, добра обмускуленість, особливо задньої частини. Жива маса корів — 500 – 550, бугаїв — 950 – 1050 кг. Те­лята народжуються живою масою 28 — 32 кг. У 6-місячному віці вона становить 180 — 200 кг.

Молодняк має високу інтенсивність росту. В 15 — 18-місячному віці бугайці при середньодобових приростах 1000 – 1200 г досягають жи­вої маси 470 – 590 кг із витратою кормі на 1 кг приросту 6,2 – 8 к. од. Забійний вихід — 60 — 66 %.

У корів висока відтворна здатність, відносно короткий міжотельний період (345 днів), тривалий період продуктивного використання (дев’ять років).

----------------------------------------------------------------

16.Вітамінна поживність кормів

Вітаміни - органічні сполуки, що володіють високою біологічною активністю в малих дозах, необхідні для життєдіяльності організму. Надходять в організм з кормом (їжею) в готовому до використання у вигляді або у формі попередників, що перетворюються в активні речовини вже в організмі тварини.

Вітамінну поживність кормів визначає наявність в них того або іншого вітаміну. Наприклад, А - вітамінна поживність, D - вітамінна поживність, В1 - вітамінна поживність і т.д. Вміст вітамінів у кормах виражається або в міжнародних одиницях (МО), або в вагових одиницях (мг) в розрахунку на 1 кг корму при натуральній вологості або на 1 кг сухої речовини. За 1 МО приймається така кількість чистого речовини вітаміну, яке запобігає появі ознак недостатності вітаміну у сірої миші (мишачі одиниці - м. е). Наприклад, 1 МО вітаміну А дорівнює 0,6 мкг чистого бета-каротину або 0,3 мкг ацетату вітаміну А.

Усі вітаміни, що містяться в кормах, класифікують за їх розчинності і по фізіологічною дією - участі у клітинному обміні.

За першою ознакою всі вітаміни поділяють на жиророзчинні та водорозчинні. До жиророзчинних вітамінів ставляться А, D, Е, К; до водорозчинних - вітаміни групи В і вітамін С.

За ролі в клітинному обміні їх ділять на вітаміни з біокаталітичний дією і вітаміни з індуктивним дією. Вітаміни, що діють біокаталітичний, беруть участь у побудові ферментів і входять до їх складу. До них належать вітаміни комплексу В, крім В 4, і вітамін К. Наприклад, вітамін В 1 (тіамін) входить до складу карбоксила У 2 (рибофлавін) - дегідрогенази, В 6 (піридоксин) - декарбоксилази і трансамілази та ін

Вітаміни з індуктивним дією - це ті, основне значення яких полягає у підтримці диференціації тканин, впорядкування клітинних структур. До них належать вітаміни А, D, Е, С і холін (вітамін В 4), що володіє ліпотропною чинником. Ці вітаміни здійснюють свою дію через регулювання процесів, що визначають біосинтез.

При незадовільному постачанні організму вітамінами, по-перше, порушуються утворення ферментів і регуляція біосинтезу, по-друге, змінюються обмін речовин і специфічні функції клітин, що тягне за собою появу ознак захворювань незаразного характеру, які отримали назву авітамінозів. При цьому наступають морфологічні та функціональні зміни в клітинах і тканинах організму, катастрофічно знижується продуктивність тварин.

Хвороби вітамінної недостатності у продуктивних тварин виявляються і загострюються під час росту, вагітності і лактації, а у птахів - яйцекладки. Потреба у вітамінах збільшується у міру підвищення напруженості обміну речовин, зумовленої продуктивністю тварин.

Авітаміноз у тварин бувають гіпо-, гіпер-і ендогенні. Гіповітамінози виникають при легкій формі вітамінної недостатності в кормах. При гострих і хронічних захворюваннях тварин, особливо шлунково-кишкового тракту, вітаміни корму погано засвоюються організмом і розвиваються ендогенні (внутрішні) гіповітаміноз. При сильному передозуванні вітамінів у порівнянні з рекомендованими нормами потреби у тварин виникають гіпервітамінозу. При гіпервітамінозу спостерігаються розлади обміні речовин, що супроводжуються інтоксикацією організму. Тому в практиці годівлі тварин звертають велику увагу на контроль і регулювання вітамінного харчування. Зовні ознаки недостатності вітамінного харчування тварин проявляються різноманітно.

Джерелами вітамінів для тварин служать перш за все натуральні корми, мікробіологічний синтез в рубці жуйних, біосинтез в організмі та вітамінні препарати

----------------------------------------------------------------