1.Предмет, об'єкт і завдання методики викладання психології.

Методика викладання психології - це одна з педагогічних дисциплін, яка опирається на психологічні закономірності навчання та виховання. Основою методики викладання психології є психологія учіння та навчання.

Розв'язання практичних завдань організації навчально-виховного процесу вищої школи не можливе без знання психологічних основ самих процесів навчання і виховання, їх структури та способів здійснення. Щоб забезпечити глибоке і свідоме засвоєння знань із будь-якого навчального предмета, необхідно знати загальні закономірності взаємозв'язку і взаємозалежності між життєвими й науковими поняттями, якими володіє студент і якими повинен володіти, враховувати тенденції формування умінь і навичок, процеси мислення, коли слід перейти від наочного й одиничного до абстрактного й загального, в якій формі і як найбільш ефективно закріпити пройдений матеріал, які питання слід поставити при перевірці засвоєного та ін.

Науково обгрунтована методика викладання психології розглядає психологічні умови ефективності учбової діяльності студента, зокрема розкриває психологічні механізми засвоєння знань, оволодіння людиною навичками та вміннями виконувати ту професійну діяльність, до якої вона готується.

Предмет методики викладання психології - це процес створення і функціонування такої системи дієвих відносин студентів у межах навчально-пізнавальної і науково-дослідницької діяльності, котра спроможна забезпечити формування спеціаліста, здатного до творчої праці в галузі психології.

Об'єкт дослідження методики викладання психології включає у себе факти і явища системи ставлення студентів до навчання й освіти, а також керівництво цією системою у загальній структурі педагогічного процесу системи вищої школи.

Найважливіше завдання методики викладання психології - розкриття педагогічних закономірностей, що діють у межах навчання й освіти, і використання їх із метою збагачення майбутніх фахівців сучасними науковими знаннями з психології.

2. Учіння як діяльність. Структура учбової діяльності.

Учіння являє собою особливу форму соціальної активності суб'єкта в ході його взаємодії з реальними об'єктами дійсності, регуляції систем суб'єкта згідно з програмою виконання цих актів, а також із потребами особистості.

Суспільною передумовою становлення учбової діяльності є потреба суспільства в озброєнні підростаючих поколінь науковими знаннями як загальною передумовою оволодіння способами практичних дій. Специфічним змістом учбової діяльності є засвоєння наукових (теоретичних та емпіричних) знань.

Соціальні вимоги до учбової діяльності мають конкретно-історичний характер і реалізуються через систему вимог широкого й найближчого соціального оточення - вчителів, викладачів, батьків. Таким чином, в учінні починають формуватися міжособистісні відносини. Соціальна природа учбової діяльності визначається не лише потребами суспільства в її здійсненні, а й тим, що вона є формою співробітництва учня і вчителя, викладача і студента. Причому на початкових етапах оволодіння учнем (студентом) учбовою діяльністю функція суб'єкта її виконання розподілена між учнем (студентом) і вчителем (викладачем), оскільки на цих етапах сам учитель (викладач) як носій соціальних норм визначає цілі учіння, контролює та оцінює її результат.

Учіння не створюється індивідом, а лише присвоюється ним. Готові, історично вироблені форми учіння задаються індивіду у вигляді діяльності інших людей, здійснюються спочатку в процесі співробітництва, у спілкуванні.

Психологічний аналіз учіння як діяльності визначає й адекватну форму його організації, тобто керування процесом становлення учбової діяльності. Керування полягає в організації оволодіння кожним компонентом цієї діяльності в їх взаємозв'язку й дальшій передачі окремих її компонентів учневі (студентові) для самостійного виконання.

Елементом структури учіння є дія - процес, підпорядкований свідомій меті.

Одиницею аналізу учбової діяльності виступає учбова задача, що виражає систему зв'язків елементів (дій) у рамках цілісної діяльності, якій притаманні риси інших видів діяльності людини, і процес формування учіння не можна розглядати поза закономірностями генезису станів окремих видів діяльності. Психологічна природа учіння має багато спільного з іншими видами діяльності.

Учіння можна розрізняти як організоване і стихійне за умовами його перебігу. За характером цього процесу Ільясов виділяє цілеспрямоване, довільне або нецілеспрямоване, мимовільне учіння як побічний продукт інших процесів та діяльностей. Терміни "учіння" та "учбова діяльність" у педагогічній психології та на практиці використовуються як синоніми. Але вони не тотожні.

Учбова діяльність є однією з форм учіння.Учбова діяльність суб'єкта має структуру, до якої входять такі компоненти: 1) мотивація; 2) учбові задачі в конкретних ситуаціях; 3) учбові дії; 4) контроль, що переходить у самоконтроль; 5) оцінка, що переходить у самооцінку.Учбова діяльність складається з дій і без них не існує, хоча дії можуть існувати без діяльності.Велику роль в учбовій діяльності учнів (студентів) відіграють дії контролю, самоконтролю, оцінки і самооцінки.