31. Робота з підручником та вивчення наукової літератури.

Підручник є основним і провідним виглядом учбової літератури. У нім систематично викладається матеріал на сучасному рівні досягнень даної науки і на доступній студентові мові. Відмінними особливостями підручника як виду учбової літератури є наступні:

1. підручник містить в стислому вигляді весь основний учбовий матеріал по науковій учбовій дисципліні. Сюди відносяться всі вузлові поняття і категорії даної науки з відповідними визначеннями (дефініціями).

2. підручник викладає вміст основних наукових понять в строгій системі, в їх істотних взаємозв'язках і взаєминах, в їх соподчиненності, де ширші поняття і категорії включають менш широкі (вузькі, приватні, конкретні) і служать методологічною основою для пізнання предметів, що позначаються ними, і явищ.

3. підручник в той же час ніяк не претендує на вичерпне розкриття всього наукового вмісту учбового предмету, а позначає основну канву, користуючись якою, потрібно вивчати науку далі, щоб глибше і ширше в ній орієнтуватися.

Для вчення методики роботи студента з підручником є один радикальний по дієвості засіб: учбове завдання до вивчення тексту підручника. Таке завдання складається дуже просто: слідуючи за текстом підручника, викладач формулює питання, що вимагають від студента-читача осмислення його вмісту, розуміння логіки міркувань автора, а значить, розуміння логіки самої науки. Питання завдання можуть бути націлені також на вихід за межі підручника як путівника і негайне звернення до першоджерела.

Читання підручника — важлива частина самостійного навчання. Якщо деякі студенти рахують цю роботу мало не єдино потрібною, то це є помилкою, породженим формалізмом вимог, що зустрічається у вузівській практиці, до знань студентів. Роль підручника в самостійному навчанні велика, хоча не всеосяжна. Вона обмежена відповідними функціями підручника у вивченні науки.

Основна функція підручника — орієнтувати що вчиться (студента) в системі знань, умінь і навиків, які мають бути засвоєні відповідно до програми учбового предмету. Підручник орієнтує не по всій глибині і практичному додатку наукових положень, складових вміст даного учбового предмету, не говорячи вже про науку в цілому, а в основних поняттях і категоріях науки, дає часткові відомості про історію їх виникнення і включення в науковий зворот, а також про їх значення для розуміння навколишнього світу.

32. Особливості роботи з психологічною літературою при заочному навчанні.

Заочне навчання — це різновид дистанційного навчання, коли викладач і студент в буквальному розумінні дистанційовані у часі і просторі.

Студентові-заочникові потрібний реальний практичний орієнтир в тому, що і як робити при організації своєї самостійної роботи по вивченню і засвоєнню психологічних дисциплін. Існує вельми поширена думка, що самостійне навчання порівняно з аудиторними заняттями менш ефективне. Засновано його на тому, що вчитися самостійно важко: немає допомоги викладача, що роз'яснює всі «потрібні» питання, підносить всі «обов'язкові» знання в готовому вигляді.

Якщо вчитися самостійно важко, то чи означає — неефективно? А якщо вчитися за допомогою викладача (аудиторний) легко, то чи означає, що ефективно? Чи тому у заочників нижче показники успішності, що самостійне навчання менш ефективне, або тому, що вчитися самостійно важче? Неефективність і трудність — це не одне і те ж.

І справді, в більшості випадків студенти будують своє самостійне навчання неправильно. Воно вимагає багато розумової праці, а вони його прагнуть звести до мінімуму, працюючи за принципом: «Якнайшвидше і як можна легше». Студентом керує таке міркування: треба встигнути зробити за семестр досить багато, і тут вже не до ретельного продумування і довгих пошуків (немає часу, та і важко самому все здолати). Тому вважається, що можна обмежитися конспектами лекцій і підручником, яких для іспиту нібито досить.

Це відбувається із-за невміння самостійно вчитися в умовах вузівської системи. Ось і виходить, що студент-першокурсник відноситься до самостійної роботи не як до основного способу засвоєння знань, а як до деякого додатку до основного — аудиторних занять. А що стосується знань, почерпнутих з підручника або лекцій, в яких, особливо на учбових зборах заочників, неможливо досить повно сказати навіть про найважливіші проблеми науки, то тут розрахунки студентів, на жаль, виправдовуються: екзаменатори, за рідким виключенням, задовольняються таким мінімумом, як поверхневі знання з підручника.

При такій організації навчання студент практично постійно уникає того, що властиво справжній самостійній роботі, яка схожа на дослідницьку: наполегливої праці по самостійному пошуку в науковій літературі відповідей на насущні проблеми життя. Замість цього він обходиться завченими з підручника і конспекту лекцій знаннями «чистої теорії», а як цією теорією користуватися в практичній діяльності, не розуміє. Ось і виходить збій на іспиті: варто викладачеві поставити уточнююче питання, яке виводь розмову за межі підручника, як студент заходить у тупик.

Виходить, що в сучасному самостійному вченні, особливо заочном, склалася своєрідна ситуація, внутрішньо суперечлива і не зовсім приємна для студента. З одного боку, самостійне навчання є основним методом здобуття знань, а аудиторні заняття повинні допомогти успішному його використанню, даючи студентові організаційно-методичні орієнтири в його роботі з літературою, в аналізі життєвих проблем, виходячи з почерпнутих в наукових книгах теоретичних знань. Із-за цього протиріччя він мимоволі стає жертвою вибраного їм легкої дороги і виявляється таким, що менш черінь-готується, чим міг би бути, якби навчився із захопленням працювати, відчуваючи реальну віддачу від своїх зусиль. Ось чому успішність заочників порівняно нижче, ніж у студентів стаціонару.