- •1 Тема. Походження права
- •2 Тема. Норма права
- •3 Тема. Джерела і форми права
- •4 Тема. Нормативно-правовий акт
- •5 Тема. Правотворчість. Правотворча техніка
- •1. Передпроектна стадія
- •2. Проектна стадія
- •4. Засвідчувальна стадія
- •5. Інформаційна стадія
- •6 Тема. Система права
- •7 Тема. Поняття законодавства
1 Тема. Походження права
За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів — вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божественним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувались рамками віри.
Представники теорії природного права (Конфуцій, Арісто-тель, М. Т. Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до (його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв’язку з обумовленістю його природою людини не можна вважати науково обґрунтованими.
Історична школа (Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники історичної школи права правильно стверджували, що право — об’єктивне історичне явище, обумовлене етнокультурними факторами, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідомості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом», який проявляється у звичаях.
Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов’язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права “(уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов’язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а по’ зитивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об’єктивних факторів. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.
Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов’язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний характер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно економічні фактори зіграли значну роль у походженні права, але вони не є єдиною причиною,яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільсті.
Торія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила ‘з того, що в розв’язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.
Виникнення права — тривалий історичний процес. Основними шляхами його формування були такі: визнання індивідуальних, фактичних, повторювальних стосунків як права, санкціонування державою звичаїв; утворення правових норм судовими органами; встановлення правових норм державною владою у вигляді нормативних актів.
Підходи до розуміння сутності права:
класовий — право визначається як система гарантованих державою юридичних норм, що висловлюють волю економічно панівного класу;
загальносоціальний — право розглядається як загальновизнаний компроміс між різними групами, соціальними прошарками для забезпечення погреб та інтересів як громадянського суспільства в цілому, так і окремих його суб'єктів.
Поряд із цим можна виділити також релігійний, національний, расовий та інші підходи до розуміння сутності права, в межах яких відповідні релігійні, національні або расові інтереси будуть визначальними для організації державно-політичного життя суспільства та офіційно зафіксовані у системі законів та підзаконних нормативно-правових актів, інших формах права. Таким чином, сутність права багатоаспектна.
Історичні типи об'єктивного юридичного права:
— племінно-бюрократичний;
— рабовласницький;
— феодальний;
— буржуазний;
— перехідний від буржуазного до соціально-демократичного (право соціально-демократичної орієнтації);
— соціально-демократичний (у майбутньому).
Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу
Можна виділити два шляхи формування права:
через норми, що виходять від держави;
— через норми, що виходять від суспільства (общин, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань, церкви тощо) і підтримувані державою.
Спочатку право утворювалося шляхом переростання звичаїв у правові звичаї, які записувалися, об'єднувалися в особливі списки. У результаті цього з'явилося звичаєве право — система норм, що грунтується на звичаї, регулює суспільні відносини в державі, у певній місцевості або етнічній чи соціальній групі.
Значення права
1. Роль права об'єктивно необхідна також для забезпечення справжнього народовладдя в країні, встановлення та охорони інститутів демократії. Конституція та інші закони визначають порядок вільних виборів вищого представницького органу і президента країни, їх повноваження і порядок діяльності, взаємовідношення законодавчої і виконавчої влади, судовий і прокурорський контроль за виконанням законів, організацію діяльності всіх ланок механізму держави.
2. Без розгорнутої системи права неможливі також встановлення, забезпечення і ефективна охорона прав і свобод особистості, турбота про людину, задоволення його матеріальних і духовних потреб.
3. Не менш важливою є також роль права в регулюванні трудових, шлюбно-сімейних відносин, у забезпечення раціонального використання природних багатств та екологічної безпеки.
4. Об'єктивна потреба права пов'язана також з необхідністю забезпечити дисципліну, без якої неможливе сучасне цивілізоване співтовариство людей, відповідальність громадян перед суспільством і державою, рішуче і ефективно боротися з діяннями, які завдають шкоди суспільним відносинам, правам і інтересам особистості, господарським структурам, викорінити таке потворне явище, як злочинність та інші форми порушення громадського порядку.
5. Нарешті, не менш значна роль права в сучасних умовах як дієвого інструменту розширення економічного, політичного, культурного та іншого співробітництва між державами, забезпечення миру між народами, роззброєння, попередження конфліктів в різних регіонах земної кулі, встановлення єдиного світового порядку.
Об'єктивною закономірністю сучасного світу є всебічне зростання ролі і значення права і законності у всіх основних сферах суспільного життя. Пов'язано це з усе більшим ускладненням соціальних відносин, зростанням їх числа і спеціалізації, підвищенням рівня демократизму в економічній, політичній і ідеологічній сферах, посиленням турботи держави про особистості, його благополуччя і безпеки, про забезпечення та охорони його прав і свобод, турботою про екологічної безпеки людства.