1. Передпроектна стадія

- формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права

- правотворча ініціатива (фр. initiative - почин) - обґрунтування юридичної значущості правової регламентації - видання нормативно-правового акта.

2. Проектна стадія

- ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта;

- розробка концепції проекту нормативно-правового акта і підготовка його тексту

3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта властива колегіальному правотворчому органу - офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі органи (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів.

4. Засвідчувальна стадія

- підписання нормативно-правового документа;

- надання йому реєстраційного коду після включення до Єдиного реєстру нормативних актів України;

5. Інформаційна стадія

- офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації,

Види правотворчості громадянського суспільства

Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єктами:

1. Законотворчість громадянського суспільства (народу) - референдум.

2. Підзаконна правотворчість:

а) органів місцевого самоврядування (представницьких органів - рад народних депутатів, виконавчих органів і виборних посадових осіб);

б) громадських організацій (партій, профспілок та і їх посадових осіб);

в) комерційних організацій (акціонерних товариств відкритого і закритого типу та ін., їх посадових осіб);

г) трудових колективів (колективні договори й угоди).

Юридична техніка — це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правозастосовній діяльності. Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності — індивідуальні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів). Правотворча техніка (склад)

—► правотворча (юридична) термінологія;

—► правотворчі (юридичні) конструкції;

—► правотворча (юридична) стилістика;

—► засоби організаційно-документального оформлення;

—► особливі засоби правотворчої (юридичної) техніки

 Юридична (правотворча) термінологія – це словесне вираження державно-правових понять у нормативно-правових приписах.

1.2. Юридичні (правотворчі) конструкції – структурне розміщення (моделі) державно-правових явищ, за допомогою яких формуються нормативно-правові приписи.

1.3. Юридична (правотворча) технологія – це засоби (процедури) нормативної побудови змісту джерел права.

1.4. Засоби організаційно-документального оформлення джерел права – це реквізити та структурна організація тексту.

1.5. Юридична (правотворча) стилістика – це прийоми найбільш доцільного використання мовних засобів у процесі створення нормативно-правових приписів.

6 Тема. Система права

Система права – сукупність компонентів, з яких склад. право; сукупність чинних принципів та норм права, для яких характерна єдність, узгодженість, поділ і згрупованість і відносно самостійних галузей права.

Характерні риси:

• Це є системне утворення, яке розглядається як єдність елементів, між якими встановлюються відповідні зв’язки;

• Це динамічне утворення, оскільки компоненти розвиваються ( якщо змінюється один компонент, то змінюється система в цілому);

• Диференційованість системи права;

• Наявність об’єктивних закономірностей, за якими відбувається розвиток системи права – об’єктивний характер системи права;

• Первинним елементом системи права є правова норма;

• Структурна різноманітність (внутрішній розподіл) - складається з неоднакових за змістом і обсягом структурних елемен­тів, які логічно поєднують і розподіляють нормативний мате­ріал відповідно до його функціональної спрямованості;

• Структурна ієрархічність - поділ системи права на відносно самостійні структурні еле­менти і наявність між ними певних рівнів ієрархії, зверху вниз: галузі, підгалузі, інститути права, норми права.

1. Структура системи права. Структурні елементи системи права.

Традиційним у теорії права є розгляд у якості складових елементів системи права. Структура системи права ( від найменшого до найбільшого ):

• Норма права – це загальнообов'язкове правило поведінки, сфор­моване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санк­ціоноване) і гарантоване державою як правозначущий спосіб регулю­вання суспільних відносин.

• Субінститут права – сукупність норм права, що відображає деякі особливості регулювання конкрет­ного виду суспільних відносин, які перебувають у межах складного інституту.

• Інститут права – це система відносно відособлених правових норм у межах певної галузі права, що регулюють окрему групу (вид) взаємозалежних суспільних відносин.

• Підгалузь права – це система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузь права називають ще укруп­неним інститутом.

• Галузь права – це відносно відокремлена в межах системи права сукупність правових норм, які регулюють групу (сферу) однорідних суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне.

Публічне право-сукупність погоджених норм, об'єднаниху галу­зі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб'єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінан­сове, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гумані­тарне право та ін.

Приватне право - сукупність погоджених норм, об'єднаних у галузі права, що регулюють майново-вартісні відносини й особисті немайнові відносини юридично рівних суб'єктів за допомогою диспо­зитивного методу правового регулювання. Тут провідним є приват­ний інтерес. Це такі галузі: цивільне, сімейне, авторське, торговель­не, житлове, земельне, трудове, міжнародне приватне право та ін.

Різне в основних ознаках публічного і приватного права:

публічне право:

1. орієнтується на задоволення публічних інтересів;

2. характеризується однобічним виявленням волі (держави);

3. має широку сферу обговорення при суворо обов'язковій (імперативній) формі регулювання;

4. передбачає ієрархічні (підпорядковані) відносини між суб'єктами права;

5. містить норми загальні і безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6. визначається перевагою директивно-обов’язкових норм, розрахованих на пряме застосування санкцій, пов’язаних з обмеженнями у використанні ресурсів

приватне право:

1. орієнтується на задоволення приватних інтересів;

2. характеризується вільним виявленням волі усіх сторін;

3. широко використовує договірну (автономну) форму регу­лювання;

4. передбачає юридично рівні відносини між суб'єктами права;

5. містить норми, звернені до суб'єктивного права, що гарантуються державою (судовий захист тощо);

6. визначається перевагою диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за своїми обов'язками і діями.

Принципи співвідношення національного і міжнародного права:

1. принцип пріоритету міжнародного права (міжнародних договорів) над національним - передбачає, що при їх роз­біжності застосовуються норми міжнародного права (дого­вору). Цей принцип приймається державами або в законо­давчому порядку, або на практиці.

2. принцип пріоритету національного права над міжнародним - передбачає, що при розбіжності норм міжнародного і національного права застосовуються норми національного права, оскільки міжнародне право розцінюється як поєднання міжнароднародно-правових норм різних держав.

принцип дуалізму - передбачає взаємодію обох систем права національного і міжнародного), оскільки грунтується на визнанні їх наявності. Нині є діючим принцип пріоритету міжнародного права (догово­ру) над національним, якщо його норми визнані державою в законо­давчому порядку.

Галузь права – це відносно відокремлена в межах системи права сукупність правових норм, які регулюють групу (сферу) однорідних суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Ознаки галузі права:

1. охоплює певну якісно однорідну сферу суспільних відносин;

2. має відносно самостійну сукупність юридичних норм - диспозицій (прав і обов'язків), що визначають умови їх реалізації, та своєрідних санкцій;

3) відзначається своєрідністю обсягу, кількістю інститутів, що її складають; наявністю чи відсутністю підгалузей права;

4) володіє лише їй властивим режимом правового регулювання, котрим забезпечується ефективність дії як галузі в цілому, так і підгалузей та інститутів права, що утворені в її складі;

5) є стійкою і автономною у своєму функціонуванні.

Критерії розмежування галузей права. Предмет і метод правового регулювання.

Основними критеріями розмежування галузей права є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання відповідає на питання “що регулює?”, а метод вказує на те, “яким способом?” .

Предмет правового регулювання – це сфера суспільних відносин, на яку поширюється право і яка відповідно урегульована або потенційно мала б бути врегульована.

Характерні риси правового регулювання:

1. суспільні відносини, які включаються в предмет правового регулювання, є життєво важливими для окремих індивідів і для суспільства в цілому.

2. Виникнення цих відносин пов’язане з цілеспрямованою діяльністю членів суспільства (визначає інтелектуально-вольовий характер).

3. Ці відносини є стійкими і повторюваними.

4. Поведінка людей у межах цих відносин є принциповою не лише для її виконавця, а й для інших суб’єктів.

5. Суспільні відносини і поведінка суб’єктів в межах цих відносин з огляду на це потребує зовнішнього контролю з боку держави.

6. І внаслідок відносини стають не лише суспільно значимі, а й юридично значимі.

Структура предмету правового регулювання:

• Суб’єкти правовідносин.

• Діяльність суб’єктів.

• Об’єкти правовідносин.

• Соціальні факти (конкретні життєві обставини, умови, в яких функціонують члени суспільства).

Метод правового регулювання – сукупність засобів, прийомів, впливу (регулятивного і охоронного) права на суспільні відносини.

Структура методу правового регулювання:

• Встановлення меж правовідносин.

• Створення формально-юридичних джерел права, якими передбачаються права та обов’язки об’єктів правовідносин.

• Надання суб’єктам відносин правоздатності, дієздатності; закріплення тих характерних рис, які даюсь можливість суб’єкту виступати в якості суб’єкта правовідносин.

• Закріплення всіх параметрів юридичної відповідальності суб’єктів цих відносин.

Методи правового регулювання:

• Імперативний

• Диспозитивний.

• Метод заохочення.

• Рекомендаційний метод.

Класифікація галузей права.

• За фундаментальністю норм, сконцентрованих у галузях права, їх можна поділити на:

• базові (фундаментальні) - містять вихідні норми права, які регулюють первинні суспільні відносини,

• профілюючі (спеціальні, конкретизуючі) - містять норми права, які регулюють сфери суспільних відносин, що пов'язані з первинними суспільними відносинами,

• комплексні - містять норми права, що регулюють сфери державного й господарського життя,

• Галузі права за субординацією в правовому регулюванні:

• Галузі матеріального права - містять норми права, що прямо регулюють суспільні відносини

• Галузі процесуального права - містять норми права, що визначають процедуру здійснення матеріального права і похідні від нього

• За предметом правового регулювання:

Конституційні. Цивільні . Трудові .Кримінальне право .Господарські.Екологічні.Аграрні.Цивільно-процесуальні

• За інтересом який втілюється в галузі права:

• Галузі публічного права

• Галузі приватного права

Інститут права – це відносно відособлена (відокремлена) група норма права, які регулюють певний вид однорідних суспільних відносин.

Ознаки інституту галузі права:

1. регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а окремі видові особливості (сторони, ознаки) одного роду суспільних відносин або здійснює особливі завдання, функції в цьому регулюванні, тобто має видову однорідність соціального змісту;

2. володіє відносною нормативною самостійністю, стійкістю і автономністю функціонування, але на іншому рівні, ніж галузь права;

3. формується об'єктивно, а не створюється штучно; має відособленість від інших інститутів права - його норми не можуть з волі законодавця переміщатися в межі іншого правового інституту;

4. характеризується специфічністю засобів правового регулю­вання;

5. втілює у своєму змісті особливу юридичну конструкцію, деякі загальні положення, єдині принципи;

має можливість формувати загальні поняття у власних межах, які допомагають забезпечувати безпрогальність регульованих ним (інститутом права) відносин. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій само­стійний структурний підрозділ.

Види інститутів права:

• за галузевою приналежністю:

інститути конституційного права - інститут громадянства, інститут виборчого права, інститут президентства та ін.; інститути цивільного права - інститут купівлі-продажу, інститут представництва, інститут спадкування, інститут відшкодування шкоди, інститут дарування та ін.; інститути сімейно­го права (суміжні з цивільним правом) - інститут спільної власності подружжя, інститут шлюбного договору та ін.; інститути криміналь­ного права - інститут необхідної оборони, інститут крайньої необхід­ності, інститут співучасті, інститут затримки особи, що явно вчинила суспільнонебезпечне діяння, та ін.; інститути фінансового права -інститут податкового права; інститут неподаткових доходів бюджету; інститут доходів державних централізованих позабюджетних фондів;

• за функціональною роллю в правовому регулюванні (за функціями права):

регулятивні (інститут міни); охоронні (інститут адміністра­тивного нагляду); захисні (інститут відшкодування майнової шкоди);

• залежно від елементного складу:

прості (галузеві) - прямо поєд­нують подібні норми права усередині якоїсь певної галузі права (інсти­тут застави в цивільному праві); складні (комплексні, міжгалузеві) -складаються з сукупності відносно відособлених норм права різних галузей;

• за субординацією у правовому регулюванні:

інститути матері­ального права (інститут підряду); інститути процесуального права (інститут порушення кримінальної справи).