86. Атрибутивні ознаки культури

Культура як суще розгалужена в часi, просторi, перебувае у постiйному русi (розвитку). Час культ ури — це минуле, сьогодення та майбутне людсько культуротворчої дiяльностi в єдностi її поступальностi й циклiчностi, що породжуе все багатство культурного надбання. Час культури е складним утворенням. Вiн охоплюс час iсторичний (рiзнi форми буття культури), соцiальний час(спектр соцiальних ритмiв, зумовлених вiдповiдНими закономiрностями рiзних тгроцесiв у людськиХ колективах) i час людського буття. У середньовiччi панiвним було лінійне сприйняття часу, який вважався единою системою вiдлiку подiй. Християнський свiтогляд подiлив iсторичний час на двi епохи — до i пiсля народження iсуса Христа. Простір культури — це свiт лредметiв i процесiв «друго », або «штучної природи». Вiн цiлком е продуктом i сферою людськоi культуротворчоi дiяльностi. У зв’язку з обширнiстю його iнколи подiляють на пiдпростори — ойкумена — частина природного середовища, заселена людьми; — iсторико-культурна сфера — окремi частини ойкумени; — окремi осередки проживання (вiд поселень первiсних людей до сучасних мегаПолiсiв). Матерiальнi та iдеальнi культурно-значимi просторовi форми речей i процесiв утворюють соцiальний простiр, в якому вiдтворюеться i розвиваеться людина i крiзь призму якого вона сприймае решту свiтобудови. Вiдповiдно до особливостей просторового поширення культури виокремлюють її зовнiшкiй i внутрiшнiй простори. Зоннiшнiй межус з природним середовищем, визначаючи одну iз традицiйних, а нинi й гостру проблему взаемозн’язку культури i природи. Внутрiшнiй простiр культури виявляеться у поширеннi на Землi археологiчних культур, ойкумени, взаємодії периферії та цивiлiзації, цивiлiзацiй мiж собою, формуваннi iсторико-культурних сфер. У теперiшнiй час проблема простору культури набувае нових прикметяих особливостей. для зовнiшнього простору — це проблема екологiчного порядку, визначення гармонії мiж ноосферою i бiосферою. для внутрiшнього простору— це збереження середовища (екологiя культури). З огляду на те, що передумовою, внутрiшньою пркчиною i визнач} чинником буття культури е людська дiяльнiсть, стае очевидним наявнiсть руху (розвитку) в культурi. Культурний прогрес е своерiдною єдністю iндивiдуального та iсторичного розвитку культури. Людина — альфа i омега (початок i кiнець, суть) культури, її джерелом i субстанцiею е людська праця, що створюе не лише предметний свiт, матерiальнi багатства, а й породжус саму людину в розматтi природних, соцiальних, духовних зв’язкiв i вiдносин iз зовнiшнiм свiтом i собою.

87.Сутнiсть і проблемна сфера фiлософiї економiки

Сутнiсть економiчних процесiв, проблем у власне людському вимiрi, у контекстi найрiзноманiтнiших форм життедiяльностi суспiльства 1 особи розглядае фiлософiа економiки. Фiлософія екоНоiмiкИ — сфера фiлософського знания про сутнiсть економiчноГо буття людини в багатовектОрноМу полi соцiуму й гуМанiсТичноМУ аспектi. Фiлософський вимiр економiчного життя (економiки) значно ширший вы його змiстового кола — ак самодостатньоi умови iснувамня й життедiальностi людини. У ньому економiчна сфера постае ак особливий засiб самореалiзацii людини в процесi змiни нею зовнiшнього i власного (внутрiшнього) свiту, а економiка набувае статусу людиновимiрноi, увiверсальноХ едины матерiально-духовнбi сфери, в якiй особистiсть реалiзуе себе ак бiосоцiодуховна цiлiснiсть. Самореалiзацiя як суб’ективна орiентацiя е особливим духовно-творчим процесом, забезпечуе постiйне наповнення економiчної сфери людськими силами. Вона е своерiдним енергетично-творчим джерелом економiчного процесу, розвитку людських здiбностей, якi забезпечують економiчну дiяльнiсть людини. Фiлософiя економiки розглядае систему господарювання як багатовимiрний, суперечливий, об’емний свiт який перебувае у постiйному русi й розвитку. Фiлософiя економiки здатна розкривати багатшу за змiстом i сутнiстю економiчну реальнiсть. Фiлософський пiдхiд дае змогу розглядати економiку як складну, вiдкриту, нелiнiйну систему з їх незворотнiстю, можливiстю виникнення нових зв’язкiв i вiдношень, з’ясувати мiсце i роль поодиноких людських зусиль у цiй системi, якi за певних станiв соцiального середовища можуть суттево впливати на макросоцiальнi процеси. Водночас фiлософiя економiки дае фiлософське розумiння змiсту багатьох основних екокомiчних категорiй (<економiка’>, «господарство», «виробництво», «праця», «грошi», »економiчна людина’>, <>свобода’>, «потреба’> та iн•), якi за своею суттю i значениям виходять за сферу економiки. Пiзнання їх змiсту забезпечуе формування загальних уявлень про природу господарської дiяльностi, окреслюе її мiсце i роль у духовному буттi, моралi, життевому свiтi людини, тобто сприяе осягненню людиновимiрної сутностi економiки.

88. Особливості суспільного виробництва

Виробництво — процес, за допомогою якого люди, використовуючи речовини i сили при роди та власнi сили й здiбностi, цiлеспрямовано створюють мате рiальнё й духоенё цiнностi, здатнi задовольняти їхні життевi потреби. Виробнидтво породжуе ризик бути перерваним через внутрiгвнi i зовнiшнi фактори. Продес виробнибтва неоднорiдний, вимагае чiткої органiзадii: Тому виробнидтво постулово набувае суспiльного характеру, значною мiрою визначае основнi параметри суспiльства. Суспiльне виробництво — процес, завдяки якому люди (суспiльство), використовуючи речовини i сили природи, суспльнi вiдносини i соцiзльнi сили, свої духовнi багатства та здiбностi, вiдтворюють власне i суспiльне житгя. Виробнидтво вносить в аморфне життя людей-збирачiв продуктiв природи чiтку органiзованiсть, забезлечуе структуризадiю суспiльства. дя структура охоплюе такi категорй людей: —зайнятi у сферi виробнидтва матерiальних благ, без яких суспiльство iснувати не може; —технiчнi керiвники Процесу ВирОбниДтва.; —категорiя людей, якi забезПечують стабiльнiсть зоннiiлнiх умов Виробництва, охорону i захяст виробникiв, процесу i Продукту хньоХ Прадi (адмiнiстративнi судовi, занонодавчi органи й установи); — зайнятi у невиробничiй сферi; —категорiя людей, що забезПечують обмiн Продуктами виробнидтва; —ученi, необхiднiсть в яких обумовлен розвитком наукового виробництва. Усi цi грули людей маiоть безПосередне вiдношення до процесу суспiлыног виробництва, вiдтворення суспiльного буття, яке Здiйснюеться шляхом створення необхiдних продуктiв (матерiальних засобiв виробнидтва i лредметiв сложивалня, новвх форм суслiльних вiдносин, продуктiв духовностi й iнформац, нових суспiльних якостей iндивiдiв). Суспiльне виробництво передбача наявнiсть таких важливих струнтурних елементiв, своерiдних плсистем (виробництв): — матерiальне виробництво, яке забезлечуе вiтальнi людськi потреби, Предметнi умови людського життя; виробнидтво необхiдних соцiальних умов iснування людей, тобто виробництва форм спiлкування; — духовне виробнидтво, яке е основою формування вла- сне людського в людинi — духовностi, її шляху до самовдосконалення i саморозвитку. Особливого значения вiн надае матерiальним виробничим вiдносинам.

89. Великі соціальні грипи як основні суб’єкти сіспільного розвитку

До великих соцiальних груп вiдносять: суспiльни класи, етнiчнi об’еднання (нацИ, народностi, племена), вiковi верстви (молодь, пенсiонери) тощо. Iх основним об’еднувальним чинником, за вiдсутностi безпосереднiх контакт- них зв’язкiв, е фундаментальний iнтерес, що формуеться га основі усвідомлення людьми об’єктивних обставин свого буття. Великi соцiальнi групи (макросоцiальнi спiльноти) — довготривалi, сталi спiльноти людей, що iснують у масштабах усього суспiльства. Великi соцiальнi групи е основними суб’ектами суспiльного розвитку, серед яких особлива роль належить класам Класи ак великi соцiальнi групи людей характеризуються марксистами такими соцiально-економiчними ознаками: — мiсцем в iсторично визначенiй системi суспiльного виробництва; — ставленням до засобiв виробництва (головна класотворча ознака), роллю в суспiльнiй органiзацїї працi; — способом одержанна i часткою прибутку суспiльного багатства. Вебер розгладав класи ак вiдносно самостiйнi групи людей, що об’еднуютьса на основi розрiзнених iнтересiв у сферi виробництва, соцiального житта, полiтики. Iншi пiдходи пов’азують iснувакна класiв iз психологiчними вiдмiнностами, рiзним морально-iнтелектуальним рiвнем розвитку людей, Iх боротьбою за виживанна у конкретних природних умовах тощо. Нинi понатта <‘клас’> дедалi рiдше використовуетьса для характеристики соцiальноI структури суспiльства, поступаючись мiсцем поняттю <‘страта’> Страта — реальна, емпiрично фiксована спiльнота, що об’еднуе людей на певних загальних позицiях або на основi спiльної справи, яка зумовлюб конституювання даны спiльноти в соцiальнiй струнiурi суспiльства i протиставлення ёншим соцiальним спiльнотам. Об’еднанна людей у групи вiдбуваетьса за статусними ознаками: владними, майновими, професiйними, освiтнiми тощо.