70. Соціальні групи як різновиди соціальних спільностей.

Суспільство можна визначити як системну сукупність індивідів, які, взаємодіючи між собою, перебувають у певних зв'язках і стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність. Характер таких взаємовідносин може набувати найрізноманітнішого змісту: демографічного, економічного, національного, професійного, політичного, світоглядного тощо, відповідно до чого формуються й певні об'єднання людей, різного рівня загальності (широти), які одержали назву "соціальні спільності" - реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб'єктом соціальної дії. Значно важливішою і суттєвішою різновидністю соціальних спільностей є соціальні групи — основна структурна одиниця суспільства, його "субкомпонент". Поняття соціальної групи узагальнює сутнісні характеристики колективних суб'єктів суспільних зв'язків, взаємодій і відношень. Першим розкрив зміст даного поняття Т.Гоббс, визначивши соціальну групу як сукупність певного числа людей, об'єднаних спільними інтересами чи спільною справою. Соціальна група постає добровільним об'єднанням, результатом бажання індивідів до об'єднання, які поділяються на упорядковані й неупорядковані, політичні й приватні і т. п. Об'єднаннями такого типу є різного роду братства, спілки, громадські організації, релігійні об'єднання, політичні партії тощо. А.Гумплович пов'язував соц групи з біологічними (расовими) ознаками людей, Маркс вважав спільністю, що об'єктивно-історично склалась. Це етнічні спільноти, рід, плем'я, сім'я тощо. Соціальні групи характеризуються: 1) стійкою взаємодією, яка сприяє міцності та стабільності їх існування у суспільному просторі й часі; 2) відносно високою мірою згуртованості; 3) чітко виявленою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, що властиві всім індивідам, які входять до групи; 4) входженням у ширші спільності зі статусом їхніх структурних утворень. Кожна соціальна група є системою зі складною динамікою інтегральних ефектів. Загалом її можна визначити як обмежену в розмірах спільність людей, що виокремлюються із соціального цілого на основі певних ознак: характеру виконуваної діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах історично визначеного суспільства. Соціальні групи поділяють: за розміром — мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом — формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв'язків — реальні (контактні) та умовні тощо.

71. Політика і мораль ( на прикладі філослфії Платона, Арістотеля і Макіавеллі)

Платон i Арiстотель розвивали концепцi соцiально етики. Вони не бачать сенсу життя людини поза полiсом. Мудрецi розглядали вiдхiд вiд полiтичних та громадських справ як необхiдну передумову доброчесного життя. Платон вважав, що якщо у свiтi загальним е iде, в людинi — душа, то в суепiльствi — держава. Iндивiд — знаряддя держави. Виховання, мистецтво — все повинно бути пiдпорядковане державi як вищiй метi. Навiть приватну власнiсть заперечував вiн в iм’я держави. В iдеальнiй державi Платон виокремлював три соцiальнi стани — правителiв, воїнiв («стражiв» держави) i людей фiзичної працi — селян i ремiсникiв. Подiл на стани вiдбуваеться на основi домiнування певної частини душi в людинi — розумної (правителi), вольової(воїни), чуттевої (селяни i ремiсники). Згiдно з Платоном досконала держава — найвище втiлення блага на Землi. А благо окремої людини полягае в пiдпорядкуваннi загальному благу. Таке розумiння держави породило у мислителя вiдразу до демократiї, зумовило його полiтичний консерватизм. У поглядах Арiстотеля на соцiальнi проблеми домiнуе принцип загального. Людину вiн визначае як надiлену розумом суспiльну, полiсну iстоту. Досягнення щастя iндивiда можливе тiльки через державу, яка е втiленням доброчесного життя. Арiстотель вважав, що держава повинна створювати умови для доброчесного життя, виходячи з реальних обставин i реальних людей. Тiлеснiсть, реальнiсть у фiлософiї Арiстотеля бралися до уваги бiльше, важили бiльше, нiж у Платона. У вченнi Макiавеллi про суспiльство дiйшов до iдеї зумовленостi полiтичних подiй матерiальними iнтересами людей. Він розглядав полiтичнi події, не беручи до уваги моральних критерiїв. Пiдхiд у полiтицi, який iгноруе моральнi цiнностi (аморалiзм, вiроломство), отримав назву макiавеллiзму.