6. Давньокитайська фiлософiя

Виникнення i розвиток давньокитайськЫ фiлософi припадае на Уi—III ст. до н. е. В цей переіод сформувалися провiднi фiлософськi школи — даосизм, конфуцiанство, моїзм, легiзм, натурфiлософiя, якi помiтно вплинули на розвиток китайсько фiлософії, були сформульовані традицiйнi для китайської фiлософiї проблеми, поняття i категорії. Фiлософiя в ВИникае у ЗВ’язку з кризою мiфологiї. Засновником конфуцiанства — етичної фiлософськорелiгiйноi доктрини — е Конфуцiй. Конфуцiанство вважаеться духовною основою китайського суспiльства. Конфуцiанство — фiлософське вчення, яке проголошуе верховенство добра у свiтi, захищас непорушнiсть установлених небом суспiльних норм. Основою конфуцiакської моральної концепц1К е вчення про жень — людинолюбство. Вчення про жень — це мораль, покликана була регулювати стосунки людей у мiстах, державi, якi часто не знають одне одного, але iнтереси яких стикаються. Конфуцiавська етика передбачае верховенство добра. Важливе мiсце у вченнi Конфуцiя посiдае поняття *лi (правило, норма, ритуал, церемонIал). Без «лi» не може iснувати держава. Засновником даосизму — другої за значениям течії у фiлософiї Китаю — є Лао-цзи. Даоснам зосереджуеться на природi, свiтi. Основним його поняттям е дао — шлях, доля, природна закономiрнiсть, всепороджуюча порожнеча, невидиме, яке наявне у видимому. Воно позбавлене форми, перебувае в безперервному русi. Даосизм — фiлософське вчення, згiдно з яким природа i життя людей пiдпорядкованi загальному божественному законовi дао. За своею соцiальною базою даосизм спрямований проти конфуцiанства. Людинолюбство i вченiсть Лао-цзи засуджуе як протидiю дао. Носiями iдей даосизму були родова аристократiя, усунута вiд, а також монахи-аскети — носй iдей бездiяння, безкорисливостi тощо. Іншi фiлософськi течії Китаю — моїсти, легiсти (законники), натурфiлософи тощо — значно вiдрiзнялись у поглядах на суспiльство i суспiльнi вiдносини, але поняття «дао», «жень «лi», протилежнi часточки «яю> та «iнь,, посiдають у них значне мiсце.

7. Основні етапи розвитку давньогрецької філософської думки

Філософія в Стародавній Греції виникає у VI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полісна демократія. Вона підготувала з'явлення вільної особи, інтелектуальної свободи і, зрештою, сформувала особу як суб'єкта філософського мислення. Особливості суспільних відносин у полісах привернули увагу до основної проблеми, яка хвилювала старогрецьких мислителів, — проблеми відношення загального і одиничного. В умовах демократії загальне (моральні й правові норми, державні інститути, політичні інтереси) відокремилось від приватного життя громадянина полісу, однак воно продовжувало перебувати в живому зв'язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членів полісу, не протистояло їм як чужа зовнішня сила, як це мало місце в східних деспотіях. Взаємозумовленість загального й одиничного, полісу і громадянина у сфері соціального життя, по суті, окреслила схему філософського осмислення світу в старогрецькій філософії. Етапи розвитку жавньогрецької філософської думки: 1. VI-V ст. до н. е. Період становлення рабовласницьких полісних демократій. Філософія у формі натурфілософії зайнята пошуком першооснови сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала проблемою філософії. 2. IV-III ст. до н. е. Період розквіту демократії. Поворот мислителів від зовнішнього світу до людини. Домінування політичної, етичної і гносеологічної проблематики. Інтерес до загального й одиничного у відносній рівновазі (софісти заперечують загальне, Платон і Арістотель відновлюють його в правах). 3. III ст. до н.е.-V ст. н.е. Епоха еллінізму і Римської імперії. Криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. Замикання особи (одиничного) на себе. У філософії домінування етико-релігійної проблематики.