12. Зарубинецька та Черняхівська культура дохристиянської Русі

На схід від пшеворського ареалу в районах Полісся і Середнього Подніпров’я розповсюджені старожитності зарубинецької культури. Вони стали відомими після відкриття і розкопок В.Хвойкою біля с.Зарубинці на Київщині 1899 р. ґрунтового могильника з трупоспаленнями. Нині відомо близько 500 поселень і 1 тис. поховань зарубинецької культури. Зарубинецька культура — нове історико-культурне явище, етнічна інтерпретація якого пов'язана з певними труднощами: у писемних джерелах ці племена не описані, тому важко визначити, чи належала зарубинецька культура відомому племені й чи далеко простягалась на схід слов'янська територія. Існує спроба визначити її як культуру слов'ян-венедів, хоча деякі дослідники вбачають у ній германців, інші — балтів. Зарубинецькі поселення, розташовані по краях берегових терас, групувалися в кількості 10—15. Розміри поселень невеликі (до 2 га). В Подніпров'ї поселення мали оборонні споруди — земляні вали. Житла трохи заглиблені, квадратної форми, з каркасноглинобитними стінами, вогнищем у центральній частині. У Верхньому Подніпров'ї будували наземні житла зі стовбовою конструкцією. На Прип'яті відомі напівземлянки з дерев'яною обшивкою стін. Біля жител споруджувались і ями-погреби. Житла належали невеликій родині з самостійним господарством. Поширеним був обряд трупоспалення (ямні й урнові). Поховальний інвентар небагатий і одноманітний (кераміка, предмети особистого вжитку, прикраси).З III ст. н.е. на Нижньому і Середньому Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі поширювалася нова культура — черняхівська. Перші пам'ятки черняхівської культури виявлені та досліджені 1900 — 1901 pp. у Середньому Подніпров'ї (с.Черняхів на Київщині) В.Хвойкою, а в Подністров'ї — К.Гадачеком. Нині відомо понад 5 тис. черняхівських пам'яток, розкопки проведено на 150 — 200 поселеннях і могильниках. Черняхівські поселення відрізняються від поселень попередньої доби топографією і розмірами, характером планування. З-поміж них трапляються достатньо великі поселення, довжиною 1,5 — 2 км. Зазвичай, вони розташовувалися вдалині від берегових терас, у глибині плато, на схилах ярів, поблизу чорноземів і луків. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жител — наземних, одно- і двокамерних, з глинобитними стінами; заглиблених. Поблизу розміщувалися господарські споруди (повітки, ями, погреби), виробничі комплекси (гончарні горни, залізоплавильні печі, різноманітні майстерні). Черняхівські поселення не мали жодних укріплень. Більшість знахідок, які становлять матеріальний комплекс черняхівської культури, — вироби ремісників. Провідною галуззю виробництва стало залізоробне ремесло. Більшість предметів з бронзи — це прикраси і деталі одягу: фібули, пряжки, підвіски, шпильки тощо.

13.Язичницькі релігійні вірування дохристиянської Русі

Світосприйняття слов’ян було специфічним. Воно формувалося під впливом власної релігійної системи,соц. розвитку,зовнішніх зв’язків, військових походів. Слов’яни мали власну систему культів:

• Культ упирів та берегинь

• Культ землеробських богів “Рода” і “Рожаниць”

• Культ Перуна

Язичництво як світоглядна система широко подана в усній народній творчості та декоративно-прикладному мистецтві:символи Сонця,фантастичні звірі,узагальнюючі фігури воїнів.У народі широко побутували амулети,обереги.

У народній поетичній творчості вищі сили-боги-мали людську подобу, проте були наділені більшою силою,розумом. Пантеон язичницьких богів формувався на основі матеріалістичних уявлень,підкреслюючи зв’язок людини з природою. На першому місці стояв Вседержитель- узагальнюючий бог-батько природи і владика світу. Наступними після нього були Сварог та його син Дажбог(особливо шанований на Русі).Різновидами Сварога були Яровіт,Руєвіт,Поревіт,Поренут.Вони уособлювали яр-весну,тобто ярість,мужність,молодість,свіжість. Перун—володар грому і блискавок. Особливо вшановувалися жіночі божества:Матір-Земля,Лада-Жива. Основний пантеон супроводжувала низка божеств: Лель, Леля, русалії,домовики, лісовики.Особливу шану надавали деревам:кожне символізувало певний рід,плем’я.Вирубування суворо зоборонялося. Найбільш вшанованими були:дуб—символ міцності,клен і липа—символ подружжя,береза—символ чистої матері-природи. Священними також вважалися птахи і тварини.Слов’яни вірили не лише у матеріалізовані уособлення божої суті,а й у присутність особливої сутності—душі,яка в їх розумінні продовжувала існування після смерті небіжчика.

Духовна культура не вважалася “примітивною”.Вона вбирала кращі риси своєї епохи,пізніше чимало її досягнень запозичило християнство.