5. Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.

Кожний народ фіксує свою історію низкою писемних джерел. Слов’яни, зокрема українці, залишили їх чимало. Це літописні зводи “Влесова книга” і “Повість минули літ”, козацькі літописи, філософські, наукові, економічні, політичні твори, першодруки, пам’ятки літератури. Джерельна база охоплює від славетних “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Слово о полку Ігоревім” – до книг, написаних сучасними майстрами поезії, прози, драматургії.

-«Велесова книга» - найдавніша слов’янська писемна пам’ятка, яка являє собою збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов’янську історію. Події, що описані охоплюють приблизно період від 7ст.до н.е. до кінця 9ст. н.е. Назва книги пов’язана з іменем слов’янського бога Велеса. Велесова книга була знайдена у 1919 році полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком на Харківщині. Книга написана алфавітом, близьким до кирилиці. Власне історія викладається нібито непослідовно, народи різних епох начебто зводяться в один час. Таким чином можна припускати, що давні слов'яни мали інше обчислювання часу та простору. У текстах також використовуються історико-географічні терміни, що виникли в пізнішому часі.

- «Повість минулих літ»-літописне зведення, складене в Києві на поч.12ст. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності. Оригінальний літопис до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізні списки. Відомі три редакції «Повісті минулих літ».

- Козацькі літописи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної.До наших часів дійшли три найвизначніші козацькі літописи-Самовидця(про події 1648 — 1702 рр.), Грабянки(про події виникнення козацтва до 1709р.) та Самійла Величка (про події в Україні 1648 — 1700 рр.). у цих літописах описана не лише національно-визвольна боротьба укр.народу, а й подається економічна, політична та культурна характеристика України того часу.

-Першодруки: «Апостол» 1574р., І.Федоров; "Буквар", 1574р. -складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання; "Граматика", 1591р.; «Часослов», 1609р.; "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.; «Напрестольне Євангеліє» 1697 та 1707рр.(Друкарня при Лаврській школі).

-«Слово про закон і благодать» написане між 1037-1050рр. священником Ілларіоном. Це «Слово» стверджує самостійність Київської держави та церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. Центральну частину твору становить похвала князю Володимирові і його предкам. Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

-«Слово о полку Ігоревім»-героїчна поема кінця XII ст. Твір присвячений землі українській та її військовому оплоту. Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р.також автор зясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Твір закінчється праславою князям.

«Дві руські народності»-Костомаров наводить кілька основних рис, "що розріжняють українців та великоросів".

Методологічні принципи полягають в тому, щоб показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть. Важливе значення має принцип історичного матеріалізму, який є визначальним для проблеми самосвідомості нації. При вивченні історії української культури слід опиратися на методологічні принципи, які маємо в працях Т.Шевченка, М.Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, Б.Лепкого, Л.Курбаса, О.Гончара, М.Рильського ат ін., для яких характерним є принцип соціально-економічної зумовленості розвитку культури. При аналізі розвитку культури не можна обійтися без принципу історизму, тобто об’єктивного дослідження витоків художнього витвору, мистецької течії, духовності та їх місця в суспільстві.

До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять:

- діагностичний (при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, н-д, билин, дум та літописів);

- хронологічний (коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні). У вивченні культури слід застосовувати метод структурно-функціонального аналізу, коли досліджуваний об’єкт немовби розкладається на складові частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання в групи. Важливим методом є метод системного аналізу коли всі феномени культури розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості. Також існують типологічний метод, який полягає в аналізі культурних явищ від абстрактного до конкретного; семіотичний-грунтується на вченні про знаки,дає змогу вивч. знакову систему будь-якого артифаку; описовий(емпіричний)-грунтується на описі явищ та подій;