74. Обґрунтувати необхідність формування власної культурної політики для Укр..

Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності протягом останніх кількох років послідовно намагається реформувати культурну галузь.

Одним із головних результатів наших зусиль став Закон України “Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки”. Його можна сприймати як заклик повернутися обличчям до майбутнього, визначивши основні проблеми, які необхідно розв’язати, виявивши головні недоліки, які необхідно усунути, й окресливши шлях поступу: цілі, завдання, пріоритети. Адже справедлива думка: якщо ти не визначаєш своє майбутнє, воно це зробить за тебе, або – що ще небезпечніше – за тебе це зроблять інші.Слід наголосити на дуже важливому і багатообіцяючому фактові. Одним із перших законів, підписаних новим Президентом України Віктором Ющенком. став саме Закон про Концепція культурної політики. Тобто, про нове розуміння і нові підходи до культурної галузі, нові принципи і механізми реалізації культурної політики. Це цілковито відповідає сучасним світовим і європейським тенденціям.

Декларативаність не тільки законів, а й урядових постанов, що стосуються культурної галузі – ось одна з найголовніших проблем, успадкованих нами з учорашнього дня. Для розв’язання її потрібні нові ефективні механізми. До таких механізмів належить постійний фаховий і громадський моніторинг реалізації культурної політики.

Світ навколо змінюється дуже швидко. Змінюється структура і зміст культурних продуктів і послуг. Це вимагає зміни структури виробництва цих продуктів і послуг, тобто зміни творчого процесу, а також зміни структури управління, або менеджменту.

Державна політика в галузі культури – це виконання зобов’язань держави перед своїми громадянами, населенням. Які це зобов’язання? Чи виконує їх держава? Тому настав час відійти від кількісних показників до показників якості та ефективності культурних послуг. Саме тому наріжним каменем нової моделі культурної політики мають стати визначені стандарти соціальних послуг у галузі культури, що гарантуються державою. Зростання обсягу цих послуг свідчитиме про зростання добробуту нації.Однозначно, треба збільшити фінансування на культуру. Але таке збільшення має вести до поліпшення стану культурної сфери, її розвитку. Говорити про розвиток, це говорити про найбільш наболіле. На розвиток коштів бо й не лишається. Але збільшення бюджетного фінансування нічого не вирішить без залучення альтернативних джерел. І в цьому велика роль держави, яка може створити необхідні передумови, регулювання, середовище. Саме альтернативні джерела фінансування поряд із бюджетними коштами складуть основу для цільових програм підтримки пріоритетних напрямів розвитку культури на середньо- та довгострокову перспективу. Маємо визначити, що для нас є пріоритетом. Якщо це пріоритет, то під нього потрібне відповідне фінансування. І – головне – визначені результати.

76. Етика як теорія моралі та практична філософія.

Етика – це наука про мораль (моральність). Поняття «мораль» і «моральність» часто ототожнюються. У сучасній літературі за ними закріплюється розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил поведінки, а моральності – як втілення цих принципів, правил та норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та іншими людьми.

Суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальних інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом суспільної організації є мораль. Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальних груп до представників світу природи і цінностей культури. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного життя, а має свою специфіку й відіграє свою роль в житті людини і суспільства і є предметом вивчення етики.

Етика як наука виникла і розвивалась у межах філософії і розглядалась як практична філософія, або моральна філософія. Вона базується на двох засадах: фактах реального морального життя та філософському світогляді. Філософсько-світоглядні орієнтації етики не є морально нейтральними, вони мають ціннісне значення, характеризуються моральною визначеністю. Етика узагальнює моральні процеси і задає ціннісні нормативні перспективи.

75. Розкрити і охарактеризувати зміст таких категорій та понять етики, як щастя, добро, зло, моральний обов'язок, совість, сенс життя, свобода, відповідальність, любов, милосердя, справедливість, дружба, гідність.

Щастя - поняття моральної свідомості, що позначає такий стан людини, який відповідає найбільшому внутрішньому завдоволенню умовами свого буття, повноті ы свідомості життя, здійснення свого людського призначення. Протилежним стосовно щастя станом є нещастя. Як ознака нещастя традиційно, ще із часів давньогрецької філософії, розглядається як занепокоєння, що, однак, є необхідною умовою для ухвалення рішення до дії.

Добро та зло – найбільш загальні поняття моральної свідомості, категорії етики, що характеризують позитивні та негативні моральні цінності Моральний обов’язок –

Совість – здатність особистості самостійно формулювати власні моральні обов'язки і реалізувати моральний самоконтроль, жадати від себе їхнього виконання і робити самооцінку здійснених вчинків; одне з виражень моральної самосвідомості особистості.

Сенс життя - філософське питання, що має різні відповіді для різних людей. Невизначеність питання походить від слова «сенс», що дозволяє інтерпретувати питання багатьма способами, такими як:

«Звідки почалося життя?»,

«Що становить природу життя (і Всесвіту в якій ми живемо)?»,

«Чому життя важливе?»,

«У чому життєві цінності?»,

«Що є метою життя?».

Подібні питання призводили до широкого спектра суперечливих відповідей і дискусій, від наукових теорій до філософських, теологічних і духовних тлумачень.

Свобода – можливість знаходитися там, де хочеться. Проблема волі в історії філософії ускладнювалася тим, що багато мислителів намагалися вивести із сутності волі борг людини, прагнули або взагалі не вживати поняття волі, або вживати, обмеживши його певним чином. Але борг ніколи не може випливати із самої волі, а тільки з етичних міркувань. Будучи не обмеженої за своєю сутністю, воля сама повинна припускати етику, щоб зробити людей необмежено відповідальними за все те, що вони роблять і дозволяють робити іншим.

Відповідальність - обов'язок відповідати за вчинки йыдії, а також їхні наслідки. За характером санкцій за вчинені дії виділяють наступні види відповідальності: юридичну, матеріальну, моральну, політичну та ін.

Любов – ставлення, засноване на добровільному самозреченні. Найчастіше використовується для позначення стосунків між людьми, однак буває любов до ідей і предметів.

Милосердя – жалісливе, доброзичливе, турботливе, любовне ставлення до іншої людини; протилежність милосердя - байдужість, жорстокосердість, зловмисність, ворожість, насильство.

Справедливість – представляється як існування при мінімумі соціальних (суспільних) обмежень, пов'язаних з функціонуванням апарата керування, розподілу й ін., і при максимумі можливостей (як матеріального, так і культурного плану), при тім, що рівень таких можливостей і ступінь їхньої доступності для всіх членів суспільства однакові

Дружба –- взаємовідносини між людьми, засноване на симпатії та спільних інтересах і хобі.

Гідність – те, що дає право на повагу.