113.Розкрити та охарактеризувати зміст поняття “катарсис”, ”мімесис”, ”калакогатія”.

Катарсис-від грец. Очищення. Термін давньогрецької філософії та естетики для позначення сутності естетичного переживання, пов язаний з піфагорійською практикою застосування музики для очищення души від пристрастей.

Мімесис (зображення, імітація, уподібнення). Це поняття вперше зустрічається у піфагорійців. Мімесис має головно пізнавальне значення. Платон вважав його абсолютним збігом ідеї, до якої уподібнюється річ, та матерії, яка уподібнюється ідеї, у речі. Аристотель розглядів уподібнення як процес становлення першообразу в образній реаль¬ності, у Плотіна мімесис — універсальний принцип організації космосу та окремих самостійно існуючих ієрархій. У Цілому давньогрецька філософія, тлумачила мімесис як всезагальну моделюючу систему для всіх речей, що утворюють світ, а людину наділяла здатністю пізнавати деяку першосутність, одержувати від цього задоволення та творити нову символічно-предметну структуру, подібну до тієї, що існує в ідеальному бутті.

Калокагатія- термін античної естетики, гармонічне поєднання внутр і зовнішнього образів. Для характеристики естетично досконалого античність утворила специфічну категорію «калокагатія», у якій естетично та етично прекрасне збігаються — естетично прекрасне сприймається водночас і як моральне у своїй основі, тобто як осереддя усіх досконалих якостей, включно з істиною, справедливістю тощо.

114. Історія формування та розвитку естетики

Головною рисою уявлень про природу естетичного відношення античної доби було те, що ця проблематика вирішувалася переважно в онтологічній сфері і прямо співвідносилася з космоло гією. У теоріях мистецтв домінантою було поняття мімесису (зображення, імітація, уподібнення). Ще однією важливою особливістю давньогрецької естетики є те, що цінності естетичного та етичного характеру мисляться у єдності. Для характеристики естетично досконалого античність утворила специфічну категорію «калокагатія», у якій естетично та етично прекрасне збігаються — естетично прекрасне сприймається водночас і як моральне у своїй основі, тобто як осереддя усіх досконалих якостей, включно з істиною, справедливістю тощо. Таким чином, сприйняттю античної людини була властива цілісність, яка «оптично суміщала» чуттєвий, тілесний компонент прекрасних предметів з високим духовним та символічним зміс¬том, а прекрасне як об'єктивну властивість, задану самою природою, з прекрасним як суб'єктивним переживанням задоволення. Не знало античне мислення і розподілу художньої свідомості на масову та елітарну: виражальні засоби мистецтва були загальнозрозумілими. Перше розвинене вчення про природу естетичного досвіду виробили учні та послідовники Піфагора. Осмислюючи всесвіт та місце людини в ньому з математичних позицій, вони дійшли висновку, що космос організований за принципом музичної гармонії, та ввели поняття музики небесних сфер. Основу етичного вчення Платона становить його онтологічна модель модель, згідно з якою дійсним світом є світ граничних сутностей — ідей, а реальність, з якою має справу людина, виступає відбитком, більш-менш вдалою (чи невдалою) копією цієї божественної реальності. Художня діяльність, у свою чергу, є лише уподібненням, імітацією, тінню цієї першої реальності, Тобто творіння художника — суть ні що інше, як тінь тіней, імітація імітації.