71. Людина в українській і світовій культурах Нового часу

У назві епохи - "Новий час" - відбилося почуття відновлення, свідомість того, що відбулося відкриття нового періоду в історії. Сутність же новизни укладалася в гуманізмі нової культури.

Історично "Новий час" як тип культури почав складатися в XV й XVI століттях (цей перехідний період називається епохою Відродження), класичні форми його знаходимо в XVII й XVIII сторіччях. Але вже в XIX столітті цей тип культури виявив ряд фатально непереборних проблем, катастрофічні наслідки яких у ХХ ст.

Поставити людини в центр культури - значить побачити в ньому головну діючу особу історії. Але людина - не Бог, вона не може діяти зовсім довільно. Крім того, досвід показав, що вільно діюча людина може продуктивно творити відповідно до своєї волі, якщо буде погоджувати її із властивостями дійсності, до якої вона додає свої зусилля. Тому ще одним завданням нової культури стало обґрунтування достовірного знання як найважливішої умови вільної діяльності людини.

Нарешті, самовідповідально діюча людина постала перед необхідністю самопізнання та самооцінки. Проблему людського "Я" довелося вирішувати і як пізнавальну (у плані пізнання того, як і чим тепер повинна керуватися у своїх рішеннях людина), і як виховну, оскільки в цій культурі вже не Бог, а самі люди були відповідальні за ті думки і почуття, з якими нове покоління вступає в громадське життя.

72. Проблеми збереження національної культурної спадщини

Функціонування й розвиток суспільства неможливий без збереження культурної спадщини. Під охороною культурної спадщини розуміють систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку, запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, відповідного використання, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини. Головна мета охорони культурної спадщини полягає в збереженні та використанні об’єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисті традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Усі заходи, що здійснюються в межах охорони культурної спадщини, мають бути науково обґрунтовані й спиратись на результати громадської експертизи.

До основних науково обґрунтованих заходів з охорони культурної спадщини належать:

• Виявлення об’єкта культурної спадщини (науково-дослідницькі заходи з метою визначення наявності культурної цінності об’єкта)

• Облік пам’яток (класифікація, державна реєстрація)

• Дослідження (науково-практична діяльність, спрямована на отримання нової інформації про об’єкти культурної спадщини)

• Консервація (заходи, що дають змогу забезпечити об’єкт від подальших руйнувань)

• Пристосування (створення умов використання об’єкта культурної спадщини без зміни притаманних йому властивостей)

• Музеєфікація (приведення об’єкта у стан, придатний для музейного відвідування)

• Реабілітація (відновлення культурних і функціональних властивостей об’єкта)

• Ремонт

• Реставрація

Об’єкти культурної спадщини, що знаходяться на території України, охороняються державою. Але в Україні утворився й дедалі збільшується розрив між так званою офіційною культурою, що фінансується с бюджету, й незалежною та орієнтованою на сучасні потреби культурною діяльністю. Стала хронічною проблема неадекватного фінансового забезпечення галузі культури, суттєво погіршилась економічна структура видатків місцевих бюджетів на ці питання.