93. Моральні смисли любові

Може видатися, звичайно, що для нормального людського спілкування любов, порівнюючи з повагою і співчуттям, є справою не такою вже необхідною. Однак існує різниця між емпіричним тлом повсякден­ного спілкування і його внутрішніми сенсом і суттю. Нехай не всяке спілкування надихається любов'ю, проте погане таке спілкування, що не прагне до цього, не орієнтується на ідеал любові, хоча б у найвіддаленішій перспективі. У світ навіть найпрозаїчнішого спілкування любов входить як граничний принцип, покла­дає абсолютний масштаб довіри, взаємності, відкри­тості партнерів один щодо одного; разом з тим любов сама по собі постає як досконалий тип спілкування, в якому його смислові, екзистенційні і моральні аспекти розкриваються у своїй найадекватнішій формі.

Вся строкатість існуючих уявлень про любов відбиває реальне багатоманіття видів і проявів цього основоположного людського почуття. Справді, існують любов-утіха і любов-самопожертва, любов-пристрасть і любов-інтерес, любов-хіть і любов-благоговіння, «любов небесна» і «любов земна.

Граничний інтерес, гранична небайдужість до улюбленої істоти, безперечно, любові властиві —-в статево­му почутті цей інтерес доходить до найінтимніших под­робиць існування людини, в духовних різновидах лю­бові — до найтонших, найзаповітніших нюансів внутрішнього досвіду особи, неповторного світу її переживань.

«Ерос» - любов-захват, любов-закоханість, стихійна й пристрасна самовіддача заради когось чи чогось, що визнається більш високим і довершеним, ніж її суб’єкт.

«Філія» - любов-приязнь, любов-дружба, що зумовлена як соціальними стосунками, так і особистим вибором людини.

«Сторге» - любов-прихильність, особливо в родинних зв’язка.

«Агапе» - жертовна й вибачлива любов, що сходить до ближнього, сповнена жалю до нього.

94. Поняття «совість», «сором», «провина», їх співвідношення

В сучасної науки є власні погляди на походження сорому. Вважається, зокрема, що в історії первісного суспільства сором як такий є явищем похідним від установлення екзогамії — суворої забо­рони вступати в статеві відносини всередині власного роду. Порушників цього правила чекало суворе пока­рання. З плином часу дана заборона набирала інтеріоризованих форм, дедалі вагоміших для внутрішнього життя людини; значення морально-психологічного комплексу, який складався на цій основі, виходило все далі за межі суто сексуальної регуляції й пов'язаного з нею матеріально-практичного житгєустрою.

Існує тісний смисловий зв'язок понять «сором» і «совість». Проте й відмінність між ними є досить відчутною. Сором є пережи­ванням моральним, яке неминуче передбачає людську самооцінку, суд Я над самим собою. Це переживання тим гостріше, чим більше відповідає власному призна­ченню, чим глибше в ньому задіяна цілісність моральної вдачі особистості. Людина, яку охоплює сором, завжди перебуває наче наодинці із собою, хоча — ось парадокс! -- і «під обстрілом» чужих поглядів у той же самий час.

Сором, подібно до совісті, є одним з най­складніших, найтонших феноменів людської самосві­домості. Його домінування являє собою не більш низький рівень морального розвитку особи, а просто іншу форму такого розвитку. І все ж факт лишається фактом: голос совісті лунає ніби з глибини моральної свідомості особи; це саме голос, що звучить у напруженій тиші нашого внутрішнього буття. Сором же начебто захоп­лює людину зненацька, в ньому обов'язково просвічує чужий непроханий погляд, звернений у нашу душу. Совість більш фундаментальна в тому розумінні, що вона виражає загальне становище людини у світі, зв'я­зок її долі з долями інших людей, непозбутню моральну важкість її буття. Сором же скоріше втілює певний моральний стан особистості, певну внутрішньо залом­лену й засвоєну ситуацію зустрічі з іншим, чужим Я.