124. Кіно як вид мистецтва.

Кіномисте́цтво — вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінознімання реальних, спеціально інсценованих, або відтворених засобами анімації подій.

У кіномистецтві поєднуються естетичні властивості театру, літератури, образотворчного мистецтва та музики на основі властивих лише йому виражальних засобів, головне з яких фотографічна природа кінозображення та монтаж. Насамперед, кіно відрізняється решти мистецтва (зокрема, від театру) тим, що воно займає вулицю значно більше соціокультурного простору, виходить далеко межі художнього кола. Якщо театр, умовно кажучи, зібрано навколо мистецтва, то кіно охоплює своїм впливом геть усі, від духовних ідеалів до етикету і моды.

Теорія кіно намагається розробляти короткі, систематичні поняття, що застосовуються у дослідженні кінофільму як мистецтва. Класична теорія кіно забезпечує структурний каркас, який заповнюється традиційними питаннями технології, оповіді, кінематографічного коду, образу, жанру, суб'єктивності та авторства. Новіші аналізи породили психоаналітичну теорію кіно, структуралістську теорію кіно, феміністську теорію кіно та інші.

125. Хореографія як вид мистецтва

Хореографія ін­терпретується як танцюваль­не мистецтво взагалі.

Хореографічне мистецтво – це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мис­тецтво народного сучасного танцю.

Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого ство­рюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом.

Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосе­редній зв язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті.

При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важли­вого зв'язку композитор – виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з'яв­ляється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію видом мистецтва.

Перші свідчення про зародження мистецтва хореографії від­силають нас до глибокої давнини, коли у доісторичну добу танець виконував певну ритуальну функцію. Ця тенденція мала своє продов­ження і розвиток у культурах Стародавніх Єгипту і Греції, тоді як у Стародавньому Римі танець вже починає сприйматися як видовище.

Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу – заборону, хоча народний танець, незважаючи на будь-які перешкоди, продовжує свій розвиток (ця ситуація певною мірою стала основою для відомого роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»).

Процес відновлення мистецтва хореографії пов'язаний з добою Відродження, але справжній його розвій починається у XVII ст., ко­ли у Франції було створено Королівську академію танцю (1661).

Хореографія – це своєрідна метатеорія балетного мистецтва, яке поряд з класичним і народно-характерним танцем використовує елементи пантоміми тощо.

Становлення і розвиток мистецтва балету пов'язані з культурами Італії, Англії, Австрії та особливо Франції. Саме у цій країні розпо­чався процес відокремлення балету від опери і надання балетному мистецтву статусу самостійної галузі хореографії.

Засновником класичного балетного мистецтва був французький балетмейстер Ж. Ж. Новерр, який відстоював ідею синтезу між танцем

Аналізуючи мистецтво хореографії, слід наголосити, що воно пред­ставлене не тільки класичним балетом, а й безпосередньо пов’язане і з традиціями народного танцю, який відтворює у русі та пластиці спе­цифіку національної самосвідомості (ансамбль танцю ім. П. Вір­ського).

Яскрава сторінка у розвитку мистецтва народного танцю пов'язана з традиціями іспанської національної культури, зокрема з діяльністю хореографа і танцівника А. Гадеса, у творчості якого поєдналися мис­тецтво класичного балету та унікальне явище іспанської культури – мистецтво фламенко.

Отже, мистецтво хореографії постійно розвиваєть­ся і видозмінюється, адже мова пластики, мова тан­цю, якою володіють її провідні митці, завжди при­вертатиме увагу і викликатиме захоплення у гляда­чів усього світу.

127. Телебачення як вид мистецтва Мистецтво — це відображення людиною світу в ху­дожніх образах, естетичне освоєння світу в процесі ху­дожньої творчості. При цьому під художньою творчістю розуміють особливу сферу людської діяльності, в межах якої ідбувається відображення дійсності в конкретно чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

 Нині найбільш відомим і поширеним є телевізійне мис­тецтво — вид мистецтва, що відтворює світ за допо­могою телебачення. Телебачення — передавання на від­стань зображень рухомих і нерухомих об'єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв'язку.

Термін "телевізійне мистецтво" вживається переважно в значенні "художнє телебачення". На відміну від інформацій­ного, науково-популярного і навчального телебачення теле­візійне мистецтво відображає життя в художньо-образній формі, розкриває характери людей. Телевізійне мистецтво виникло на стику інших видів мистецтва (кіно, театр, літера­тура, образотворче мистецтво, музика). Воно не тільки успад­кувало їхні основні зображувально-відображувальні засоби, а й створило свої, специфічні — максимальне наближення до зображуваних подій, монтаж образотворчого і звукового матеріалів, пряме звернення ведучого або учасників теле­візійної передачі до глядачів і завдяки сталості аудиторії циклічність і серійність передач тощо.

 У процесі розвитку та становлення сформувалися основні жанри телевізійного мистецтва: драматичні або музичні ви­стави, концерт, повість, розповідь, телевізійний портрет, відеокліп, телефільм.

128.Художній образ.

Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуттів. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів.

Художній образ - це таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого світу, в результаті якого з'являється новий образ.

Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва.

Вони є копіями, відбитками дійсності.

На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. По великому рахунку, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненне. Що спільного у долі талановитої дівчини і житті чайки? А саме цей художній образ використовує А. Чехов у своїй безсмертній драмі. В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони і відношення реальності.