1.3. Розвиток організованого ринку цінних паперів

Програма уряду включає ряд концептуальних позицій щодо розвитку фондового ринку, які вимагають деталізації. У розрізі цих позицій можна навести конкретні пропозиції, які можуть бути покладені в основу Концепції розвитку фондового ринку України на 2006–2009 р.р. Насамперед, це – захист прав інвесторів. У правовій площині ця проблема може бути розв’язана двома шляхами. Перший – прийняття Закону України "Про акціонерні товариства", з тексту якого доцільно вилучити пропозиції щодо ЗАТ, акції яких за своєю суттю не є ані ринковим інструментом, ані об’єктом регулювання ДКЦПФР. Другий шлях – внесення невідкладних змін до Закону України "Про господарські товариства" з метою запобігання корпоративним конфліктам. Другим напрямом є удосконалення правових засад випуску та обігу цінних паперів і деривативів. Треба прийняти новий закон "Про ринки фінансових інструментів", який би встановив би чіткі та зрозумілі правові засади функціонування фондового ринку на основі досвіду інших країн.

Необхідно сприяти запровадженню нових інструментів та поліпшенню їх інвестиційних характеристик. На ринку цінних паперів мають з’явитись акції ВАТ та публічних компаній, державні пенсійні облігації, опціони, іпотечні сертифікати, муніципальні облігації, ф’ючерси, форвардні угоди, товаророзпорядчі цінні папери тощо.

Важливим чинником є зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на регульованому ринку, що надзвичайно важно. Це пояснюється сформованою системою перерозподілу капіталу, від якої основні промислово-фінансові групи країни не хочуть відмовлятися. Але якщо держава дійсно зацікавлена в функціонуванні прозорого фондового ринку, необхідно знайти шлях пошуку стимулів для зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на регульованому ринку.

Уваги потребує питання інституціалізації фондового ринку. Одним із пріоритетних завдань є перетворення торгівців цінними паперами (ТЦП) небанківського сектора у повнофункціональні, фінансово стійкі інститути, що надаватимуть стійкі інститути, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг. Доцільно передбачити існування у небанківському фінансовому секторі спеціалізованих депозитарних установ – юридичних осіб, які б поєднували функції існуючих реєстраторів та зберігачів цінних паперів, обслуговували як емітентів, так і власників цінних паперів, мали нормативно забезпечені інформаційні, технологічні та юридичні зв’язки з центральним депозитарієм та працювали в єдиній системі обліку цінних паперів.

Також потребує уваги питання розвитку рівня корпоративної культури, прозорості та відкритості ринку. В Україні є доцільною побудова нормального біржового ринку, а також позабіржового ринку (ТІС) – торгівельно–інформаційні системи. Основним чинником при вирішенні даного питання має бути відповідальність перед інвесторами, насамперед інвесторами ІСІ та недержавними пенсійними фондами. Для цих структур є важливою не організаційно-правова форма організатора торгівлі, а надійність та ефективність ринкових механізмів.