Проголошення автономії україни. Наростання політичної боротьби у липні — жовтні 1917р.

Спираючись на масову народну підтримку, 16 травня 1917 р. УЦР відрядила до Петрограду делегацію на чолі з В.Винниченком. Вона вручила Тимчасовому уряду вимогу про проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Однак Тимчасовий уряд відхилив цю вимогу УЦР.

І Універсал Центральної Ради.

На початку червня Київ зібрав делегатів ІІ Всеукраїнського військового з’їзду. Дізнавшись про відмову Тимчасового уряду надати Україні автономію, делегати, що зібралися на молебень на Софійському майдані, у присутності десятків тисяч киян заприсяглися не повертатися до своїх частин без визнання автономії України.

В умовах загальнонародного піднесення 10 червня 1917 р. УЦР схвалила й урочисто проголосила Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», названий пізніше І Універсалом.

Основі положення:

 Проголошення ідеї відродження української держави.

 УЦР проголосила себе виразником всенародної волі й брала на себе всю повноту відповідальності.

 Проголошення необхідності скликання Українських Установчих зборів.

 Проголошення створення української казни й введення особливого податку на «українську справу».

 Вимога усунення на місцях осіб і організацій, «які ворожо ставилися до ідеї української незалежності», але не насильно, а шляхом їх переобрання.

 Заклик до створення органів влади на місцях, які б підкорялися УЦР.

 Засудження політики Тимчасового уряду на переговорах з представниками УЦР.

Утворення Генерального секретаріату.

Виходячи з необхідності втілення у життя положень І Універсалу, 15 червня 1917 р. УЦР створила свій виконавчий орган, перший український уряд — Генеральний Секретаріат.

Склад:

Голова Генерального Секретаріату та генеральний секретар внутрішніх справ — В.Винниченко.

Генеральний писар — П.Христюк.

Генеральний секретар земельних справ — Б.Мартос.

Генеральний секретар продовольчих справ — М.Стасюк.

Генеральний секретар фінансових справ — Х.Барановський.

Генеральний секретар міжнаціональних справ — С.Єфремов.

Генеральний секретар воєнних справ — С.Петлюра.

Генеральний секретар судових справ — В.Садовський.

Генеральний секретар освіти — І.Стешенко.

II Універсал Центральної Ради

Засудивши І Універсал як прояв «сепаратизму» й «німецьку інтригу», Тимчасовий уряд в умовах зростаючої політичної кризи змушений був шукати угоди з Центральною Радою. 29 червня до Києва прибула делегація міністрів у складі І.Церетелі, М.Некрасова, О.Керенського і М.Терещенка. Після напружених переговорів сторони досягай компромісу, зміст якого було викладено у II Універсалі 3 липня 1917 р.:

 Тимчасовий уряд визнав Центральну Раду «Вищим краєвим органом управління на Україні».

 Склад Генерального Секретаріату затверджував Тимчасовим урядом.

 Центральну Раду мали поповнити представники національних меншин, російські кадети, есери й меншовики.

 Рада зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами.

 Процес українізації армії передавався під контроль російського командування.

Оцінка II Універсалу: сподіваючись досягнути автономії мирним шляхом, лідери Центральної Ради пішли на значні поступки — обмеження автономії України та її уряду.

Наслідки:

• Міністри-кадети, протестуючи проти поступок українцям, покинули Тимчасовий уряд, що спричинило нову урядову кризу в Росії, котра поклала початок загальній політичній кризі. 4 липня 1917 р. під впливом більшовиків у Петрограді відбулася грандіозна півмільйонна демонстрація, яка стала переростати у збройне повстання. Однак уряду вдалося взяти ситуацію під контроль, було видано розпорядження про арешт лідерів більшовиків. Ради, які знаходилися під впливом есерів і меншовиків, вийшли з опозиції уряду й почали узгоджувати з ним політику.

• Вважаючи поступки Тимчасовому уряду завеликими й невиправданими, на Україні II Універсал рішуче засудили самостійники.

Збройний виступ самостійників

На початку липня самостійники (члени Центральної ради М.Шаповал, Л.Ган, І.Луценко, голова Братства самостійників В.Отомановський та ін.) здійснили відчайдушну спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Виступ був підготовлений і спланований. В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до її приміщення на чолі вояків «Другого українського полку ім. П.Полуботка». Однак позиція Центральної Ради залишилася незмінною. Діючи разом із військами Тимчасового уряду, вона роззброїла полуботковців, котрі не наважилися виступити проти законної української влади. Організатори виступу були арештовані й опинилися під слідством. М.Міхновський, якого вважали одним з головних організаторів виступу опинився на Румунському фронті.

Напередодні доленосних подій найбільш послідовні прихильники незалежності України були нейтралізовані.

Наступ антиукраїнських сил («Тимчасова інструкція Генеральному секретаріату Тимчасового уряду на Україні»).

Липнева криза істотно змінила настрої основних політичних сил, підштовхнувши їх до протистояння. В Україні урядові сили перейшли у наступ:

 На фронті і в тилу введено смертну кару.

 Вводилася попередня цензура.

 Почали відроджуватися чорносотенні організації, які відкрито виступали проти прагнення українського народу до самовизначення («Союз малоросів імені Гоголя» — «боротьба за Росію й проти України»).

 Вірні Тимчасовому уряду військові частини відкликалися з фронту в міста України, а ненадійні — розформовувалися або відправлялися на фронт.

 Стягнуті військові частини намагалися ізолювати вірні Центральній Раді війська, роззброїти їх не зупиняючись перед застосуванням сили (розстріл донськими козаками і кірасирами богдановців, що відправлялися на фронт 26 липня 1917 р.).

За цих обставин Тимчасовий уряд переглянув обіцянки, що їх давав Центральній Раді. 4 серпня уряд затвердив «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду»:

 Йшлося вже не про автономію, а лише про «місцеве самоврядування».

 Генеральний секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду і мав бути затвердженим за поданням Центральної Ради.

 Розпорядження Центральної Ради поширювалися лише на п’ять губерній (Київську, Волинську, Подільську, Полтавську й Чернігівську).

 Тимчасовий уряд відав військовими, продовольчими, судовими справами, шляхами сполучень, транспортом і зв’язком в Україні.

Не дивлячись на протести самостійників, 9 серпня більшість Ради взяло до відома цей документ. Однак відносини між Радою та Російським урядом не нормалізувалися, що загострювало політичну обстановку.

Послаблення позицій Центральної Ради. Здобутки і прорахунки Центральної Ради у державотворчому процесі та соціальній політиці.

Зі свого боку Рада допустилася серйозних прорахунків, що значно послабило її позиції:

1. Довіра Тимчасовому уряду і готовність йти йому на поступки у питанні надання Україні автономії.

2. Не зуміла налагодити ефективного керівництва в Україні, добитися порядку й законності.

3. Нездатність вирішити соціально-економічні проблеми:

— забезпечення міст продовольством;

— не розпочало земельної реформи.

4. Призупинення темпів українізації армії.

Корніловський заколот і Україна

Наростання економічного розвалу, подальше загострення боротьби, невдачі на фронтах активізували крайні політичні елементи — як контрреволюційні, так і радикально-революційні. За цих обставин у правих кіл посилилося прагнення до встановлення воєнної диктатури. Ставку було зроблено на Верховного Головнокомандуючого генерала Л.Корнілова. Загроза кривавої диктатури змусила об’єднатися представників різних революційних сил, швидко зростала активність мас. Тому не дивно, що в Україні, як і в цілому по Росії, не діставши відчутної підтримки, заколот був швидко придушений.

Наслідки розгрому корніловського заколоту:

 Зростання активності більшовиків, відбувається «більшовизація» Рад. В.Ленін знову висунув гасло «Вся влада Радам!», що на його думку було рівнозначно заклику до повстання.

 Більш рішучою стає діяльність українських партій, спрямована на досягнення автономії України, а щодо вирішення соціально-економічних питань — радикальнішою.

 Розгром правоекстремістських сил, прагнучих контрреволюції.

 Посилення кризи, анархії та безладу.

З’їзд народів Росії у Києві

8–15 вересня за ініціативою Ради у Києві відбувся З'їзд народів, на якому були представлені делегати від різних національних груп Росії. З'їзд закликав до федеративної перебудови Росії, до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки.

«Демократична нарада» і позиція Центральної Ради

Наприкінці вересня 1917 р. у Петрограді було скликано Демократичну нараду, що мала обрати Раду республіки (Передпарламент).

Наказ делегації Центральної Ради включав традиційні вимоги:

 признання за націями права на самовизначення;

 скликання кожним краєм Установчих зборів;

 передача всієї влади на Україні Центральній Раді і Генеральному Секретаріату.

Крім цих були і нові вимоги:

 передача поміщицьких, монастирських і церковних земель земельним комітетам;

 контроль над продукцією та її розподіленням;

 оподаткування великого капіталу;

 вжити рішучих заходів щодо укладання миру;

 скликання Установчих зборів без зволікань.

На такі рішучі кроки Демократична нарада піти не могла, а у Центральної Ради не вистачило рішучості взятися за них самочинно. В результаті обстановка дедалі більше загострювалася.

Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії

Восени 1917р. країну охопила загальна криза:

 Сферу промислового виробництва охопив параліч, в умовах якого зростає страйковий рух, що супроводжувався встановленням робітничого контролю й вигнанням адміністрації.

 Масового характеру почав набирати селянський рух.

 На фронті наростають безладдя й анархія.

 В національних регіонах Росії піднялися сили, які виступали за національне самовизначення.

За таких умов наприкінці вересня Рада оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери людського життя України і на всі дев'ять її губерній.

Тимчасовий уряд не визнав цього рішення і Київські судові власті розпочали проти Генерального секретаріату судовий процес. Водночас до Петрограда були викликані члени Генерального секретаріату буцімто для переговорів. Від ув'язнення їх врятувало лише падіння Тимчасового уряду.