Стан культури в україні у 30-ті роки

В умовах утвердження сталінського тоталітарного режими завдання, що стояли перед культурною революцією, залишилися незмінними, але кардинально змінилися методи їх досягнення:

від політики обмеження несумісних з марксизмом ідеологій радянське керівництво перейшло до їх цілковитого викорінення.

Характерні риси духовного життя в Україні у 30-ті роки:

• всезагальна заідеологізованість;

• утвердження колективістських начал;

• духовна несвобода;

• переслідування будь-якого відступу від настанов ідеології, інакомислення;

• в умовах розгортання репресій посилюється атмосфера підозрілості, страху, наклепництва.

Культурно-освітня робота набуває вкрай суперечливих форм:

З одного боку: зростає мережа клубів (протягом 1929–1941 рр. зросла з 11 до 25 тис.), бібліотек (з 9,4 до 32,3 тис.), кінотеатрів, музеїв, сільбудів, хат-читалень, зріс загальний культурний рівень населення.

З іншого боку: культурно-просвітні заклади, ЗМІ — найважливіша ідеологічна зброя укріплення тоталітарного режиму, насадження політики русифікації.

Освіта

Головні завдання в галузі освіти:

1) підготовка кадрів спеціалістів, підвищення їхнього культурного рівня;

2) виховання «нової людини», відданої більшовицькій партії та комуністичним ідеалам.

Вирішення цих завдань відбувалося в трьох основних напрямках:

Ліквідація неписемності дорослих.

Протягом 30-х рр. через лікнепівські організації та школи неписемності пройшли мільйони дорослих. Внаслідок цього масова неписемність населення УРСР була в основному подолана: у 1939 р. лише 1,5% дорослих залишалося не писемними. Однак при цьому рівень загальної культури залишався низьким: писемними часто вважали тих, хто навчився розписувати та лічити.

Розвиток шкільної освіти.

Позитивне	Негативне
Масова компанія «всенародний похід за загальне навчання (всеобуч)». Постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов’язкове навчання» (25 липня 1930 р.), що започаткувало перехід до обов’язкового чотирикласного навчання На кінець 2-ї п’ятирічки (1938) завершився перехід до початкової на селі та 7-ми річної освіти в місті.	 ідеологізація освіти через навчальні програми, а також роботу комсомолу та піонерських організацій;  нестача приміщень, дефіцит вчителів;  репресії проти викладачів;  скорочення використання української мови, зміна української абетки в напрямку наближення до російської, обов’язковість вивчення російської мови (з кінця 30-х рр.).

Формування кадрів спеціалістів.

Частково знищивши, частково залякавши стару інтелігенцію, більшовицьке керівництво взяло курс на підготовку спеціалістів з робітничо-селянського середовища:

 зростання мережі вузів та кількості студентів (відповідно 1926 — 35 і 27,2 тис., 1933 — 190 і 160 тис.);

 зростання мережі середніх спеціальних навчальних закладів (1937 р. — 576).

Підготовлено 400 тис. спеціалістів, що дозволило в основному забезпечити кадрами усі галузі народного господарства, науку, культуру.

Негативним наслідком у формуванні нової генерації інтелігенції стало її переродження (критичний дух, творче начало, гуманізм, милосердя і благородство змінювалися на безпринципність, аморальність, фабрикування доносів тощо). Ті ж, хто прагнув зберегти політичні переконання і моральні принципи ставали жертвами репресій

Наука

Вищою науковою установою була Всеукраїнська академія наук, яку з 1930 р. очолив О.Богомолець. У 1933–1934 рр. відбулася її реорганізація: ліквідовано відділи, секції, кафедри, комісії, і Академія перетворилася на асоціацію окремих науково-дослідних інститутів, підпорядкованих безпосередньо Президії ВУАН.

Здобутки

Втрати

 Л.Ландау — робота з кінетичної теорії плазми;  група вчених Харківського УФТІ вперше у СРСР штучно розщепила атом літію (1932);  колектив Інституту зварювання Є.Патона розробила спосіб автоматичного зварювання під флюсом;  М.Крилов та М,Боголюбов створили новий напрям — нелінійна математика;  Ю.Кондратюк — розробки космічних польотів;  біохімік О.Палладін;  патологоанатом О.Богомолець;  фізіолог Д.Воронцов;  медики В.Філатов, М.Стражеско, О.Корчак-Чепуровський;  генетики та селекціонери М.Холодний, А.Сапєгін, В.Юр’єв.

 Зазнали переслідувань та загинули академіки ВУАН М.Світальський (геолог), І.Агол (генетик), С.Єфремов, Л.Ландау (арештований, але врятувало заступництво П.Капиці), Ю.Кондратюк (загинув у таборах), М.Кравчук (корифей української математики), М.Яворський, В.Пархоменко, М.Горбань (історики), помер за загадкових обставин М.Грушевський, С.Семковський, П.Демчук (філософи), В.Перетц (академік, знавець давньоукраїнської літератури), Є.Шабліовський (член-кореспондент ВУАН, літературознавець), сотні менш відомих вчених.  Активність вчених-суспільствознавців сковували вульгарно-соціологічні схеми, найменше відхилення від яких вважалося відступом від марксизму і жорстоко переслідувалося.

Художня література та мистецтво

30-і рр. були найбільш трагічними у новітній історії української літератури та мистецтва. Постановою ЦК ВКП(б) (1932 р.) були ліквідовані всі літературно-художні об’єднання, а у 1934 р. було створено єдиний Союз письменників. З часом подібні об’єднання були створені і у інших галузях художньої культури — творчий процес потрапляє під жорсткий контроль партійно-державних чиновників.

30-і рр. пройшли знаком переслідувань діячів національної культури. Їх зараховували до складу сфабрикованих органами ДПУ «контрреволюційних націоналістичних організацій».

 В 1933 р. був арештований поет та драматург М.Яловий. М.Ірчана відправили на Соловки. Їх друг М.Хвильовий, відчуваючи, що починається кампанія переслідувань, покінчив із собою. Тоді ж репресовано О.Слісаренко, О.Досвітній та О.Вишня. За ґратами опинилися Б.Антоненко-Давиденко та Є.Плужник. У 1934 р. розстріляли Г.Косинку, Д.Фальківського, О.Влизька (глухонімий поет), К.Буревого. Арештований М.Куліш, який загинув у таборах. 1935 р. опинився за ґратами та помер у таборах М.Зеров. У 1937 р. розстріляли М.Семенка. З 193 кандидатів і членів Союзу письменників України, прийнятих на його першому з’їзді, репресовано 97. Всього жертвами стали близько 500 письменників, що жили і працювали на Україні.

 Л.Курбаса звільнили з роботи у театрі «Березіль» і 1933 р. відправили у табір, де він і загинув.

 Репресований художник М.Бойчук, розгромлена «школа бойчукістів». Арештовані майстри різця та пензля В.Седлер, І.Падалка та ін.

 В грудні 1934 р. під час Республіканської олімпіади були схоплені та розстріляні триста кобзарів та лірників. Репресувалися цілі капели бандуристів.

Якщо 20-і рр. ХХ ст. увійшли в історію культури України як період її відродження, то30-і рр. дослідники назвали «розстріляним відродженням».

Ті з митців, що залишилися, повинні були оспівувати більшовицьку партію, Сталіна, та його найближче оточення. Їм нав’язувався «новий» художній метод — соціалістичний реалізм, покликаний звеличувати історико-революційну тематику та трудові подвиги радянського народу.

Попри всю складність і суперечливість умов 30-х рр., культурний процес не згасав і тривав:

 Публікувалися твори П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, М.Бажана, А.Малишка, П.Панча, Ю.Яновського, І.Ле, А.Головка, Н.Рибака, Ю.Смолича, І.Микитенка, О.Копиленка й багатьох інших.

 На театральних сценах лунали імена корифеїв української сцени П.Саксаганського і М.Садовського, нового покоління Н.Ужвій, А.Бучми, Г.Борисоглібської, Ю.Шумського, В.Добровольського, оперних співаків М.Литвиненко-Вольгемут, І.Паторжинського, О.Петрусенко, Б.Гмирі, З.Гайдай.

 Фільми О.Довженка увійшли у скарбницю світового кіномистецтва.

 Спорудження пам’ятника Т.Шевченку (1935) у Харкові (скульптор М.Манізер.)

 Широкої популярності набула хорова капела ДУМКА.

Церковна політика

Церква, єдина легальна організація, діяльність якої не вписувалася в рамки офіційної ідеології, відчувала на собі дедалі зростаючий тиск держави.

1 січня 1928 р. був введений в дію Адміністративний кодекс УСРР, який містив розділ «Про культи». З його прийняттям закон про свободу совісті втратив чинність.

Після сфабрикованого ОДПУ звинувачення в антирадянській діяльності, на початку 1930 р. УАПЦ заявила про свою самоліквідацію. Було заарештовано близько 2000 священиків, майже всіх ієрархів, в тому числі митрополитів В.Липківського, М.Борецького, І Павловського.

Другу п’ятирічку Й.Сталін оголосив «безбожною п’ятирічкою». В країні розгорнулося масове винищення культових споруд, в тому числі були знищені: Михайлівський Золотоверхий собор, Богоявленський собор Братського монастиря, церква Успіня Богородиці (Пирогоща) в Києві та багато інших. Тисячі культових споруд стояли пустками, або перетворювалися на склади, божевільні, кінотеатри. Віруючи перестали бути рівноправними громадянами, перетворившись на людей другого ґатунку. Невипадково, що у середині 30-х рр. в Україні залишилося лише 9% діючих храмів (у порівнянні з 1913 р.).