Суцільна колективізація в Україні

Колективізація — насильницьке об’єднання селян у колгоспи.

Передумови колективізації:

 Досвід створення колективних господарств на селі в роки громадянської війни.

 Відсутність приватної власності на землю.

 Однопартійна диктатура більшовицької партії.

Причини колективізації:

1. Економічні — нестача зерна у державі в умовах форсованих темпів індустріалізації.

2. Політичні:

— в умовах утвердження тоталітарного режиму колгоспами було легше управляти, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств;

— необхідність ліквідації дрібнотоварного господарства на селі, яке породжувало капіталістичні відносини.

Особливості колективізації

1. Суцільна.

2. Форсована.

Січень 1928 р. — Сталін висуває гасло суцільної колективізації — початок курсу на колективізацію, його пропаганда: зростання допомоги колгоспам, передача кращих земель, постачання машин, податкові пільги.

Квітень 1929 р. — прийняття XVI партконференцією 1-го п’ятирічного плану, яки передбачав залучити до сільськогосподарської кооперації 85% населення, а у колгоспи — 18–20%, а на Україні — 30%. Однак вже влітку лунають гасла «шалених темпів колективізації».

Листопад 1929 р. — Пленум ЦК ВКП(б), який став переломним у цьому процесі: генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор підтримав пропозицію Й.Сталіна, В.Молотова і Л.Кагановича завершити колективізацію протягом року.

Січень 1930 р. — постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву», в якій планувалося завершити колективізацію на Україні восени 1931 р., або навесні 1932 р. Постанова закликала до «соціалістичного змагання по організації колгоспів».

Лютий 1930 р. — Лист-директива С.Косіора місцевим партійним організаціям, в якій ставилося завдання: «Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 р.»

3. Насильницька.

Селяни не бажали вступати до колгоспів. Щоб зломити цей опір радянське керівництво оголосило про перехід до розкуркулювання — ліквідації куркульства як класу. На ділі під розкуркулювання потрапляли не тільки заможні селяни, але й ті, що не погоджувалися йти у колгоспи. Всього в Україні за роки колективізації експропрійовані близько 200 тис. селянських господарств (разом з усіма членами сімей ≈ 1,2–1,4 млн. чол.). Їх майно конфісковувалося й передавалася у колгоспи. Понад половину з них виселили на Північ і до Сибіру («спец переселенці»), де використовувалися на найважчих роботах.

Лише шляхом насилля, погроз, брехливих обіцянок селян «заганяли» у колгоспи. С.Косіор визнавав, що «...Кожний партпрацівник на селі міг робити все, що йому завгодно».

Таким чином на 1 березня 1930 р. було колективізовано 62,8% селянських господарств.

4. Єдина форма об’єднання — колгосп.

Опір селянства та маневр сталінського керівництва

Колективізація викликала впертий опір селянства:

 не бажаючи передавати худобу до колгоспів, селяни почали її масовий забій (поголів’я скоротилися у два рази, таке скорочення не вдалося подолати протягом 30 років), псування реманенту і т.п.

 вступаючи до колгоспів, селяни всіляко намагалися ухилитися від роботи;

 збройний опір (на Україні ≈ 40 тис. повстанців).

2 березня 1930 р. — стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», в якій вин, переклавши всю вину на місцевих керівників, засудив «перегини» у колгоспному будівництві. Почався масовий вихід селян з колгоспів, так, що на серпень 1930 р. кількість колгоспників склала близько 21%.

Вересень 1930 р. — лист ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», який передбачав нове прискорення темпів: на 1 листопада 1931 р. у колгоспах було 69,3% господарств

Голодомор

Причина голоду 1932–33 рр.: прагнення більшовицького керівництва остаточно придушити опір селянства, тобто був викликаний штучно й був актом геноциду.

Політика колективізації дозволила збільшити збір зерна, але труднощі із заготівлею залишалися. Врожай 1932 р. виявився меншим, ніж у попередні роки, до того, селянство не бажало безкоштовно віддавати державі плоди своєї праці — план хлібозаготівель зривався. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.

7 серпня 1932 р. було видано постанову «Про охорону соціалістичної власності» (в народі «закон про п’ять колосків», або «закон від сьомого-восьмого»). Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі не менше ніж на 10 років.

На Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В.Молотовим:

1. Занесення сіл на «чорні дошки»:

— конфіскація продовольчих та посівних фондів;

— припинення постачання товарів;

— села оточувалися загонами НКВС.

2. Масові репресії.

3. Насильницьке вилучення всіх продовольчих запасів (всього — 260,7 млн. пудів).

Почалося повільне вимирання сільського населення: люди вимирали сім’ями, селами. Були зафіксовані випадки людоїдства та трупоїдства. Батьки, намагаючись врятувати дітей від голодної смерті, везли їх у міста й кидали там. Над Україною спустилася завіса мовчанки.

Страшним підсумком голодомору стало знищення за різними оцінками від 3 до 9 млн. людей (з’ясувати точні цифри взагалі неможливо).

Наслідки голодомору:

1. Направлення до України переселенців з інших регіонів СРСР.

2. Остаточно зломив опір колгоспно-феодальній системі.

3. Прийняття партійним керівництвом заходів по вдосконаленню роботи колгоспів:

— встановлення чіткої погектарної системи хлібозаготівель, яка встановлювалася на початку року та вже не переглядалася;

— оснащення колгоспів сільськогосподарською технікою через систему машинно-тракторних станцій (МТС — державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів; перша була створена у 1928 р. в Одеській окрузі);

— направлення в село комуністів з міст.

4. Перекладання провини за голод на керівників дрібного масштабу та посилення репресій проти них.

Завдання остаточної ліквідації капіталістичних господарств та завершення колективізації українського села було повністю виконана на початок 1937 р.: колгоспи об’єднали 96,1% селянських господарств та 99,7% посівних площ.

Колгоспи в радянській системі

Колгоспи — форма закріпачення селян (ВКП(б) — Второе Крепостное Право (большевиков)):

1) економічна прив’язка — обов’язкові поставки продовольства державі позбавляли селян засобів до самостійного існування (трудодень — «палка»; колгоспи — «колонія пролетарської індустрії»);

2) політична прив’язка — відсутність паспортів (з 31 грудня 1932 р.) у селян;

3) система репресивних методів придушення опору селянства («закон про п’ять колосків», «чорні дошки», голодомор і т.п.)

Підсумки колективізації:

1. Отримані необхідні для індустріалізації кошти, ринок збуту та дешевої робочої сили.

2. Соціальна революція на селі: «розселянювання» та створення колгоспного селянства (державний кріпак, позбавлений ініціативи та виконуючий вказівки з гори).

3. Фізичне винищення найбільш кваліфікованої частини сільськогосподарських робітників, значної кількості мешканців села.

Наслідки колективізації:

 Механізація сільського господарства.

 Дезорганізація сільського господарства та порушення балансу у розвитку промисловості та сільського господарства, що потягло за собою хронічне відставання сільського господарства.

 Люмпенізація селянства.

 Зниження продуктивності праці в наслідок послаблення ініціативи та хазяйновитості.

 Остаточне утвердження радянської влади.