Громадсько-політичне життя

Територіальна-адміністративний устрій

На початку 30-х рр. територія України — 45 тис. кв. км, населення — не більше 26 млн. чол. Столиця — Харків, з 1934 р. — Київ. У 1932 р. введено обласний адміністративно-територіальний поділ (7 областей, потім с 1939 р. — 15).

Зміни в соціальному складі населення

1. Зростання міського населення вдвічі, в тому числі збільшення кількості українців у містах (з 32% до 58%):

— збільшення кількості робітників у 2,6 рази (досягло 4,5 млн. чол., або ¹/₃ населення);

— зростання кількості службовців майже у 3,6 рази (1940 р. — 2 млн.).

2. Скорочення чисельності селянства (все ще > половини), в наслідок відтоку до міст, голодомору 1932–33 рр., репресій, та поява (точніше трансформація) колгоспного селянства з притаманними для нього рисами.

3. Зникнення економічно активної частини населення — приватних підприємців (міських — непмани та сільських — куркулі).

4. Поява нової пануючої структури — номенклатурної верхівки.

Номенклатура — верхівка партійно-державного та господарського апарату, забезпечена всіма матеріальними благами та відірвана від мільйонів співгромадян різними привілеями.

Політична система

Згортання непу супроводжувалося утвердженням тоталітаризму формі сталінізму.

Сталінізм — політичний режим в СРСР, пов’язаний з культом особи Сталіна, який ґрунтується на безправ’ї та беззаконні й створює механізм тотального тиску на людину, підкріпленого репресивною практикою.

Культ особи — звеличування ролі однієї людини, приписування йому за життя визначального впливу на хід історичного розвитку, коли одна особа здійснює все керівництво, ліквідує демократію, встановлює диктаторський режим.

Стрижнем тогочасного політичного ладу залишалася ВКП(б) — єдина в країні політична партія. Вона будувалася за ієрархічним принципом і підкорялася Сталіну. Чисельність ВКП(б) та її регіональних організацій постійно зростала. Різноманітні громадські організації і добровільні товариства працювали під всебічним контролем партійних органів і органів безпеки (профспілки — «приводні паси» між партапаратом і робітничими колективами, комсомол — резерв та інструмент партії і т. п.).

Провідниками сталінізму в Україні стали: Л.Каганович (очолював ЦК КП(б)У в 1925–1928 рр.), С.Косіор (очолював ЦК КП(б)У в 1928–1938 рр.), М.Хрущов (очолював ЦК КП(б)У в 1938–1949 рр.), П.Постишев та інші.

Конституція УРСР 1937 р.

Модернізацію країни більшовицьке керівництво розглядало як процес будівництва соціалізму. Підсумком 2-ої п’ятирічки повинно було стати побудова основ соціалістичного суспільства. Закріпити досягнуті успіхи повинна була Конституція, прийнята 5 грудня 1936 р. («Сталінська Конституція»). Основні її положення повторювала і Конституція УРСР, прийнята 30 січня 1937 р.:

 підтвердження добровільність об’єднання республік у СРСР;

 проголошення демократичних свобод (таємниця листування, недоторканість особи та житла, свобода слова, друку, зборів і т.п.);

 знімалися обмеження в політичних правах окремих груп населення;

 оголошувалися загальні й прямі вибори до Рад;

 вищим органом влади проголошувалася Верховна Рада УРСР, а виконавчим органом — Раднарком УРСР;

 закріплення нової назви республіки — Українська Радянська Соціалістична Республіка.

Однак в умовах тоталітарної держави демократичні положення Конституції не мали реальної сили й були не більше як фікцією.

Сталінський терор в Україні

Репресії — каральні заході держави проти своїх громадян, що порушують їх політичні, економічні, особисті права та свободи і здійснюються з метою придушення політичних противників; важливий елемент управління за авторитарних та тоталітарних режимів.

Найбільшу загрозу для тоталітарного режиму являла інтелігенція. По ній було завдано першого удару. На процесі «Спілки визволення України» судили культурну еліту українського народу. Вслід за цим були «розкриті» ще кілька «контрреволюційних організацій»: «Український національний центр», «Українська військова організація» та інші. В 1931 р. була розпущена історична секція Академії наук. Її керівник, М.Грушевський, був звинувачений у буржуазному націоналізмі і засланий до Росії, де незабаром помер за загадкових обставин.

«Розселянювання» України та голодомор стали черговим злочином сталінізму.

Приводом до нової хвилі репресій стало вбивство у грудні 1934 р. С.Кірова, обставини якого до сьогодні не з’ясовані. Сталінське керівництво скористалося ним для нагнітання атмосфери страху, для розправи зі своїми реальними та можливими противниками. Репресії охопили всі категорії населення: партійних та державних діячів, військових, інтелігенцію, пересічних громадян. Найбільший розмах сталінських репресій припадає на 1937–1938 рр.

Партійні «чистки» відбувалися під гаслами боротьбі з «ворогами народу», необхідності непримиренної боротьби зі «шпигунами», «шкідниками», а в Україні ще й боротьби з «буржуазним націоналізмом». Репресії зачепили близько половини членів КП(б)У, майже повністю було знищено ЦК і ПБ КП(б)У, обраний на ХІІІ з’їзді: 55 членів ЦК з 62, 10 членів ПБ з 11. Загинули: Х.Раковський, Е.Квірінг, В.Затонський, В.Чубар, Ю.Коцюбинський, Ю.Медведєв, П.Постишев, С.Косіор та інші. Не очікуючи арешту, покінчили з собою М.Скрипник та Голова РНК УРСР П.Любченко.

Напередодні була обезголовлена Червона Армія: командуючий Київським воєнним округом І.Якір, командуючий Харківським воєнним округом І.Дубовий разом зі своїми штабами. Були страчені відомі воєначальники, герої громадянської війни В.Прімаков, І.Федькович та ін.

Арешти ставали трагедією й для членів сімей, рідних і близьких — вони потрапляли в особливу категорію «членів сімей ворогів народу», часто їх також репресували, вони втрачали роботу і т.п.

Згортання українізації

Утвердження тоталітарного режиму в СРСР привело до відмови від українізації. Радянське керівництво знову повернулося до русифікаторської політики.

• 1929 р. — Постанова ЦВК СРСР, згідно з якою державні органи й підприємства союзного підпорядкування зобов’язувалися спілкуватися між собою і з центром російською мовою, а з місцевими органами — національною мовою, посилаючись на яку чиновники взагалі відмовилися вивчати українську мову.

• 1933 р. — не витримавши звинувачень в організації національної контрреволюційної організації, застрелився М.Скрипник. Пізніше жертвами розправ стали всі інші члени комісії з українізації.

• 1938 р. — оголошення постановою ЦК навчальних закладів для національних меншин вогнищем буржуазно-націоналістичного впливу.

• 1939 р. — ліквідація національних районів, національних сільських та містечкових рад.